Комсомольці в палаці Україна: червоне плем'я відзначило своє 90-річчя

Оцінка статті на цей момент: +2/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 80870 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 22/06/2009Дата публікації

З самого початку було зрозуміло, що цей захід буде більше ніж серйозним. А як же: за святкування 90-річчя комсомолу на державному рівні проголосувала Верховна Рада. Тому не дивно, що ювілей став не справою групки маргіналів, а дуже пишною подією. Виступали Кобзон, Лев Лещенко, Литвин і Наташа Корольова. Платив за гульню бюджет України.

АВТОР: Антон Зікора

Симоненко і Півненко: "З української перейшли на російську"

У суботу біля входу до палацу «Україна» тусувалися сотні вже немолодих людей з комсомольським значками. Вони збиралися в гурти, співали «Любовь, Комсомол и весна» і ходили під речівки: «Кто шагает дружно ряд? Комсомольский наш отряд!»

Всередині палацу, як і в роки соціалізму, стояли стенди зі стінгазетами, що свідчили про напружену роботу місцевих осередків Ленінського комуністичного Союзу Молоді України. Судячи з усього, особливо активна Одеська обласна організація, яка особо переймається проблемами антифашизму, протидією НАТО та зростанням цін. З такої комсомольської активності Одеси дивуватися немає чому, адже керівник ЛКСМУ, народний депутат Євген Царьков за сумісництвом ще й секретар Одеського обкому КПУ.

Вшанувати своєю присутністю з'їзд прибув і весь у білому регіонал Дмитро Табачник. Літні комсомольці тут же йому вручили значок «90 років комсомолу».

- Розкажіть про ваше комсомольське минуле, - попросив у нього кореспондент ZaUA.org

- Немає ніякого комсомольського минулого. Воно все й сьогодення. Всі мої найкращі друзі - з часів комсомолу. Комсомол був тією школою, яка дозволяла готуватися до політичної кар'єри, адміністративної, якої завгодно. Інших форм самореалізації в Союзі не існувало, тому всі найактивніші люди проходили через нього. А найвища посада, яку я обіймав в комсомолі - завідуючий відділом Київського міськкому. Це було в 89-90 роках.

В боротьбі з необандерівцями

Святкування 90-річчя почалося з радянської чорно-білої хроніки: добровольці йдуть на громадянську війну, будівництво ДніпроГЕС, Вітчизняна війна, Юрій Гагарін з розв'язаними шнурком, радянські спортсмени підкорюють нові вершини. Ось що на що здатні комсомольці!

З іменитих гостей у президії сиділи: головний комуніст України Петро Симоненко, спікер парламенту Володимир Литвин, який свого часу захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966—1975 рр.)», головний комсомолець Євген Царьков, Герой України Петро Тронько.

Чомусь інших політиків-комсомольців на публічному святкуванні помічено не було. Проте кажуть, що колишні комсюки не зважаючи на нинішню партійну приналежність завжди на день комсомолу збираються разом і ностальгують за радянськими часами.

На офіційному ж святкуванні учасники перш за все затаврували ганьбою мнеофашістів, неонацистів та необандеровців, після чого зал почав скандувати: «Ленін! Партія! Комсомол!».

В залі сиділи добре одягнуті люди. По виразу їх обличь можна було здогадатися, що більшість з них хоча і займаються бізнесом, але так чи інакше пов’язані з владою.

Зраджувати - так зраджувати ...

Володимир Литвин виступав українською. Спікер привітав учасників заходу, після чого сказав, що у комсомольців так заведено: «Співати - так співати. Зраджувати - так зраджувати ... » Щоправда, таких, які зраджують, на думку Литвина, лише одиниці. Кого він мав на увазі під цією «одиницею» так і залишилося таємницею.

Комсомольський фрік

Петро Симоненко виглядав живчиком, як ніколи. Він чомусь назвав комсомольців плем'ям. "Саме комсомольське плем'я побудувало велике суспільство і створило ту матеріальну базу, якою ми пишаємося, в тому числі і в нинішній Україні", - сказав лідер комуністів. Вже в кулуарах кореспондент ZaUA.org запитав у Петра Симоненка, чи до сих пір у цілях українських комуністів і комсомольців числиться побудова комунізму?

- Ви знаєте, навіть Ісус Христос ніколи не відмовлявся від таких речей. І в Біблії записано, що він як раз до цього закликав свою паству. Щоб паства керувалася цими людськими принципами і формувала більш справедливий людський устрій, - сказав вождь з червоного племені. - А підходи, які ми, комуністи, пропонуємо, дуже правильні. У цьому я ще раз переконався, перебуваючи в КНР, де зростання валового продукту становить 8%. І це у час, коли увесь світ говорить про кризу.

Симоненко міцно обнявся зі старим другом, який виявився заслуженим журналістом України Анатолієм Півненком.

- Я у свій час був головним редактором газети «Комcомолець Запоріжжя», - розповів він. - І Петю Симоненка знав, коли він ще був секретарем ЦК Комсомолу у Донецьку. З 1982 по 1990 роки я очолював редакцію єдиної газети, яка після «Юманіте», влаштовувала свято своєї газети. Ми були єдиною редакцією, яка в той час перейшла з української мови на російську, як би це складно не було. Ми єдині, хто став тижневиком у всьому Союзі, перейшовши з триразового виходу на одиноразовий. І наклад у нас був 70 тисяч. Хто зараз може похвалитися подібним?

Старі байки і вічна перука Кобзона

Комсомольцям обіцяли концерт за участю Льва Лещенка, Йосипа Кобзона та «інших зірок». І не обманули: дійсно, за бюджетні кошти на сцені виступили динозаври радянської естради.

Пісні сорокарічний давнини були прийняті на «Ура!» І якщо монументальний Кобзон у своїй вічній перуці виглядав дещо сумно, то Лещенко співав дуже проникливо (за стільки-то років можна навчитися). Хтось із літніх комсомольців так зворушив, що подарував йому іконку (а що там Симоненко говорив про Ісуса?). Співак сховав подарунок у кишеню біля серця. Між Лещенко і Кобзоном виступила Наташа Корольова. Вона, на відміну від них співала пісні про любов до чоловіків, а не до комсомолу, але сказала, що теж встигла побувати у комсомолі.

А Кобзон травив байки. Він розповів, як одного разу під час одного з своїх виступів на комсомольському з'їзді отримав від першого секретаря українського комсомолу Анатолія Корнієнко, записку з проханням заспівати пісню про другого секретаря. Виявилося, що це пісня: «Будет утро завтрашнего дня, кто-то стане первым, а не я ...». Цю історію Йосип Кобзон розповідає вже протягом багатьох років, і ні з нею, ні з ним, ні з його піснями та перукою нічого не трапляється.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!