П’ять страхів Віктора Януковича

Оцінка статті на цей момент: +3/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 121118 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 30/01/2011Дата публікації

Ні для кого не буде секретом те, що влада останнім часом діє щодо своїх опонентів зовсім неадекватно. Якщо арешт Луценко і виклики Тимошенко на щоденні допити можна назвати «помстою», якою прийнято пояснювати логіку вчинків чинної влади, то полювання за «тризубівцями» і затримання підприємців за «псування плитки» явно має якесь інше підґрунтя. Зі свого боку я ризикну припустити, що єдине почуття, яке на сьогодні визначає президентську логіку дій - це страх.

Автор: Микола Поліщук

Як доказали ще старі події з яйцем, кинутим у Віктора Федоровича в Івано-Франківську, цей чоловік не відрізняється особливою міццю нервової системи. Тарас Чорновіл, який довгий час був близькою до Вікора Януковича людиною, нині в багатьох інтерв’ю характеризує лідера Партії Регіонів, як людину крайньо параноїдальну Звичайно, Тарас В’ячеславович - це ще той «дід панас» українського політичного життя, однак ніяких більш достеменних даних про внутрішнє життя державної еліти ми просто не маємо.

Малюнок Stan спеціально для ТЕКСТІВ

Загалом, багато вчинків Віктора Федоровича стануть нам краще зрозумілими, якщо ми припустимо, що ним рухає не логіка, а страх і його вчинки продиктовані не стільки будівництвом адміністративної вертикалі, скільки превентивними заходами безпеки, які мають уберегти главу держави від його нічних кошмарів - явних чи уявних. Думаю, за зовнішніми ознаками на сьогодні можна схематизувати кілька страхів, які на сьогодні є визначальними в поведінці Віктора Федоровича.

Страх замаху

Цей страх характеризується посиленням охоронних заходів навколо Президента. Неважко помітити, що заходи безпеки стають буквально з кожним місяцем все більш і більш серйозними, особливо ж параноїдальних рис вони набули після придбання Президентом ґвинтокрила, коли Хорошковський на повному серйозі пообіцяв забезпечити йому охорону від ракетної атаки з землі.

Страх перед замахом помічають і сподвижники Віктора Федоровича, в міру сил підігріваючи переляк свого боса. Характерним прикладом такого нагнітання істерії можна вважати заяви прикарпатського губернатора Вишиванюка, який на серйозі запевняв, що кілька «тризубівців» збиралися збивати літак Президента снайперськими гвинтівками.

Якщо врахувати, що (за словами того ж Вишиванка) після «поїмки злочинців» президентський літак не ризикнув навіть напряму повертатися до Києва, а зробив гак через Львів, свідчить про те, наскільки легко можна маніпулювати Віктором Януковичем, час від часу лякаючи його усілякими «терористами», або ж «фахівцем з напалму» Оленою Білозерською.

Загалом, джерело тваринного страху за своє життя без сумніву треба шукати у неоднозначному минулому чинного Президента України. Згадаймо, що багато його знайомих в буремні дев’яності роки ішли з життя насильницьким способом, причому навіть майно їх не залишилось у спадок нащадкам - все підгребли більш успішні підприємці, багато з яких і сьогодні оточують Віктора Федоровича.

І без сумніву він не може відкинути можливість, що хтось із них може подібним лихим чином обійтися і з президентською персоною. Однак пошуки (і знахідки) терористів серед несистемної націоналістичної опозиції швидше за все з часом викличуть у Президента крайньо викривлене уявлення про оточуючу дійсність і нездатність оцінювати реальні загрози власній безпеці. Хоча затриманим «тризубівцям» навряд чи стане від цього легше.

Страх Тимошенко

В путінській моделі країни, яку максимально хоче скопіювати нова українська влада нема того місця, яке займає Тимошенко - хоч уже й не такий яскравий, але персоніфікований лідер опозиції номер один.

В Росії опозиція не має харизматичних лідерів - Ходорковський чи Нємцов суспільством сприймаються такими ж маргіналами, як Новодворська чи Лімонов. В особі Тимошенко влада бачить людину, яка реально готова хоч завтра зайняти президентську посаду. Чи виправдані такі побоювання, чи ні - але ми знаємо, які великі очі у переляку, як і бачимо, наскільки великі ресурси кинуті на нейтралізацію Юлії Володимирівни.

До речі, я вважаю, що й абсурдні і негарні картини українського політичного життя, зокрема, бійка за трибуну парламенту 16 грудня були спровоковані подвійним страхом: страхом Януковича перед якимись таємними планами екс-прем’єра, помноженої на той страх, який відчувають «регіональні» депутати перед самим Януковичем.

Персоніфікований страх не є чимось дивним, згадаймо бодай те місце, яке займав Лев Троцький в сталінській ієрархії «ворогів народу». Причому у мене немає сумніву в тому, що Сталін з часом цілком увірував у той образ генія зла, який він створив своєму політичному опоненту. Можна припустити, що якимось чином нейтралізувавши Тимошенко, Президент кинеться шукати «агентів БЮТ» у власних лавах і, звичайно, знайде.

Страх Майдану

Підприємці, яких тягають на допити за «пошкоджену плитку», можуть бути задоволенні своєю акцією - їм вдалося показати, що навіть прийшовши до влади, Янукович панічно боїться людей на вулицях столиці, і 2004-й рік йому цей переляк закарбував назавжди.

Те, що Президент прийшов до табору протестуючих в інших умовах сприймалося б як належне (згадаймо, що й Кравчук надавав трибуну Олесю Донію часів студентського голодування), але у випадку з Януковичем свідчить про його великий переляк перед стихійними виступами на Майдані. Адже до цього часу будь-який компроміс з протестуючими сприймався Віктором Федоровичем, як ознака власної слабості, а прямі переговори, як беззастережна капітуляція.

Те, що підприємці довели його до такого стану, довело ту банальну істину, що коли щось і може подіяти на Віктора Федоровича, то це тільки люди на вулиці, особливо, якщо вони реально готові іти до кінця з вимогою його відставки.

«Кровопролиття», анонсоване Могильовом на 22 січня, заяви про «гарматне м'ясо» - все це показує, що страх перед бунтом власного народу досить великий. До проявів «майданофобії» можна віднести також і дивні пертурбації влади самого Майдану Незалежності в переддень 22 січня: його блокування, розблокування, організації там концерту з проплаченими глядачами.

Цікаво, що при цьому подальші економічні обмеження, до яких вдається уряд, ніяким чином не загальмувалися після підприємницького майдану, тобто Президент не пов’язує напряму загальне погіршенням життя із спалахом мітингової активності. Набагато легше пояснити ці мітинги, ну, наприклад, провокацією ззовні.

Туніська фобія

Якщо страх Майдану - це страх перед «революцією знизу», то «туніський синдром» можна трактувати як страх перед «революцією ззовні», а ширше перед Заходом, який присилає сюди наколоті апельсини, книги Джима Шарпа і «кольорові революції».

Він відрізняється від страху перед неорганізованими мітингами конспірологічними коренями. Тим більше, що Віктор Федорович у нас людина забобонна, він постійно питається порад чи то у патріархів, чи то у афонських старців, а злі язики кажуть, що і у ворожбитів з астрологами.

Тим більше, що станеш тут параноїком, коли в день інаугурації в місті падають пам’ятники, а біля могили невідомого солдату на тебе кидаються вінки. В цьому плані арешт німецького експерта Ланге, чи виклики на допит керівників організацій, що отримували гранти у фонді «Відродження» є з точки зору влади цілком адекватною відповіддю на події в Киргизії чи в Тунісі.

Заява, зроблена в Даосі Януковичем з приводу Тунісу, яка зводиться до того, що «23 роки в цій країні була стабільність», яка буцімто потім була зруйнована попри бажання народу, дає підстави припустити, що ситуацію в Україні він бачить приблизно так само: президент, який втілює бажання народу щодо «стабільності» і закордонні центри, які хочуть цій «стабільності» завадити.

Очевидно, це дуже зручний також і спосіб самозаспокоєння, бо інакше доводиться визнати, що обурення серед народу своїми діями викликає саме Президент, але таке пояснення просто не приймає свідомість.

Страх перед Росією

Страх Віктора Федоровича перед Росією двоякий, як дві різновекторні голови на російському гербі. З одного боку, це вкорінений жах провінційного чиновника (в нашому випадку директора автобази перед Кремлем. Це інстинктивні поведінкові алгоритми (в етології вони називаються «апетенцією»), які діють навіть коли відсутня якась логічна їх мета.

Так оса буде замуровувати порожнє гніздо, з якого дослідники витягли і личинку, і припаси, а старий бюрократ буде навіть в незалежній Україні зберігати партійний квиток і чекати наказу із Москви. Його не можуть вибити навіть двадцять років незалежості.

Кажуть, на самітах СНД нинішній володар всього Таджикистану Емомалі Рахмон тушувався і намагався уникнути зустрічей з президентом Молдови Педру Лучинські, - таким сильним був страх, вкорінений у колишньому кулябському агроному Емомалі Рахманову після «голово мийок», які йому влаштовував колишній секретар ЦК Компартії Таджикської РСР Петро Лучинський.

Малюнок Stan спеціально для ТЕКСТІВ

Москва не може бути неправою, і тому оцінку своїй діяльності Віктор Федорович черпає у схваленні або засудженні своїх дій з боку Москви. Без такої підтримки він буде відчувати себе абсолютно безпорадним, оскільки радянська система вбила в ньому і його поколінню вміння самостійно робити вчинки і приймати рішення.

З іншого боку існує страх, що Москва якимось чином може «кинути», тим більше, що Путін з Медвєдєвим дають для такого прогнозу багато підстав.

Це страх підвищення ціни на газ, страх «Південного потоку», страх того, що Росія знайде собі якогось іншого ставленика в Україні. Врешті решт, в Росії за неоднозначних обставин розбився польський президент. Страх повторення чогось подібного з самим Віктором Федоровичем трохи компенсує переляк перед можливим гнівом Москви і примушує Віктора Януковича триматися трохи на віддалі від двох невисоких чолов’яг з Кремля.

Єдине ж, що єднає перераховані нами президентські фобії, це те, що боротьба з ними є максимально неконструктивною. Джерело цих загроз, які постійно бачить для своєї влади та для себе особисто Президент, знаходиться в ньому самому. Ідучи шляхом демократизації країни і провадячи суспільний діалог, можна якщо не примусити народ любити себе, то принаймні не заганяти його у безвихідь, де без сумніву будуть зріти зерна бунту.

Переоцінюючи міфічні загрози, Віктор Янукович створює до того ж реальні проблеми на свою голову - він потроху стає заручником людей, які підживлюють згадані фобії, втрачаючи самостійність у прийнятті рішень і адекватність в оцінці поточної ситуації. А це точно не віщує для нього нічого хорошого.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Не дивно, що донецький урка, має так багато страхів і фобій, адже чудово пам"ятає, як у 90-х роках на донбасі розправвлялися його теперішні однопартійці, котрі були в ті часи звичайними бандюками, зі своїми супротивниками.Цей, московський холуй вічно боятиметься українського народу та своїх кремлівських хазяїв, бо така вже у нього зеківська, боягузлива, вдача.