Майдан-2: неочікуваний успіх. (+ погляд із середини на протести)

Трошечки історії. Активізація протестів підприємців розпочалась після прийому Податкового кодексу ВР у першому читанні 7 жовтня. На цей момент по всій країні вже відбувались акції, проводилась інформаційна і мобілізаційна робота, але підняти проблему на рівень потужного протесту ще не вдавалось.

Перше читання стало тим необхідним сигналом до загальної мобілізації. Почалась підготовка до виїзду на Київ під Верховну Раду. Перший потужний протест відбувся там 23 вересня, але переважна більшість мітингуючих складали люди, які приїхали з областей. У Києві, на відміну від регіонів, великих акцій не відбувалось.

Кияни масово приєдналися до протестів лише 21 жовтня, коли закрилося більшість київських ринків, а підприємці пішли до Верховної Ради, повісивши на свої робочі місця таблички з написом «ЗАЧИНЕНО! Я на акції проти Податкового кодексу! Якщо його приймуть – зачинено буде назавжди!».

4 листопада після чергової великої акції під Верховною Радою постали перші намети, виникла потреба постійної присутності, підтримки і змінності мешканців наметового містечка. Почали увиразнюватись лідери-ініціатори протестів з різних регіонів, протестних груп.

Від початку і до кінця найбільшими всеукраїнськими центрами підготовки протестів були два центри, які виводили на вулиці як Києва, так і багатьох міст України найбільшу масу людей:

1. Підприємницькі організації, які об’єднувалися довкола Ради об’єднань підприємців України.

2. Асамблея громадських організацій малого і середнього бізнесу.

Попри них, у різних куточках України виникали центри місцевого масштабу, які не входили до жодного з вищезазначених центрів. І чим далі продовжувались протести, тим більше таких місцевих центрів виникало.

Коли головні протести перенеслися до Києва, виник ще один потужний центр – Громадянський рух «Відсіч», який розворушив Київ та вивів на вулиці київські ринки, створивши на них ініціативні групи й об’єднавши ці групи в єдиний центр.

До цього «Відсіч» вже була відомою як організатор спільно з Асамблеєю та незалежними місцевими підприємницькими ініціативами потужних протестів у Львові та області в т.ч. з виїздом на Київ, а в Києві, починаючи з 23 вересня, допомагала своєю участю зробити акції протесту більш динамічними.

12 листопада Асамблея громадських організацій малого і середнього бізнесу, Конфедерація вільних профспілок України і Громадянський рух «Відсіч» виступили зі спільною заявою про те, що запланований на 16 листопада мітинг протесту буде спрямований не лише проти Податкового, але й проти Трудового кодексу, який Верховна Рада мала намір прийняти на пленарному тижні 16-19 листопада.

Після цього прийняття Трудового кодексу можновладці відклали, тим самим зменшивши кількість потенційних учасників протесту, однак на знак солідарності частина профспілок все одно приєдналася до протесту підприємців проти Податкового кодексу.

16 та 18 листопада відбулись найбільші акції підприємців у Києві. В них взяли участь за різними даними від 20 до 50 тис. осіб. Тоді ж на акціях вперше з’явилися й політики, які до цього байдуже спостерігали за боротьбою підприємців й не поспішали їм допомагати.

Відразу після появи політиків на трибуні підприємницьких мітингів частина підприємців відмовилася брати участь в протестах (не лише зі Сходу чи Півдня, а й з Полтавщини, Вінничини, Львівщини, Чернігівщини), не бажаючи стати інструментом в політичній боротьбі сил, які вони не підтримували.

Серед тих, хто не побажав далі брати участь в мітингах, була й частина організацій, які входили до Ради об’єднань підприємців України, в т.ч. і координатор Ради Алла Алєксєнцева, хоча більшість учасників Ради продовжували протестувати.

В ці дні учасники мітингів побачили самі і показали владі, що протести набули тих масштабів, при яких влада не зможе їх ігнорувати. Спонтанні акції протесту переросли в системний спротив, і виникла термінова необхідність творити представницькі та виконавчі органи.

Після кількох спроб структуруватися 22 листопада десятки підприємницьких об’єднань утворили Національну координаційну рада з виконавчим штабом у 8 осіб – 2 від Асамблеї громадських організацій малого і середнього бізнесу, 2 – від підприємницьких організацій, які стояли за головою Комітету захисту підприємців при опозиційному уряді Оксаною Продан (більша частина Ради об’єднань підприємців України та чимало організацій місцевого масштабу з усієї України), 2 від профспілкових організацій (по 1 від Конфедерації вільних профспілок України і від Федерації профспілок малого і середнього підприємництва), 1 від Центрального штабу порятунку українського підприємництва (члени організації КУПР, яка входила до цієї структури, хоч і не виводили на вулицю багато людей, але подавали повідомлення про мітинг, організовували сцену й апаратуру, ставили наметове містечко) і 1 від Громадянського руху «Відсіч», якому київські ринки делегували право представляти їх інтереси.

За таким саме принципом були визначені й 8 осіб, які мали повноваження вести будь-які перемовини з владою від імені протестуючих підприємців. Оскільки не всі лідери організацій весь час перебували у Києві (деякі в період між мітингами їздили по Україні), члени штабу Координаційної ради визначалися не за прізвищами, а за вищенаведеними квотами, і організація сама визначалась, хто саме від неї піде на те чи інше засідання штабу чи на ті чи інші перемовини.

Таким чином можемо сміливо сказати, що Національна координаційна рада підприємців України – це ситуативне об’єднання представників організацій, які протягом останніх двох місяців незалежно один від одного піднімали повстання в містах та містечках в різних куточках України.

Також Коордрада обрала прес-секретаря й коменданта наметового містечка.

Додамо, що Координаційна рада – не єдине утворення, яке визначало шлях Майдану. Стихійність протестів та їхня блискавичність спричинила до того, що як в керівних утвореннях, так і всередині них точилися суперечки і чвари. Це, звичайно, погано, але інакше бути в цей період і не могло. В середовищі волонтерів, які працюють у стресовій ситуації, жертвуючи великою кількістю благ, не може бути такої узгодженості, як в “вертикальній” та ситій партії влади.

Національна координаційна рада під час зустрічей з представниками влади не відмовилась від жодної з трьох вимог протестуючих підприємців – неприйняття існуючого варіанту Податкового кодексу й розробка протягом кількох місяців нового кодексу за участі вчених, експертів та підприємців; відставка уряду; вибори Верховної Ради у березні 2011 року. Жоден з членів штабу Коордради не підписав зрадницького Меморандуму з владою і навіть не був запрошений взяти участь у цій ганебній виставі.

Яка роль О. Продан і хто такий О. Данилюк?

В Координаційній раді, природньо, зібралися дуже різні люди з різними поглядами, на відміну від квадратно-гніздової партії Регіонів, де немає ідеї та все вирішують гроші і страх. Не обійшлось і без контроверсійних постатей, найбільш відомими з яких стали Оксана Продан та Олександр Данилюк.

Оксана Продан

З самого початку протестів у підприємницькому середовищі йшла боротьба двох підходів. Одна частина (Рада об’єднань підприємців України) вважала можливим домовленість з владою про якомога ширші поправки до Податкового кодексу, якщо не вдасться примусити можновладців за допомогою акцій протесту не прийняти кодекс в цілому. Також ця частина була проти вимог відставки уряду та виборів Верховної Ради в березні 2011 року.

Друга частина (Асамблея громадських організацій малого і середнього бізнесу) виступала проти будь-яких поправок і наполягала на неприйнятності кодексу в цілому, а також висувала «політичні» вимоги, в яких насправді не було політики – відставка уряду та вибори Верховної Ради розглядалися в контексті відповідальності, яку мали нести ті, хто розробив і прийняв такий недолугий Податковий кодекс.

Вже після утворення Національної координаційної ради «група Продан» (умовна назва сукупності організацій, які підтримували О. Продан) без відома й попередження Коордради пішла на переговори з віце-прем’єр-міністром Андрієм Клюєвим щодо внесення поправок до Податкового кодексу, однак домовленості досягнуто не було, і після того вимоги «групи Продан» вже не відрізнялись від вимог інших мітингуючих.

Також був момент, коли на перемовини до Адміністрації Президента «група Продан» без попередження і погодження з Коордрадою провела іще 4 своїх представників на додачу до 8 визначених уповноважених від протестуючих підприємців, але ці представники дотримувалися єдиної лінії з іншими переговорниками – повне вето на Податковий кодекс. Після бурхливих дискусій та сварок було досягнуто згоди, що будь-хто з визначених 8 переговорників може запропонувати включити до переговорної групи експертів без права голосу, але згоду на участь цих експертів у перемовинах мають дати інші переговорники.

З 26 листопада розбіжностей у вимогах між «групою Продан» та іншими протестувальниками вже не було, але 29 листопада, коли 127 лідерів підприємницьких організацій, які були запрошені до клубу Кабміну на зустріч з Міністром фінансів, покинули зібрання, скандуючи «Вето! Вето!», група з 15 осіб (в т.ч. й О. Продан) повернулися й утворили робочу групу щодо подання зауважень до Податкового кодексу. Наступного дня ця група зменшилася.

Одна частина на чолі з О. Продан відмовилася брати участь у роботі цієї групи й заявила, що вимагає повного вето на Податковий кодекс в цілому й подаватиме свої напрацювання лише тоді, коли розпочнеться робота над новим Податковим кодексом з чистого аркуша; друга частина — на чолі з А. Алєксєнцевою залишилася для співпраці, однак, коли дійшло до підписання зрадницького Меморандуму з владою, А. Алєксєнцева та її колеги не поставили під ним своїх підписів.

Не зважаючи на те, що Оксана Продан не підписала жодних документів з владою й не досягла з можновладцями жодних домовленостей за спинами інших учасників протесту, її перемовини з владою на першому етапі протесту посіяли до неї недовіру частини підприємців, і це дало змогу владі роздмухувати цю недовіру.

Особливо допоміг у цьому можновладцям самозваний «генеральний координатор» протесту Олександр Данилюк, який регулярно і масово поширював брехливі повідомлення про вигадані ним дії і наміри учасників протесту, вживаючи при цьому прізвище Продан.

Також О. Продан була ініціатором залучення політиків до протесту підприємців. Саме вона була ініціатором співпраці протестувальників з опозиційним урядом, після чого народилося звернення від підприємців до всіх політичних сил з проханням допомогти. Звичайно, що відгукнулась лише політична опозиція (головним чином Блок Юлії Тимошенко).

Однак коли стало зрозуміло, що Ю. Тимошенко хоче більшого, ніж просто допомагати підприємцям юридично, організаційно і технічно, О. Продан відмовилася від такої співпраці.

Після цього народні депутати припинили з’являтися на трибунах мітингів, а політики зробили ставку на просування в якості лідера протесту О. Данилюка, який не мав жодної причетності до організації акцій.

На сьогодні більшість учасників Національної координаційної ради цивілізовано розійшлись з Оксаною Продан, і тепер кожна група піде своїм шляхом.

В ситуації, що склалася, О. Продан вважає недоцільним вимагати відставки уряду й виборів Верховної Ради, а прагне зосередитись над внесенням позитивних для підприємців змін і доповнень до законодавства, не відкидаючи при цьому акцій протесту як інструменту тиску. Інші ж члени Коордради й надалі вважають, що слід боротися за повне скасування Кодексу, і що уряд і парламент, які розробили та прийняли такий кодекс, не повинні бути при владі. Вони вважають, що ця влада розуміє лише тиск, а тому навіть для того, щоб досягти малого, потрібно вимагати більшого.

Олександр Данилюк

Олександр Данилюк вперше з’явився у “вуличному” протестному підприємницькому рухові лише тоді, коли під Верховною Радою постало наметове містечко (за винятком його участі в засіданнях Опозиційного уряду). Він та кілька його товаришів запропонували підприємцям свою технічну допомогу, зокрема розсилання інформації про перебіг акції протесту.

Його помітила О. Продан, яка не знала, що скромну технічну роботу О. Данилюк зможе перетворити на механізм рейдерського захоплення руху протесту, оскільки таким чином в нього з’явилася можливість стати відомим серед журналістів.

О. Продан не знала, що в лютому 2009-го року О. Данилюк вже намагався таким чином очолити акцію протесту автомобільних вантажоперевізників і називав себе її координатором, але перевізники не визнали самозваного «вождя», який нічого не зробив для організації акції.

Не знала О. Продан і того, що було відомо деяким іншим учасникам протестів, а саме, що О. Данилюк ніколи в житті нічого суттєвого не організував, попри всі чисельні свої спроби, і ніколи більше десятка людей на вулицю не зміг вивести, хоча часто проголошував про такі плани.

Тому представляючи його Юлії Тимошенко в якості свого технічного представника, віддаючи до його рук базу даних підприємницьких організацій та пропонуючи Олександра Данилюка в якості ведучого під час зустрічі підприємців з опозиційним урядом Оксана Продан не уявляла, що цей «помічник» займе її місце біля Ю. Тимошенко після того, як О. Продан відмовиться перетворювати протест підприємців на опозиційну акцію політиків з промовами народних депутатів на трибунах, прапорами та відповідними гаслами, які не мають одностайної підтримки у всіх підприємницьких колах.

Будучи визначеним як ведучий мітингу, О. Данилюк здобув відомість завдяки телебаченню та іншим засобам масової інформації та розпочав своє рейдерське захоплення підприємницького протесту, відчуваючи підтримку Ю. Тимошенко, якій він пообіцяв зробити революцію, і вона в це радо повірила.

Вже під час першого засідання у приміщенні фракції БЮТ під куполом Верховної Ради України О. Данилюк показав, що не орієнтується в протесті, кинувши «Хто не погоджується – може приєднатися пізніше, якщо захоче» на адресу представника Асамблеї громадських організацій малого і середнього бізнесу, який висловив зауваження про недоцільність початку процедури референдуму щодо відставки Президента до отримання формальних підстав для такого кроку (тоді ще Верховна Рада не прийняла Податковий кодекс, і підприємці ще не звернулися з вимогою до Президента ветувати цей документ).

Його зупинив представник ГР «Відсіч», сказавши, що, на відміну від О. Данилюка, за яким не стоїть і десяти людей, Асамблея представляє понад 130 організацій та виводить на вулиці десятки тисяч людей, тому думка Асамблеї не може бути так просто відкинута (та ще й людиною, яка підприємців не представляє).

На жодних зборах, де підприємці намагалися сформувати структуру й обрати уповноважених представників О. Данилюк, не зважаючи на запрошення, не був присутній взагалі або був присутній не до кінця, однак це не завадило йому оголосити всі ці збори охлократичними й проголосити ввечері 25 листопада, коли закінчувався мітинг і біля трибуни залишалося лише кількасот осіб, з яких половину становили випадкові перехожі, що Координаційна рада розпущена, а він є «генеральним координатором» акції протесту.

Через деструктивну, але добре підкріплену кимось фінансово (в групки О. Данилюка з’явилися три дорогих ноутбука, модеми, до його послуг виявилися кимось проплачені журналісти, в нього з’явилася можливість робити масові смс-розсилки тощо) позицію О. Данилюка наметове містечко виявилось розділеним на дві частини з двома охоронами, двома касами, двома кухнями тощо.

В підсумку ці чвари призвели до того, що багато людей припинило робити пожертви, а кількість бажаючих брати участь в протестах зменшилась.

Національна координаційна рада, аби уникнути негативного резонансу, намагалася домовитися з О. Данилюком про спільні дії. Йому пропонували місце в штабі й групі переговорників, але він не хотів бути одним з багатьох, його влаштовувала лише перша роль. Не будучи сприйнятим більшістю підприємницького загалу, О. Данилюк, аби не втратити все, йшов на компроміс, але потім знову і знову порушував всі свої обіцянки й домовленості та проголошував себе єдино правильним, поливаючи брудом інших організаторів прямо з трибуни мітингу та звинувачуючи всіх у співпраці з регіоналами.

Врешті-решт його припинили допускати до трибуни. У відповідь він намагався зірвати мітинг 2 грудня, розсилаючи повідомлення по наявній у нього базі даних підприємницьких організаторів, а під час мітингу 29 листопада спробував повести людей до Верховної Ради, яка тоді не працювала. Ті 200 осіб з багатьох тисяч присутніх на мітингу, які пішли за ним, простояли під дощем перед порожнім парламентом і повернулися назад.

Олександр Данилюк проявив себе відвертим провокатором, з яким неможливо ні про що домовитись, оскільки всі домовленості та обіцянки порушувались ним максимум на наступний день після досягнення згоди з Коррдинаційною радою.

Запросивши людей на мітинг 6 грудня, Національна координаційна рада була змушена скасувати його, оскільки стало зрозуміло, що провести їй цей мітинг як протест підприємців, не дадуть. Політики вирішили влаштувати бенефіс О. Данилюка. А той у свою чергу запросив на мітинг політиків з партійними прапорами. Більше того, на цьому мітингу вже не підійматиметься питання Податкового кодексу, за скасування якого й надалі виступає Національна координаційна рада.

Водночас Коордрада не стала зупиняти людей, як це робив О. Данилюк з мітингом 2 грудня. Розуміючи емоційний стан людей після знесення наметового містечка, Коордрада запропонувала їм самим визначитись, чи брати участь у політичному шабаші новоявленого «попа Гапона», чи залишити йому самому можливість «робити революцію», якої не відбудеться. Зрештою, іноді людям треба дати можливість самим переконатись, з ким вони мають справу, аби розібратися, хто є хто.

Чому координаційна рада відмовилася від проведення акцій найближчим часом? Це злив Майдану?

Ситуація з Кодексом є досить неоднозначною: прийнятий з президентськими правками він, як компроміс, задовольнив велику частину підприємців щодо його змісту.

Звичайно, що головної своєї мети підприємці не досягли: кодекс залишається фіскально-каральним за своєю спрямованістю, з нього прибрані далеко не всі негативні моменти, а влада скоріш за все спробує з часом взяти реванш й поступово змінити цей документ та повернути втрачені позиції.

Однак навіть те, чого досягли підприємці, є великою перемогою.

Вперше влада злякалася протестів і змушена була на них реагувати. Тепер весь народ побачив, що владу можна перемагати, але для більшість перемог потрібно докласти більше зусиль й залучити більш широкі маси народу. Бо в цьому протесті потенціал лише підприємницького руху був використаний не більше, ніж на 1%, якщо порахувати скільки з мільйонів підприємців вийшли на вулиці, скільки часу і коштів вони пожертвували на цей протест.

Зараз більшість підприємців, на жаль, ще не готові йти до кінця. Тепер на вулиці готові вийти тільки найбільш свідомі. Інші ж заспокоїлись збереженням спрощеного оподаткування і позитивно відредагованим розділом адміністрування податків. Тому подальші протести перед новорічно-різдвяними святами приречені на згасання і, відповідно, на нівелювання тих вимог, які ще не досягнуті, і боротьба за які буде неодмінно продовжена.

В зв’язку з цим особливо небезпечною є позиція Олександра Данилюка, який, закликавши народ до революції, провалить цей протест й не досягне успіху.

Влада чудово знає ситуацію й не піде зараз на жодну додаткову поступку. Однак, якщо О. Данилюку вдасться вивести підприємців хоча б ще на два-три тижні протестів, які закінчаться нічим, у пам’яті людей замість маленькою перемоги, яку можна розвинути з часом далі, залишиться велика поразка, і в суспільстві знову запанують апатія та зневіра.

Те, чого вдалося досягти підприємцям, вражає. Такий вплив на рішення центральної влади ще на початку осені здавався немислимим

Частина підприємців – а саме найдрібніші – отримали можливість й надалі робити свій бізнес. А частина, що стосується адміністрування податків, позбулась практично всіх найнебезпечніших норм і багатьма аналітиками, які першими забили на сполох, зараз сприймається цілком позитивно.

Не будемо недооцінювати і планів організаторів протестів, які вони озвучили в прес-центрі УНІАН. Наступного разу на Майдан мають вийти сотні тисяч. Зараз це нереально, подивімося правді в очі. Для цього треба ще добряче попрацювати, “йти в народ”.

І давайте не покладати всю відповідальність за подальше розгортання протестів на існуючих організаторів, а кожен з вас нехай візьме за обов’язок внести свою лепту в таку бажану перемогу.

Що далі?

Ми (творці й адміністратори сайту "За чесні податки") з самого початку усвідомлювали недостатність виключно підприємницьких антикодексних протестів для досягнення ефективних і позитивних змін у країні. Щоб змінити владу, змусити ї працювати для народу, а не паразитувати на ньому, потрібне повномасштабне народне повстання. Причин для цього більш ніж достатньо: загрози Трудового, Житлового та Митного кодексів, антинародний уряд, який їх розробляє, свавілля Верховної Ради, здача національних інтересів…

Ми будемо надалі висвітлювати ситуацію з підприємницькими протестами. Передбачаємо, що найближчими їх діями буде подальша, більш системна самоорганізація, творення профспілкового руху. Також передбачаємо подальші спроби опартійнити і очолити протести, що час до часу буде виливатись у нові конфлікти, дуже вигідні владі. Тож будьмо пильними, відповідальними, і стійкими.

Будь-хто зі згаданих осіб чи сторін запрошується подати свою точку зору.

концепція протест підприємці податки