Чому завозимо гречку і картоплю? Бо дурні. А чого дурні? Бо бідні.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 83121 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 02/03/2010Дата публікації

Жодних «змов» продавців гречки і картоплі немає - у всьому винні як не криза, то погода. А якщо уряд продовжуватиме догоджати електоратові загалом і селянам зокрема адміністративним регулюванням ціни, вони злетять ще дужче.

Агроринки вичав: Тимофій Крамарів

Структура імпорту харчових продуктів взимку у нас традиційно не змінюється роками.

Якщо не брати до уваги імпорт екзотики типу манго, фуагри, крабів чи ікри, то ввезення «традиційного» «борщового набору» зводиться до молодої картоплі й інших овочів, які вродили південніше наших кордонів, м'яса птиці на переробку та свинини.

Із круп, які виробляються і у нас, ввозиться рис, бо вітчизняний – не придатний для вживання і йде переважно на переробку. Наприкінці 2009 року додався імпорт цукру, яким покривається внутрішній дефіцит.

Отака вона - єгипетська картопля. Відразу і не відрізниш від рідної

Наприкінці 2009 року додався імпорт цукру, яким покривається внутрішній дефіцит. Ціни на нього на початку року піднялися в тому числі і через нерозподіленість квот на імпорт на 2010 рік.

Квоти на ввезення розподіляє Мінекономіки, оскільки за умовами СОТ, ми маємо надавати право завозити до нас іноземний цукор.

Допоки не зрозуміло, хто з імпортерів скільки ввезе, а значить – чи буде «закрито баланс» - ціни високі. Щойно це станеться, ціни мають піти донизу. З урахуванням, звісно, фактора Великодня, який невпинно наближається.

Родзинкою останніх півроку стало ввезення масла із Білорусі з його подальшим фасуванням в Україні. Ця родзинка для нас сумна, бо вочевидь українського масла ми не матимемо.

«Постатейно» розберемо кожну позицію. Почнемо з кінця, тобто з масла. А саме – з двох слів в цілому про нашу молочну галузь. Складається вона на 80% з бабусь, які руками доять корів, і на 20% із крупних виробництв.

Так от, на початку 2008 року крупні виробники були налаштовані дуже рішуче. Вони вирішили витіснити бабусь із «ринку» і інвестувати шалені гроші у вертикально інтегровані компанії – від корови до збуту.

Їм це було потрібно:

а) щоб не залежати від мінливої якості продукції бабць, яка не піддається жодній сертифікації, а відтак сир з неї не можна експортувати в Європу;

б) щоб зменшити логістичні витрати, тобто не їздити селами і не торгуватися із бабцями за кожен літр молока.

Проте 2008 року почалася фінансова криза, і всі плани по залученню кредитів й іноземних інвестицій у наших потенційних молочних магнатів накрилися.

Виробництва сухого молока, з якого виготовляють масло, фактично згорнулися.

Тим часом, Аляксандр Лукашенка тихцем кував у своїй країні планової економіки власну перемогу.

Колгоспні молочники не гаяли часу на такі дурниці, як зменшення собівартості чи забезпечення достойної оплати молока селянам. Якби це були ринкові стосунки, це б називалося демпінгом чи надто сильною державною підтримкою.

Але оскільки про ринок там не чули, то для нас це – висока конкурентоспроможність білорусів завдяки Плану. Тим часом ціна вже на початку 2009 року на сухе молоко в світі впала. Та, за словами керівника аналітичного департаменту консалтингового агентства ААА Марії Колесник, із наших ніхто не збирається відновлювати свої інвестиційні плани: а навіщо, якщо можна закупити у сусідів і просто пофасувати?

Низька ціна і відсутність кредитування – не стимул для відновлення виробництва. І тепер наші ціни на масло залежатимуть виключно від зовнішньої кон’юнктури. А із піднесенням світового попиту на харчі, ціна йтиме лише в одному напрямку, що і сталося наприкінці 2009 року – світові ціни на молокопродукти пішли вгору.

Крім молока, подорожчали і сири.

Взимку традиційно корови дояться менше. А якісного молока, за яке готові платити добрі гроші, не вистачає. Відтак попит на екстра-молоко підігріває і ціну на звичайне, бабчине.

«Додатково на ціну впливає новий податок. Якщо до грудня 2009 року ПДВ переробними заводами сплачувався на окремий рахунок, а звідти користався задля власного розвитку, то тепер він має перераховуватися до бюджету із «обов’язковим спрямуванням на дотації агросектору. Чи варто говорити, що процес – односторонній.

Гроші лишаються в бюджеті і в ближчі часи чекати помочі ними від уряду не варто», - говорить пані Колесник.

Оце все разом призводить до висновку про те, що суттєвого здешевшання молокопродуктів чекати не варто.

Тепер про єгипетську картоплю, яка викликала такий ажіотаж. Ну звісно, не вся картопля, яку ми їстимемо цього року, буде з Єгипту.

Єгипетська продаватиметься частково в супермаркеті, частково – та що в МакДональдсі (не закуповують українську бульбу вже давно, бо вона їм не підходить). Найцікавіше, що кожної зими її таки завозять по кілька кораблів. Але – виключно нового врожаю, як делікатес.

Більшу партію ніж завжди цього року ми купили через морози. Адже, як це не смішно звучить, велика частка картоплі в погребах дійсно цієї зими померзла і погнила. А через дороги – всі знаємо які – бабці собі вирішили продавати залишки дорожче.

До речі, на ту вітчизняну картоплю, яка вижила, окрім супермаркетів (і нас із вами), претендують ще виробники крохмалю й чіпсів. Які готові платити втридорога.

Інша проблема з ринком овочів – його непрогнозованість.

«Селянин цьогоріч виростив картоплю, а наступного хоче капусту, бо на картоплю була низька ціна. Хороший врожай – це фактично ознака дефіциту на наступний рік. Бо хороший врожай – це майже автоматично низька ціна. Оскільки більшість овочів вирощується у індивідуальних господарствах, то про стратегічне планування немає і мови.

Більше того, з огляду на всі клопоти з логістикою, переважна більшість «приватних виробників» навіть не докладає зусиль для створення доданої вартості своїй продукції.

Лише до найкрупнішого на Західній Україні ринку "Шувар" у Львові з довколишніх сіл звозять чисту і пофасовану за розміром картоплю - бо мають організоване замовлення і бажання отримати за неї трохи більше як три копійки з половиною.

Загалом же по країні прогнозованість – чи привезе селянин 20 кг, чи 200 кг картоплі, чи взагалі привезе, чи може привезе але капусту – мінімальна. Що закладається в ціні кінцевими продавцями – супермаркетами і бабцями-перекупками на ринку», - розповідає Марія Колесник.

По м’ясу перспективи більш веселі. По-перше, за 2009 рік крупнотоварні виробництва дали до 25% приросту. Це значить, що дефіцитного підвищення цін чекати не слід.

Імпорт яловичини у нас менший за експорт, тому перейматися не варто.

По-друге, дві суттєвих статті імпорту – за сприятливої розстановки зірок на небі, наявності інвестицій і подальшого зростання світових цін – мають ближчим часом скорочуватися.

Перша – це свинина. Як і в до кризовий час молочники, фермери-свинарі мріють про вертикально інтегровані комплекси – від свині до вакуумної упаковки. При чому, на відміну від маслярів, гроші в такі проекти вже почали активно вкладатися.

Другий пункт – птиця. Тут схема досить захоплива, бо імпорт одних складових буде знижуватися за рахунок нарощення експорту інших. Справа в тому, що переважно із птиці В Україну завозяться ноги і крила на переробку у ковбасних цехах. Для їжі головно споживається курятина внутрішнього виробництва, із «благородних» місць, наприклад, грудинки.

Наші пташники, будучи не менш амбітними за молочників і свинарів, збираються наростити обсяги експорту в Європу. Експортувати, певна річ, збираються грудинку. Але ж птаха без ніг і крил не виростиш. От вони і покриють той імпорт, який сьогодні йде на переробку, принаймні частково.

Чи не єдиним продуктом, який «постраждав» ані за милу душу, стала гречка. Її подорожчання не можна пояснити ані сезонним фактором, ані світовими цінами. Лише «ефектом калькування».

Тобто виробники і реалізатори дивляться, що все дорожчає, тому і собі підвищують ціни. Детальніше скажемо про це трохи нижче.

Фактично для подальшої динаміки цін у нас є два сценарії. Один вже почав застосовуватися: держава активно почала закручувати гайки виробникам і шукати відьом там, де їх немає.

АМКУ лякає всіх змовами, але не враховує, що ринок, скажімо, картоплі настільки розпорошений, що бабці просто не в змозі домовитися. Інша справа, що пряника, тобто інтервенцій, у цій ситуації робити ні з чого.

Аграрний фонд запасався лише мега-стратегічним товаром на кшталт зерна. М’яса, картоплі, круп, цукру, капусти в ньому немає, як і в Держрезерві. Та й якби були запаси, то після завершення інтервенцій ціна мала б підскочити ще вище.

Директор економічних програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин вважає, що українські споживчі ринки «не готові до цінового заспокоєння». Тобто їх весь час хочуть насильно загнати назад у попередні рамки. І ось що виходить:

(с) Василь Юрчишин, взято тут

Ефект цінової пружини, спричинений відкладенням цінового шоку. Тобто «лихо» тільки приспали, а воно ж усе одно, як дідько з табакерки, колись та й вискочить. Адже не прибрано причин підвищення ціни (які б вони не були).

Звичайно, можна припустити, що боротися з підвищенням цін можна за допомогою зниження вартості «пов’язаних продуктів». Наприклад, гречка мала б подешевшати, якби подешевшали інші продукти цієї товарної групи чи енергоносії теж подешевшали.

Проте Василь Юрчишин доводить, що це не так, і динаміка «залежного» продукту все ж зберігається. Тобто, якщо вже бензин взявся йти вгору, то як би він потім не «скакав», продукти, в ціну яких закладено транспортну складову, все одно дорожчатимуть. Більше того, дорожчатимуть і споріднені продукти.

Для збільшення зображення клікайте на нього

(с) Василь Юрчишин, взято тут

«Відтак, залякування, адміністрування, контроль без усунення об’єктивних факторів, які часом просто неможливо усунути – це все прояви непрофесійної урядової політики», - відзначає експерт.

Шлях – який важко поки що припустити, враховуючи соціальну спрямованість нового президента і його ймовірне бажання хоча б на перших порах принаймні імітувати турботу про виборців, але який для нас найбільш оптимальний – це лишити все як є на поталу обставинам, що склалися. І не стримувати руками ціни, а стимулювати виробництво, яке б дозволило задовольнити попит.

Не імпорт стимулювати (хоча й це може стати виходом, коли зовсім буде все погано), а саме внутрішнє виробництво. Бо це не лише продукти для кожного. Це ще й додаткові робочі місця і підвищення добробуту.

Вийшла б, як кажуть, Україна для людей.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!