Крим, якого ми не знаємо: цілитель отець Іван - один з тих, хто тримає півострів у складі України

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 98609 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 18/05/2010Дата публікації

Якщо порівнювати Крим сучасний і, скажімо, десятирічної давнини, миттю кидається у вічі, наскільки „мажорніший” та комфортніший став півострів. Ніби пропорційно розвитку комерції в Криму тут зросло й толерантніше ставлення до української мови. Принаймні, це відчувається, коли щось купуєш чи оплачуєш будь-які послуги.

Український Крим побачив: Олесь КУЛЬЧИНСЬКИЙ, сходознавець

Тільки-но зупиняєшся на трасі біля перекупників ще дорогою до Сімферополя, одразу дивує, як ті час від часу переходять на українську мову, аби продати свою цибулю й картоплю.

Навіть у готелях рецепціоністи або охорона вряди-годи стараються побажати україномовному відвідувачу „На добраніч”, чи то й просто вставити в бесіду елементарні українські вислови.

А якась зі старших покоївок може прихильно розговоритися та зізнатися: „Я сама хохлушка, з Черкас”.

Як тут не згадати аналізи західних лінгвістів у другій половині двадцятого сторіччя щодо можливості міжетнічних конфліктів на мовному ґрунті та їхню взаємопов’язаність з розвитком економіки.

Тодішній моніторинг мовознавців засвідчив, що конфлікти мінімалізуються саме за умов економічного розвитку та соціального достатку.

Зрештою, спілкуючись з нечисленною україномовною громадою Криму, довідуєшся, що в Сімферополі наразі цілком можливо почути українську мову в маршрутках та тролейбусах.

А серед молодих кримчан зустрінеш і таких, хто принципово спілкується лише українською та кримськотатарською.

Це все я довідуюся від парафіян храму Святого Івана Воїна (УПЦ КП), що в селі Перевальному за якихось двадцять кілометрів від Сімферополя.

Усього в Криму чотири храми Київського патріархату. Цей же збудовано одразу біля воріт військової частини, яка першою склала присягу на вірність України.

Храм традиційно завішаний образами в рушниках, за прилавком можна знайти чимало релігійної літератури: від російськомовної до української. Літургія також служиться українською.

Вряди-годи до церкви заглядають солдати, переважно мешканці півострова. Хтось із них заходить поставити свічку, хтось – помолитися, проте священику так і не дали дозволу стати в частині капеланом.

Поки у храмі отець Іван веде з кимось душпастирську бесіду, у притворі його дружина Світлана розповідає, що більшість мешканців села Перевальне – вихідці з Хмельниччини, прості щирі люди. Але через тиск тутешніх фанатиків УПЦ МП здебільшого не наважуються ходити до їхньої церкви.

Хай там як, а це не завадило священику згуртувати навколо себе 80-100 парафіян, котрі переважно приїжджають сюди з Сімферополя, а то й цілого Криму.

Краєм ока я зауважую, як літургію полишає чоловік в ошатному костюмі. За порогом храму він сідає в дорогу іномарку.

Це один із великих землевласників Сімферополя, який не лише підтримує храм Івана Воїна матеріально, але й намагається залучати до нього нових прихожан.

Дивовижні на перший погляд для Криму речі насправді мають і логічне пояснення.

Український священик у Перевальному, котрий зумів згуртувати навколо себе таку стійку общину й час-від-часу організовує тут дитячі табори, безперечно, унікальний приклад самовіддачі й завзятості.

Утім, отець Іван – і не простий священик. Окрім усього, він – цілитель. Це одне з пояснень, чому українська церква в Перевальному користується такою популярністю.

Читаючи за недужих православну „Молитву семи отроків”, священику, як він сам це пояснює, вдається „вимолювати” їхнє здоров’я, іноді виліковувати й зовсім запущені складні недуги, позбавляти шкідливих звичок.

Сам отець – родом із Сумщини. До прийняття сану був митцем, різьбярем по дереву, художником. Важкий недуг, від якого майже розбив параліч, привів його до Бога аж у сорокап’ятирічному віці.

Проте, як розповідає отець Іван, у семінарії Московського патріархату в Сумах цей релігійний потяг у нього заледве й не відбили.

– У них одна пісня: все від диявола, українська мова – це мова матюків, тощо. Мої суперечки з тамтешніми викладачами на захист звичайних національних почуттів закінчилися тим, що владика зателефонував дружині та сказав: забирайте його звідси, бо так скоро вб’ють, – розповідає священик.

Зрештою, вже в Криму був випадок, коли йому в селі переламали руку, а один із заїжджих монахів кричав, що таких потрібно вбивати.

Також ігуменя сусіднього монастиря намагалася перетягнути як не в УПЦ МП, то хоча б у „катакомбну церкву”, котра з тим-таки МП неабияк ворогує, аби тільки не залишався в українській.

Час від часу в селі розкидають листівки з погрозами всім, хто піткнеться в храм Івана Воїна. Також сюди присилають підкованих пропагандистів залякувати селян пекельними муками для „розкольників”.

А одного з послушників отця Івана заледве не силоміць змусили зректися УПЦ КП в одному з кримських монастирів, вибиваючи присягу на Євангелії.

Українська церква під Сімферополем. Одна з чотирьох у Криму

Попри це, священик також відзначає позитивні тенденції на півострові за останні 5 років і чекає повернення сина з київської семінарії, щоб відкрити ще одну парафію УПЦ КП у Криму.

Принаймні, він уже не пригадує, щоб останніми роками його виштовхували з тролейбуса за українську мову, що траплялося колись.

– Чи не очікуєте ви нових труднощів після останніх виборів? – запитую я священика з його дружиною, до речі, уродженкою Львівщини.

Читайте також: Святий УПЦ (МП) лікував бійців УПА і молився за висланих у радянські концтабори

– На все воля Божа, – відповідають вони, промешкавши разом у Криму вже не один десяток років. – Але зміни на півострові за останні п’ять років настільки відчутні, що сподіваємося: їх уже не так легко зупинити.

– До речі, які у вас стосунки з татарами?

– З татарами – чудові. От навіть недавно представники меджлісу приходили на службу в наш кафедральний собор у Сімферополі, – відповідає отець Іван.

Далі ми ведемо розмову вже в будинку священика. Він примикає до ще одного храму, який той зводив власними руками разом із послушниками. Тут щоденно відбуваються молебні.

Отець Іван показує і своє господарство: у нього невелика ділянка землі, кілька десятків вуликів. Хата зсередини оббита деревом, рамки на ікони, різьблені карнизи – все зроблено власноруч. „Сам Господь був тесля” – всміхається отець Іван.

- Щодо вуликів і землі, то вони допомагають мені з сім’єю виживати й почуватися незалежними. Через них мені також приписували гріхи – мовляв, священик має жити лише з доходів парафії. А тим часом намагалися купити – за перехід у МП обіцяли чималі гроші.

Тут я розповідаю, як кілька днів тому в Партеніті зустрів його колегу з МП зі схожими проблемами – отця Никанора (Олександра Никанорова).

Колишній монах одного з кримських монастирів вступив у конфлікт з єпископатом, оскільки його намагалися втягнути в „політичне православ’я”.

Випускник Свято-Тихонівської богословської академії відтепер – письменник та екскурсовод, показує приїжджим у Партеніт туристам гору Аю-Даг.

Передаю отцю Іванові слова колеги: „З церкви не можна робити ідеологічний відділ ФСБ, розмови про канонізацію Грозного зі Сталіним – суцільна ахінея”.

Про отця Никанора з Партеніту священик Іван чує вперше. Помітно, як його зацікавила ця інформація – кожен із нас подумки, мабуть, вкотре відзначає, як несподівано довідуєшся про існування людей, чиї імена не лунають з телеекранів, про яких не пишуть у газетах, проте саме від них та їхнього життя, цілком імовірно, залежатиме наше майбутнє.

Наостанку я розпитую священика, чи має він якусь підтримку з боку Києва, можливо, політиків або якихось доброчинців. Той дає „традиційну” відповідь: покладаємося винятково на власні та парафіяльні сили.

„Нам би якось сайт власний відкрити” – додає матінка Світлана.

Обіцяю донести їхні слова до читачів ZaUA.org. Відтак, тричі обмінявшись зі священиком та його родиною традиційними християнськими поцілунками, беру в нього благословення на дорогу. Отець Іван проводжає мене поглядом, стоячи біля своєї дзвіниці – одночасно й воріт.

За кілька годин у нього нові гості – цього разу також із Києва. Хоча приїжджають і з цілої країни. Все сюди ж – до дачних забудов у Перевальному, в Крим.

В наступних репортажах Олеся Кульчинського з Криму читайте про життя кримських татар і караїмів.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!