Записки застряглого криголама. Чому відверто посередній роман Ліни Костенко став бестселером?

Оцінка статті на цей момент: +5/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 134078 Перегляди
  • 34 Коментарі
  • 11/03/2011Дата публікації

У нашій постколоніальній культурі домінує неписане правило: все українське треба хвалити. Наші літератори, критики співають одне одному осанну на тій простій підставі, що створене українською не може бути поганим. А брак конкуренції і «зубатої» критики псує молодих і робить забронзовілими досвідчених літераторів. Якось вже в нас так склалося, що сказати слово проти української книжки, а тим більше такого метра як Ліна Василівна – це означає стати на бік українофобів, критикувати не конкретний твір, а цілу культуру, а з нею й націю. Виходить собі дорожче.

Автор: Костянтин Возвдиженський

Книга гниє з назви. Вторинна по відношенню до Гоголя, з якимось ледь не суржиковим «самашедшим» та ще й означенням «українського», що ніби апріорі з претензією на якесь позаукраїнське визнання. Те саме і зі змістом

Не варто повторювати, що програміст у книзі Ліни Костенко якийсь надто гуманітарний, а не комп’ютерний, повз це не пройде жоден сучасний читач. Поетеса з великої літери у своїй ліриці не звикла переобтяжувати себе умовностями, які так необхідні прозі: згаданий у книзі монастир, де викрили тамплієрів, насправді є чоловічим, а не жіночим, як зображено у романі.

Це дрібний епізод, і годі шукати в ньому якихось вишуканих творчих задумів. Горе-програміст поневіряється у пошуках роботи на початку 2000-х – непростий для України період, але відзначений економічним зростанням. Для чималої кількості читачів середнього віку це час кар'єрного росту і постійного збільшення зарплати (часто в рази), перших серйозних покупок і перших "не бюджетних" поїздок за кордон. Та й у голодні кризові роки програмісти чи бодай сисадміни в нашій країні без роботи не сиділи – погляньте на будь-який сайт з працевлаштування – ІТ-сфера майорить чималою кількістю вакансій. Так є зараз, так було і 10 років тому.

Можливо, якби оповідь велася від імені батька головного героя – перекладача-шістдесятника, людини покоління Ліни Василівни, все виглядало б цілком гармонійно: і туга за померлими польськими лауреатами літературних премій, і ностальгія за багатоквартирним будинком, де колись мешкала україномовна інтелігенція, а зараз «понаєхавшиє», і обурення непомірними віртуальними захопленнями Тінейджера, і часте побивання про занапащене Чорнобилем Полісся. Та й нарікання на зіпсованість сучасного інформаційного світу, яким пронизана книга, це «хоббі» людей старшого віку.

Ще одна очевидна вада роману – хибна стать головного героя. Його розмірковування про неможливість відокремлення сексу від кохання – типово жіночі. Його інтимні переживання – це переживання студентки, що подорослішала. Його листування з другом, що виїхав до Штатів, про те, де які квіти розпустилися – також «типові» чоловічі розмови.

Нерідко траплялися відгуки на блогах на кшлтат: дочитав до n-ої сторінки і розчарувався в силу вищезгаданих причин. Але чимало тих, хто дочитав до самого кінця і саме від фіналу отримав куди більше розчарування. Кінцівка роману – живописання Помаранчевої революції – це кондовий соцреалізм.

Зважимо на те, що Ліна Костенко дописала свій роман не на початку, скажімо, 2005-го, а у 2010-му році. Але час чомусь не змусив авторку трошки притримати цілком совдепівський пафос - з протилежними, звісно ж, проукраїнськими конотаціями. Але суть та сама: головний герой наприкінці виголошує спічі з розряду: Ура, товариші!

Втім є факти: наклад розлетівся зі швидкістю бестселера, творчі зустрічі Ліни Костенко відзначалися неймовірними аншлагами. То, можливо, невдоволених романом зовсім мало, і критикує книжку якась жалюгідна купка цинічних інтлектуалів?

Ні, і ще раз ні. Ліна Костенко – це ім’я, бренд якщо завгодно. Це моральний авторитет нації. І сам факт появи цієї книжки – це вже подія, звідси й шалений попит на книжку, звідси й ажіотаж навколо творчих зустрічей. Погодьтеся, мало хто розумів, що саме він купує, обравши у книгарні «Записки українського самашедшего» - Ліна Костенко написала роман про сучасність – яке промо ще потрібне? Кожен хотів скласти власне враження. Те саме й з творчими зустрічами: коли ми в останнє бачили Поетесу, коли в останнє питали її про щось? Вона ж принципово не дає інтерв’ю…

Аналогічний аншлаг трапився, коли на сцену вийшли «Брати Гадюкіни», котрі не співали близько 20-ти років. І тільки специфічне андеграундне світосприйняття Кузі завадило перетворити цей фурор у довготривалий і успішний бізнес-проект, як це зробила А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА із «Записками» Костенко.

З позитивних відгуків про «Записки» часто доводиться чути: сподобалося, згодний, я теж так вважаю. Але ж це оцінки не художнього твору! Кому спаде на думку сказати «згодний» після прочитання романів, скажімо, Мілана Кундери чи Салмана Рушді? Та й глибини філософської думки у літературі в більшості випадків цінуються тоді, коли професійно упаковані в гострий сюжет. Згадайте Шекспіра: «Гамлет» - це ще й детектив з купою трупів у фіналі.

Згоду або заперечення, як правило, викликають публіцистичні твори. І як знати, можливо, саме зміна «формату» зробила б книжку більше переконливою: особисті думки такого морального лідера як Ліна Костенко про неукраїнську Україну, духовну порожнечу, мильну бульбашку гендерних студій і зрештою поступовий і невідворотній Апокаліпсис сьогодні – щирі, незамасковані під свідомість недолугого програміста, стали б справжньою інтелектуальною подією року. Хоча і з ними можна дискутувати, але це вже інша розмова.

Також читайте нашу рецензію на "Записки" від Олега Коцарєва

_________________________

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Наш рахунок на ПейПел: ykarchev@gmail.com

Наш гаманець у гривнях на ВебМані

U336801545841

Гроші на рахунок можна слати і на телефон

096 551 68 93 - це Київстар

, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com

Якщо ви зробили пожертву, то просимо повідомити нас по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com і вказати, на яку платіжну систему ви переслали кошти

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +5/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 34

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Спочатку мав намір придбати. Почався «шкандаль». Позичив у сусіда. Прочитав. Бажання придбати зникло.

Враження:
Депресивний ЖЖ хлопаки з комплексом невдахи. Власне не невдахи, а «З КОМПЛЕКСОМ НЕВДАХИ» Не мав би того комплексу - був би нормальним чоловіком. А то суцільне «брюзжаніє» (український відповідник «бурчання», як на мене, звучить м'якше – «ворчаніє – брюзжаніє»)

Чому авторка саме таким подала героя? Можливо тому, що таких «кухонних буркотунів» у нас хоч греблю гати... Їм, мабуть, «Записки...» і найбільше припали до душі. Далі думку можна розвивати, але для цього потрібно було би спочатку подивитися дві частини запису зустрічі з Ліною Костенко у Харкові. Можливо там є авторські пояснення…

І ще. Не згоден з думкою, що герой «не вписується в професію програміста». Абсолютно може бути програмістом. Авторка цієї теми не розвиває, всього кілька речень і щоб судити про його(героя) «програмістсько - SYSADMINівську» діяльність явно замало інформації. Зрештою маємо «депресивного програміста». Зрештою загалом не бачу великої різниці: чи програміст – чи журналіст; чи фізик – чи лірик (хоча для автора «Записок...» зміст тут, очевидно, є). Зрештою програмісту стати ще й журналістом(гуманітарієм) набагато простіше, ніж навпаки.

PS
Один мій знайомий висловив припущення, що увесь цей «шкандаль» довкола «Записок...» є вдало проведеною піар-акцією. Думка, що також має право на існування.

ядумаю, треба аналізувати все по порядку:
1. критикувати завжди легше ніж щось зробити
2. роман написаний так, що "осилити" його можна з мінімальним зусиллям
3. треба звертати увагу на суть, яка не завжди, а іноді дуже часто, не є на поверхні. я, наприклад, не побачив у відгуках думок, які б показали, що людина почерпнула з прочитаного. коли не прочитав, то права критикувати НЕМА! це абсурд!!!
Бодля себе особисто побачив кілька дуже яскравих закликів та пояснень. ось наприклад: як жити з людьми взагалі різними? з різними героями, антигероями, семітами, антисемітами і тд....ТРЕБА ВСІХ ПРОСТИТИ! ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ ПРОЩЕННЯ МОЖЛИВЕ ПРИМИРЕННЯ! АБСОЛЮТНО У ВСЬОМУ!
-
4. говорити про канонізацію письменниці не треба в даному випадку... це, як мінімум, не етично і не по-джентельменськи...краще подивіться на явну канонізацію нашого теперішнього "гаранту" і щось скажіть, якщо не боїтеся.
5. створіть краще

Кілька зауважень з приводу вашого списку.
1. "Критикувати" і "робити" - це категорії, що належать різним суб"єктам літературного процесу. Уявіть собі, ви прийшли до ресторану, вам принесли страву, ви її спробували і кажете - пересолено. А у відповідь чуєте - "критикувати легше, ніж робити, зваріть краще".

2. Якщо під "осилити" розуміти читання сторінки за сторінкою, то в такий спосіб "осилити" можна будь-який текст - хоч телефонну книгу. Тільки мені особисто читати цей набір рефлексій впереміж із заголовками новин було не дуже цікаво. Але це суб'єктивне враження, яке я нікому не нав"язую.

3. Особисто я не вказав, що почерпнув з прочитаного, із простої причини. Я не почерпнув нічого. Мені було нецікаво, і я книгу не дочитав. Що ж до "нема права критикувати", повертаюся до аналогії з пересоленою стравою - аж ніяк не потрібно з'їсти весь казанок, щоб прийти до висновку про те, що їсти цього не варто. Якщо ж комусь сподобалося і хтось щось для себе знайшов - чудово. Про смаки не сперечаються.

4. На городі бузина, а в Києві дядько. При всій повазі до Ліни Костенко мова йде не про особу Ліни Костенко, а про ТЕКСТ Ліни Костенко. А яке взагалі може бути джентльменське ставлення до тексту?

5. "Створіть краще" - каже вам кухар, який зварив пересолений борщ, який вам подали у ресторані. Що ви скажете йому у відповідь? Ще раз повторюю, письменник і читач - це різні суб"єкти літературного процесу. Вимагати від читача, щоб він "написав краще" - абсурд.

1. в нормальному ресторані не пересолено
2-3. не дочитав, не критикуй... не треба мішати сюди борщ... аналогія недоречна
4. не дочитав, не критикуй...бо налізувати і критикувати нема підстав. просто мішативсе в одну кучку - це гра слів
5.мабуть вам таки десь борщу дали пересоленого...а може ще й з перцем? :)