Як змінити країну. Починати потрібно із моралі

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 108110 Перегляди
  • 45 Коментарі
  • 28/07/2010Дата публікації

Без повної ліквідації, скажімо, МВС, і створення нової, організації, з оновленими на 90 відсотків кадрами, підрозділами, документообігом тощо - усі розмови про боротьбу з корупцією й тортурами в цій структурі так і залишаться розмовами. Навіть якщо міністр житиме на роботі й не братиме хабарів. На прохання учасників нашої спільноти публікуємо статтю, яка нещодавно вийшла на Українській Правді. Там не дуже зручна система обговорення матеріалів, тому пропонуємо продовжити дискусію тут.

Влада не може бути іншою, ніж суспільство. Адже всі, кого ми називаємо "влада", виросли тут і увібрали в себе культуру нашого соціуму. Їхній відбір, їхній шлях угору відбувався не в Конго або в Гондурасі, а в нашому суспільстві.

Вони керують країною за тією ж моделлю, за якою ми вибудовуємо стосунки один з одним.

Більше того, досвід попередніх 18 років показує, що змінити країну із середини діючої системи - неможливо.

Лише декілька прикладів:

Як розповідає виконуючий обов'язки міністра фінансів в уряді Тимошенко Уманський, в країні існує шість видів ціни на газ. І, звичайно, спритні ділки на цьому заробляють. За його словами, ця проблема неодноразово піднімалась, але політичної волі на її вирішення не знайшлося.

Уманський також говорив про компенсації автотранспортним підприємствам за пільговий проїзд незчисленної маси "пільговиків". Під цю дудочку з бюджету вимиваються чималі суми. Проблема стара як українська незалежність. І попередник Уманського Пинзеник на посаді міністра неодноразово намагався її вирішити. Але в нього нічого не вийшло.

Не тому, що погано хотів чи йому занесли чемодан із грішми.

Система занадто сильна, щоб її змінити зсередини. Вона чинить спротив змінам. А якщо такі відбулися, із часом самовідновлюється.

Без сумніву, про ці дві досить легкі для вирішення проблеми знала й прем'єр Тимошенко. І без сумніву розуміла, що і як потрібно робити.

Але нічого не змінилося.

Винуватців немає. Аналіз системи приводить до висновків, що й новий уряд нічого не змінить.

Інший приклад: у Броварах ще в 2006 році уведена в експлуатацію сучасна приватна електростанція, яка виробляє тепло на третину дешевше, ніж звичайні станції. Однак її вже чотири роки не пускають на ринок електро- і тепломережі. Тобто, не дають можливості працювати.

Пояснюється все просто.

Місцевій владі вигідно мати більші витрати на тепло - бо їх компенсує державний бюджет. Ефективніша робота, менші збитки - менша компенсація.

Наївно вірити, що хтось із політиків зможе щось змінити.

Система заточена під те, щоб працювати з найменшою ефективністю. Влада так само неефективно забирає й освоює спільні для всіх громадян суспільні ресурси, нічого не даючи взамін.

Єдиний напрямок розвитку такої системи - це занепад та повний розпад.

Помаранчева влада провела одну дуже важливу реформу: запроваджено зовнішнє оцінювання випускників шкіл. Цим майже знищено корупцію при вступі до вузів, і закладено фундамент для інтелектуального оздоровлення нації.

Але система, відновлюючи себе, швидко зім'яла це досягнення.

Табачник - лише видима частина айсберга. А невидима - це 95% керівників вузів, шкіл і всіх чиновників від освіти, яким це нововведення було як кістка в горлі.

Прихильники теорії змови будуть вважати, що шість цін на газ, неефективна схема компенсацій за перевезення пільговиків, скасування ЗНО й небажання пускати в мережу приватну електростанцію - це все "справа рук Кремля". У більш широких масах громадськості й журналістів усе списується на "корупцію" і "неефективність певних політиків".

Але ми вважаємо, що це ознаки фундаментальних дірок пострадянської державної системи, яка в принципі не піддається реформуванню. Її можна тільки знести й побудувати нову.

Такими шляхами пішли прибалтійські країни. Так зараз робить у Грузії Саакашвілі.

Без повної ліквідації, скажімо, МВС, і створення нової, навіть швидше паралельної, організації, з оновленими на 90 відсотків кадрами, підрозділами, документообігом тощо - усі розмови про боротьбу з корупцією й тортурами в цій структурі так і залишаться розмовами. Навіть якщо міністр житиме на роботі й не братиме хабарів.

Тепер виникає питання.

Чи є в нас політик, котрий має бажання й таку підтримку народу, щоб знести увесь цей залишок УРСР - від металургії 30-их років до ЖЕК-ів і дивних радянських свят, - і збудувати нову, модерну державу?

Відповідь очевидна. Ні. Хіба що Янукович розвалить усе пришвидшеними темпами.

І не тому, що наші політики мають якісь особливо погані якості в порівнянні з політиками грузинськими.

Просто за нашими потенційними реформаторами ніхто не стоїть. Ні інтелектуали, ні організовані народні маси, ні команда однодумців, яка може зайняти ключові пости.

Щоб пояснити думку, звернемося до досвіду Лули да Сілва, президента Бразилії. Він вивів країну із хронічних боржників в одного з лідерів нового світу.

На початку шляху до президентства - профспілкова діяльність у досить жорстких умовах. Для майбутніх реформ це означало багатолітній досвід політичної боротьби, уміння переконувати як своїх супротивників, так і соратників.

Також цей досвід давав кадри для майбутньої суто політичної роботи, і забезпечував організовану, а не абстрактну, як у Ющенка після 2004 року, підтримку широких мас.

Далі Лула, як очільник опозиційної партії, виграв ряд місцевих виборів, і провів обіцяні реформи на місцях. Попередня діяльність дозволила залучити до влади людей, які зайнялися виконанням обіцянок, а не дерибаном суспільного майна.

На цьому етапі база організаційної й політичної підтримки розширилися.

Варто розуміти, що правильні реформи викличуть шалений спротив у багатьох людей. Мітинги проти Саакашвілі - яскравий приклад. Щоб змінити країну, цей спротив потрібно долати, спираючись на своїх організованих політичних прихильників.

Українські політики цього позбавлені. Наш діяч, який прийшов до влади з найсвітлішими намірами, мусить для взяття влади спиратися на олігархів, і потім розраховуватися за підтримку.

Відсутність живих і численних партій - теж наслідок кричущого невміння українців співпрацювати між собою.

Таке невміння є наслідком життя в тоталітарній системі. Цю тезу нещодавно довела Нобелівський лауреат 2009 року з економіки Елінор Остром.

Вона на експериментальному матеріалі показала, що групи, яким довгий час указували ззовні, що і як робити, діяли значно менш ефективно після того, як вказівки припинялися. На відміну від груп, які мають досвід суспільної співпраці.

Що в підсумку?

1. Тотально неефективна система державного управління й економіки, яка експлуатує суспільний ресурс, нічого не даючи взамін. Захищаючись, нищить усі спроби її реформувати.

2. Політична система, яка не здатна забезпечити змін, тому що обслуговує неефективну систему держуправління.

3. Люди, які не вміють співпрацювати один з одним. У результаті держава сприймається не як спільний механізм для досягнення спільних цілей, а як щось чуже й вороже.

Що робити?

При всіх системних мінусах є політики, які кращі за інших. І за них потрібно голосувати. Мирна й систематична боротьба з нинішньою системою - теж необхідна.

Але це тактика. Стратегія полягає в іншому.

Аби змінити владу, потрібно змінити суспільство.

Це довгий шлях. Але за період президентства Ющенка стало зрозуміло, що іншого в нас немає. Змінюючи президентів, ми маємо водночас змінювати суспільство, яке їх обирає. Тобто нас.

Гарна ілюстрація - протестанти.

Рух, який визначив обличчя сучасної Європи, почався з 95-и тез Лютера, які він прибив до дверей церкви. У той час, коли прощення гріхів можна було купити, він закликав вважати папські індульгенції недійсними, і прагнути до спасіння через "покарання, смерть і Пекло".

Лютер відмовився діяти в рамках системи.

Він її відкинув і почав створювати власну спільноту, яка жила "правильно". І потім, коли ця спільнота стала успішною, її правила перенеслися на все інше суспільство.

Якщо ми хочемо змінити країну, нам потрібно виробити свої власні правила співпраці і дотримуватися їх.

При цьому ми не повинні йти глибоко в себе й відмовлятися від контактів із зовнішнім світом. Варто дотримуватися тактики, яку колись виробила польська "Солідарність": "Ми повинні бути в усіх структурах самоорганізації чи влади, куди можна потрапити".

Якщо є можливість стати членом батьківського комітету в садочку чи школі, ним потрібно ставати. Це дозволить робити маленькі справи - наприклад, дарувати дітям подарунки не на 23 лютого і 8 березня, а на Великдень тощо. Якщо створюється ОСББ - будьте там одним із керівників. Якщо пропонують обиратися в депутати - обирайтеся й так далі.

Але повернемося до правил. Оскільки наша влада - це антиеліта, і вона демонструє антимораль, то нам потрібно робити навпаки.

Для початку варто взяти на озброєння три правила, які поділятимуть усі учасники нашої спільноти:

1. Не давати/не брати хабарів.

2. Вчасно й добросовісно виконувати свою роботу.

3. Не намагатися отримати миттєву вигоду, яка зашкодить іншим.

З публічно оголошених принципів починається формування спільноти. На той час, коли нинішня система остаточно прогниє й опиниться в руїнах, ця спільнота має бути достатньо сильною, щоб взяти владу, котра лежатиме під ногами.

В іншому випадку нас чекає доля Сомалі, де держави як такої немає.

Для кращого розуміння варто навести ще один приклад.

На момент краху комуністичного режиму в Чехословаччині чимало громадян цієї країни були об'єднані в неформальну мережу, яка складалася з безлічі організацій - від товариств садівників до рок-гуртів.

Політичним лідером усіх цих легальних, але не офіційних організацій було об'єднання дисидентів "Громадянський форум", на чолі з Вацлавом Гавелом. Останній у своїх текстах постійно наголошував на необхідності жити, керуючись моральними принципами.

Коли настала година Х, ця мережа змогла за півтора місяці мирних протестів повалити комуністичний режим, взяти владу у свої руки й досить швидко зробити країну однією з найрозвиненіших у Східній Європі.

Для порівняння: у комуністичній Румунії такої мережі об'єднань не було. І повалення режиму було кривавим, а країна довго вибиралася з бідності й постійних політичних скандалів.

Про ази самоорганізації - в одному з наступних матеріалів.

А поки - давайте прямо тут почнемо обговорення, які суспільні норми можуть бути спільними для тих, хто хоче побачити нову й ефективну Україну.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 45

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Хороша стаття, читав її ще на УП.
І ще одна дуже цікава тема. Якось Роман висунув у блозі чудову тезу щодо розвитку української культури і такої собі внутрішньої культурно експансії. Коротко її можна сформулювати так: "Розмовляйте українською завжди. Не переходьте на російську спілкуючись з російськомовними". Це дуже проста і важлива теза. Не менш важлива ніж описане в статті вище. І її варто всіляко розвивати та пропагувати.

> "Розмовляйте українською завжди. Не переходьте на російську спілкуючись з російськомовними".

Чудова ідея! Треба спілкуатися українською з будь-ким хто говорить іншою мовою! Відразу справляєшь враження розумної і толерантної людини. Поважати почнуть. І, головне, коли ми змусимо російськомовних перейти на українську, чиновники перестануть брати хабарі, суди стануть справедливими, тортури в міліції скінчаться, екологія покращиться.

Ну, і звісно вишиванки.

А коли зустрінешь єврея, то починати демонстративно їсти сало. І фінансова система одразу покращиться.

Не розумію Ваої іронії. Багато україномовних людейц соромляться розмовляти українською в російськомовному середовищі. І це природньо закликати їх не соромитимся і поважати себе. Не бачу в цій тез ігчого образливого для російськомовних. Йдеться не про демонстативний виклик, а лише про повагу до уміння не соромитися своєї ідентичності

Ніякої іронії. Просто був вражений наскільки влучно народ в коментарях вхопив саму суть, як на мене дуже, правільної статті про необхідність змін. На думку деяких коментаторів - головне мова і вишиванки :) Здивований відсутністю в коментарях закликів будувати більше пам*ятників жертвам голодомору і розводити бджіл :(

Шановний, ви ...гм ... дещо не зрозуміли :))). Мій пост щодо української стосувався цікавої теми, що обговорювалась ще до припинення існування ресурсу. Тож якщо ресурс відновив існування, правильним було б до неї повернутись. Це малось на увазі.
В своїх постах ви мішаєте все до купи - фінансову систему, тортури, хабарі і бджіл з вишиванками. Вишиванки окремо, а фінансова система окремо, розумієте ...:))? Я не пропоную замінити системні реформи в державі, вишиванками та укрмовою. А от ви, здається, перше протиставляєте другому :).
Думаю, причина цього в нерозуміння важливості розвитку української культури, української культурної експансії :).

Протиставляю - щоб не змішували :)

Крім того, я не думаю, що культура розвивається завдяки зусиллям держави.
Можу навести приклади: Тарас Шевченко, Іван Франко, Василь Стус - наскільки в їх досягненнях була важлива підтримка з боку держави, пільги видавцям книжок, отримання державних премій і таке інше?

Культура розвивається / не розвивається завдяки дії багатьох факторів.
Використовуючи ваш приклад. Уявимо що Шевченка за його поетичну творчість держава не гноїла в солдатах та не звела в могилу зарані. А створила б йому всі умови для роботи, зробила б його твори обовязковими для шкільної програми ще за життя, сприяла б тому що вищі класи суспільства цікавились його поезіями масово. Як би це вплинуло на розвиток тодішньої української культури :)?

Про те, як держава може розвивати культуру чудов сказав у своєму інтервю Єжи Онух, який керував Польським інститутом в Києві, а зараз керує цією установою в Нью-Йорку:

У. Т.: Крім кінематографа, де, на вашу думку, найбільше бракує державної підтримки в українській культурі?

- Я повторюю, як мантру, що найважливішими є системні зміни, які б сформували зрозумілу й прозору систему функціо нування. Для чого це потрібно? Ми всі знаємо, що роль особистості надзвичайно важлива в культурі, але треба створити умови, щоб особистість змогла себе виявити. І якщо система правильно збудована, тоді така можливість є. У культурному процесі також трапляються інші особистості, далеко не зірки, а навіть навпаки, й система повин на відмежовувати їх, аби вони не знищили того, що вже зроблено. Це дві функції добре відлагодженої системи: дати шанс тим, хто на нього заслуговує, і захистити перед тими, що можуть нашкодити. Окрім того, система має залишити максимальну сферу свободи. Це дуже нелегке завдання, бо воно вимагає політичних рішень. А для них необхідні, знову ж таки, освічені люди з певним баченням. Мені здається, навіть за дуже складних обставин можна дуже багато зробити. Наприклад, в Україні діють близько 30 творчих спілок, які є своєрідним рудиментом ще сталінської системи. Вони вже беззубі, проте все одно виконують функцію радше гальма, ніж рушія. Я, звичайно ж, не закликаю до ліквідації спілок, бо зараз це інституції громадянського суспільства, та вони не повинні займатися узурпацією прав, які вони втратили.

...

- Як і в усій українській культурі, тут є системні проблеми. Бракує інфраструктури. В такому великому місті, як Київ, відсутня гарна публічна галерея. І це стосується не лише візуального мистецтва. Симфонічний оркестр не має своєї зали, а у філармонії товчуться 700 осіб - це серйозні проблеми й виклики. Те, що українці не достатньо представлені у світовому контексті - наслідок інституційної слабкості. Культура діє в межах інституцій, і коли в країні вони слабкі, а комусь щось таки вдається - то це радше виняток, який підтверджує правило.

Повний текст тут: http://www.telekritika.ua/daidzhest/2010-08-29/55351

Извините, но товарищ из Польши говорит, что надо делать хорошо и не надо плохо. Остается самый простой вопрос - как сделать хорошо и как отличить его от плохо?
как сделать так, чтобы не нарушив свободы помочь таланту и не дать активному антиталанту разрушить?

Не знаю, для цього потрвбно мати талант менеджера і широкий світогляд. В багатьох не по радянськи налаштованих українців, чомусь вкорінилася думка, що держава куьтурою займатися не повинна. Думка цього поляка, як на мене цінна тим, що він стверджує протилежне: просунута культура твориться не без грамотної державної політики.

Я згоден з не по радянські налаштованими українцями. Те як наша держава вміє чимось займатися, краще, щоб вона культурою не займалася. Я це на прикладі економіки пояснюю, бо це мені краще знайомо. Але відносно культури це ще більш правильно.
Цивілізована держава для впливу на культурну політику має дуже тонкі інструменти. Це зовсім не те, чим володіють та користуються наші державні менеджери.

Згодний з Романом. То хочу додати що не варто обмежувати лише мовою. Носіть вишиванки (принаймні на свята, або просто вдома, замість футболки). Купуйте україномовну книгу. Співайте з друзями українські пісні за столом. Все це буде жити доти, доки живуть люди, що цим користуються.

Обмежуватись, звичайно, не варто. Але мова це головне.

Звичайно що головне це мова. Тортури в міліції, хабарництво, дерибан землі - то дурниці.

Головне коли вас в міліції мордувати будуть, і вимагати зізнатися в злочині, якого ви не скоювали, то щоби ваша явка з повиннно була складена не москальскою мовою.

Тортури в міліції це проблема багатьох кроаїн, а проблема зникнення мови - значно меншої частини, і Україна сеоред них. Мове це єдине, що багатьохтут тримає. Бо аби позбутися тортур у міліції промстіше виїхати ніж ходити на пікети і судитися. Але "там" усі говорять іноземною, мислять по іншому. Якщо тут зникне українська насрати на тортури і хабарі - краще просто виїхати.

А якщо не зникнуь тортури і хабарі - яке буде ставлення до України і української мови?

Поясніть логічний звязок між тортурами, хабарями і українською мовою ...:))

Якщо визначальною ознакою країни буде корупція, то буде відповідне ставлення і до країни і до її мови.
Є багато людей на сході для яких "українізація" сприймається як інтегральна частина "розвалу", нажаль.

Корупція не має прямого відношення до української мови. Це зовсім різні площини. Тож негатив від корупції і т.д. не проектується на укрмову. Те що жодної українізації з 1991-го в країні не було, сподіваюсь, доводити не потрібно :)?
Негатив серед певних верств на Сході до української мови має зовсім інші причини. І вони доволі прості. Це насамперед банальне несприйняття всього українського. Привязування до цього укрмови, українізації, "бандєравцев", "развала в ґасударствє" і т.д є не більш ніж спробою підвести під це несприйняття підгрунтя :). Здоровим, освіченим людям просто соромно публічно (і навіть самим собі) визнати що вони все українське ненавидять і ця ненависть є іраціональною. От вони і шукають підґрунтя :)).

Ну мою думку, щодо системних реформ і розвитку української культури слід діяти паралельно та в різних форматах.
Щодо реформ. Слід формувати об'єднавчий загальнонаціональний рух для вирішення проблем, які є спільними для жителів всіх регіонів. Це модернізація країни, боротьба з корупцією, дотримання громадянських свобод, реорганізація судових та каральних органів і т.д. Шлях вирішення - радикальні реформи за грузинським сценарієм.
Щодо розвитку української культури. Насамперед індивідуальна робота (можливо окремий громадський рух) за тими тезами, що я вже наводив.

Ага, будь-яку книгу, аби тільки ураїномовну. Пушкіна і Шекспіра читати виключно в перекладах. Українська культура автоматично буде зростати.

Звичайно зростатиме, бо переклад Пушкіна на українську це робота для перекладачів, тобто людей освідчених.

Тобто освідченим людям таки можна купувати і читати Пушкіна в оригіналі? Чи тільки по спец. дозволу національної комісії з захисту суспільної моралі :) ?

Доволі дивно читати українською таку дурницю.

Ну, так - зазвичай українською лише розумні речі пишуть. Ну, а я інколи дозволяю собі...

Боюсь, це якраз те саме "інколи" :))).

неодноразово вже на різних форумах і ЖЖ висловлювалась правильна думка: повинно бути не тільки "свій до свого по своє", а "Свій до свого по своє, яке є найкращим". Тобто кнайпи і кав"ярні, де розмовляють українською мають бути найприємнішими та найзатишнішими. у крамницях з україномовними проавцями мають працювати приємні, усміхнені дівчати. асортимент має бути якнайкращим, а ціни помірними - заробимо на обігу коштів. І т.д.

Гм, це не "свій до свого по своє" це швидше "до всіх з своїм яке є найкращим" :). Адже людина яка ВСЮДИ говорить хорошоб українською мимоволі створює навколо себе україномовне середовище, поступово, цеглину за цеглиною, розбудовуючи живу українську культуру. Головна перевага в тім, що КОЖЕН може робити це щоденно навколо себе.

Щодо крайниць і т.д., то все це, звичайно, чудово. Але це бізнес. Створення відповідного інтерєру / атмосфери вимагає насамперед коштів.
Приємні дівчата - продавці вимагатимуть відповідних витрат на оплату праці.
Асортимент це обігові кошти. І щоб зробити його найкращим потрібно заморозити значну їх частину в продукції що не дуже добре продається.
Ціни можуть виправдатись лише за хороших продажів. А чи кожна українська книгарня може на це розраховувати :)?
Тож, на мою думку, тут так. Є можливості та бажання - варто взяти і зробити подібне. Не має сенсу терти подібні речі на ЖЖ, радячи комусь як витрачати його гроші.

Розмовляєте весь час українською? Я теж, але не роблю з цього пафосне дійство "розбудови живої української культури" :) Щодо бізнесу: я не зазіхаю на право власника капіталу розпоряджатися ним на власний розсуд, але переконаний, що поступово може скластися постійна клієнтура, орієнтована на україномовні кнайпи та крамниці. Колишня київська "Остання баррикада" тому є яскравим прикладом. Щодо "тертя" в ЖЖ, то "тертям" не займаюсь і власного ЖЖ не заводив.

До чого тут пафос :)))? Ви весь час розмовляєте українською. Чудово. А я весь час бачу ось такі картини.
1) Люди з сіл в Києві вживають українську лише поміж собою. Як тільки зі сторонніми, в супермаркеті, в офіційній установі - відразу переходять на російську.
2) Дорослі діти вихідців з сіл розмовляють російською. І зі своїми батьками і з власними дітьми.
В результаті жива українська культура маргіналізується і вимирає. Чи це теж потрібно доводити :)?

Зрозуміло, що ні на які права бізнесменів ви не зазіхаєте :). Та мені здається, що обговорювати як іншим людям краще вибудовувати власний бізнес сенсу немає. Краще спробувати вкласти власні гроші і створити таке от українске місце.

РОДИНУ ЛЮБИТЬ
Семён Битый

Эх, держава -
Стыд да позор,
На душе - отрава,
Да на вОре вор,

Поп московский
Знай голосит,
Лилипут кремлёвский
Армией грозит!

Независимость сдаётся,
Сдаётся, сдаётся,
Москалятам раздаётся
Родная страна…

Сам не знаешь,
Что тебя ждёт,
Голову ломаешь –
Заглянуть вперёд,

То ль кладбИще –
Мёртвая страна,
На погосте свищет,
Да печаль одна,

То ль чужбина -
Мачеха зла
Разлюбила сына,
Нет ему угла.

С кавалькадою несётся,
Несётся, несётся,
Вор донецкий нагло прётся –
Дурость одна…

Тошно, братцы,
Сердце болит,
Да нельзя сдаваться –
Совесть не велит,

Больно, братцы,
Родину любить -
Взять бы да надраться,
Да про всё забыть…

все правильно, друже, окрім останнього:"Взять бы да надраться,
Да про всё забыть…" - саме цього і хочуть і карлікі луб"янські, і попи моSSковські, і крадії шапок з країни териконів."Да нельзя сдаваться –
Совесть не велит..."

Дуже конструктивний і позитивний вірш. Прямо, і без зайвої сором*язливості визначений як головний ворог, так і методи боротьби з ним.

З приводу мови хочу зауважити - україномовним треба розмовляти українською і не переходити на російську.
Примусовий переклад Пушкіна на українську звичайно дасть роботу перекладачам, але школяри будуть вивчати не художній твір, а масовий замінник. Це як в музеї замість Рафаеля копія місцевого маляра. Одна справа - переклад Пушкіна роботи Рильского - це окремий мистецький твір. Інша - треба для шкільної програми і Петро Іваненко сідає та рифмує.
Шевченко повернувшись із заслання став популярним у петербургської еліти. Кому це допомогло? До речі, цар Миколо не пригничував української культури і, кажуть, сам читав і Котляревскього, і Шевченка. Інша справа, держзамовлення вони не мали і слава Богу. Замовлення на художній твір дає народ, а не влада.
Жаль, що діскусія спрямувала на обговорення таких тем. На мій погляд, стаття не про це.

Приємно вас тут бачити, Владимир :).
Стаття, звичайно, зовсім не про це. Такий напрямок дискусії десь моя "заслуга". Але це важлива дотична тема і її також варто обговорювати.
Щодо перекладу Пушкіна на українську - взагалі не вважаю це важливим / пріоритетним питанням. Я б поки взагалі не перекладав :).

Щодо самої статті, то вона дійсно важлива і актуальна. І в цілому правильна. З чім не згоден.
1. Теза "починати потрібно з моралі". Але мораль надто внутрішня річ. Варто почати з чогось більш нагального та практичного. Варто почати з громадської співпраці. Адже в громадян України, де б вони не жили, є маса цілеком конкретних СПІЛЬНИХ проблем: тотальна корупція, свавілля міліції та місцевої влади, повний безлад в судах, є величезні проблеми в малого та середнього бізнесу, країні потрібна повна модернізація. Отже, в українців є СПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ. То й слід акцентувати на цьому, на спільних інтересах. І вчитись візаємодіяти.
2. Україна 2.0 та альтернативні структури.
Вважаю, що перше має дуже мало шансів на втілення. Проект надто футуристичний і дуже далекий від більшості громадян.
Друге також малореально. Тому що надто складно - в нас низький рівень розвитку громадянського суспільства.
Вважаю, що варто зробити ставку на щось більш просте, зрозуміле більшості та випробуване.
Наприклад, така послідовна схема:
обєднання громадян на місцях
всеукраїнський громадський рух
створення партії
участь в місцевих виборах та виборах мера Києва
участь в президентських та парламентських виборах.

Aleks, взаимно. Я тоже рад, что компания собирается снова о))). Я вроде больше отлучаться не собираюсь, надеюсь бывать тут регулярно.
Идея авторов приятна, привлекательна. Именно поэтому ее хочется обсуждать. Но с какой стороны не посмотришь - я не вижу технологии.
Самый простой пример - войти в родительскую тройку и организовать жизнь детей не по-советски.
Но!
Тройку подбирает обычно классный руководитель, чтобы она ей помогала выполнять требования дирекции. Войдя в нее и не выполняя эти требования, а занимаясь самодеятельностью, Вы вступаете в конфликт с администрацией. Вам то все равно, а Вашим детям? У них такой сильный характер, что будут игнорировать?
Следующим шагом Вас выводят из тройки.
Вообще интересно. Ведь родители в классе подобраны случайно. Т.е. большинство наверняка не настроены на конфликт с администрацией школы по таким вопросам. М.б. авторы подразумевали, что участники проекта организуют свой класс, где будут в большинстве и смогут организовать жизнь по-своему?
Мне как раз интересно, как они видят технологию. На самом простом примере.
Теоретически, живя в ненормально организованном обществе Вы на каждом шагу поступаете ненормально, при этом все больше привыкая к этой ненормальности. Дети социализируются в условиях этой ненормальности, считая ее естественной, а другой порядок - неестественным. Но что можно ему протипоставить, кроме внутренеей эмиграции и работы кочегаром?

Якщо брати приклад з батьківським комітетом, то по ряду питання адміністрації просто пофіг, вни роблять, як звикли і нові віяння в штики н сприймають. (Знаю приклад).

Щодо загальної технології, то дійсно її немає. Польська "Солідарність" починалася з дискусій у журналі "Культура". І, як написала радянська пропагандистська книжка "на момент початку діяльності Солідарності в антисоціалістичних елементів була виоблене і обкатане бачення". (цитую по памяті). Нам зарпаз потрібно виробити і обкатати концепцію. Зараз потрібно побільше текстів і розмірковувань на цбю тему на різних майданчиках

Так, відсутність технології - це головне. Та, певно, автори вважали що зацікавлені самі долучаться до її розробки. Я вже навіть трохи долучився ... :)
Приклад зі шкільною трійкою для мене дуже далекий. Чесно кажучи, до цього навіть не знав, що подібне існує / існувало :)).
А щодо останнього, то робота кочегаром не вихід. В його житті цієї ненормальності теж достатньо. Вона зачіпає всіх членів нашого суспільства.

> Я вже навіть трохи долучився
А можете розповысти?

До речі, під маткріалом про журналістські наліпки Ви поставили те саме питання - про технологію о)))

Ви мене не зрозуміли. Малось на увазі те "трохи", викладене в моєму пості під 2 :).

Ще трішки оффтопу про мову. :)
Мені сподобалась відкрита лекція Володимира Кулика на проекті політ.уа. Вони її вже виклали і раджу подивитись, якщо хтось ще не бачив: http://www.polit.ua/lectures/2010/11/09/kulik.html