Демонізація противника у прямому сенсі: російські піарники проти Наполеона

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 78717 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 04/12/2009Дата публікації

Чим цікаві вибори - і президентські зокрема - це тим, що сьогодні можна вживу спостерігати за змаганнями піарників з різних сторін. На жаль, арсенал засобів, який використовується в їх боротьбі, в більшості випадків убогий. Прийоми, які застосовують штаби суперників, заїжджі, креативи (особливо що стосується нападок на конкурентів) - так собі, автори - відповідно. На цьому тлі згадується російський піар і пропаганда часів війни з Наполеоном.

Російську демонологію вивчав: Антон Зікора

Головним бійцем проти французів на ідейному фронті з російської сторони був граф Федір Васильович Растопчин, московський військовий губернатор 1812 року, офіцер, письменник і публіцист.

Растопчин - московський піарник і галофоб

На відміну від більшості своїх співвітчизників-дворян, які завжди схилялися перед усім французьким, Растопчин завжди був галофобом. Наполеон називав його божевільним і вважав більш небезпечним для французів, ніж Кутузов. А ненависть до галів Федір проявив за кілька років до приходу Бонапарта.

Ще в 1807, під час російсько-пруссько-французької війни, Растопчин написав памфлет «Мысли вслух на Красном Крыльце». Його герой - підпилий Сіла Андрєєвіч Богатирьов - віддає належне всяким заморським гостям і особливо французам.

Він говорить з «Красного крыльца» (це можна приводити тільки мовою оригіналу):

«В французской всякой голове ветряная мельница, госпиталь и сумасшедший дом»; «революция — пожар, французы — головешки, а Бонапарте — кочерга. Вот от того-то и выкинуло из трубы».

У своєї роботі автор договорився до того, що французи в період революції смажили людей та їли.

Книга Растопчина розійшлася накладом в 7 тисяч примірників. Пропагандистський ефект цього твору можна порівняти з пропагандою з екрану, якому належить перша кнопка.

Під час війни з Гітлером радянські карикатуристи творчо використали доробок своїх імперських попередників

«Мысли...» були одним з найбільш популярних світських творів того часу. Для порівняння: у найбільш освіченій серед інших міст Москві за 1803 було продано загалом близько 20 тисяч різних книг.

Найголовніший ефект від цього - підтримка в народі легковажних і шапкозакидальних настроїв. Так інколи буває, коли за справу беруться московські профі.

Коли Росія знову опинилася на порозі війни з Наполеоном, галофобія Растопчина відразу стала затребувана.

Імператор Александр I наблизив до себе Фьодора Васільєвіча. 24 травня графа призначили головнокомандуючим у Москві. Звістку із захватом сприйняли москвичі. Растопчин відразу ж розгорнув активну діяльність, і в тому числі на агітаційному фронті.

Він випускає свої знамениті пропагандистські листівки, так звані "растопчинські афіші", які закликали не боятися ворога. В афіші від першого липня «московский мещанин, бывший в ратниках, Карнюшка Чихирин», розмовляє із самим Наполеоном:

«Полно тебе фиглярить: ведь солдаты-то твои карлики да щегольки; ни тулупа, ни рукавиц, ни малахая, ни онуч не наденут. Ну, где им русское житье-бытье вынести? От капусты раздует, от каши перелопаются, от щей задохнутся».

У листівці від 14 серпня повідомляється: три полка кавалерии и три казаков опрокинули 60 эскадронов неприятельской кавалерии под начальством Неаполитанскаго короля». Растопчинські афіші користувалися великою популярністю у населення.

Сам же Федір Васильович не просто ненавидів Наполеона, який «обдурив свій народ» - схоже, він мав неприязнь взагалі до всього французького на більш глибокому рівні.

Таким же непримиренним ксенофобом був у роки війни 1941-1945 років фронтовий письменник Костянтин Симонов, якому належать такі слова:

«Если немца убил сосед,—

Это брат и сосед твой мстят,

А тебе оправданья нет.

За чужой спиной не сидят,

Из чужой винтовки не мстят.

Если немца убил твой брат,—

Это он, а не ты солдат».

Потім слово «немец» було замінено на «фашист», але Симонов саме ненавидів німців.

Армія диявола

Але, мабуть, найбільш радикальним і безкомпромісним антинаполеонівським піарником в той час Російська Православна церква.

У 1812 році Синод, як і до цього в 1807, проголосив Наполеона Антихристом. І більш сильного ходу уявити було неможливо, це вам не просто бліді напівнатяки голосувати за «православного президента».

Російська інтелігенція відразу включилася в пропаганду. Наприклад, професор Дерптського університету Гецель відправив полководцю Барклаю де Толлі статтю, в якій доводив, що Наполеон є Антихрист, її зміст він пропонував поширити серед солдатів.

Гецель писав, що в числі 666 (число звіра - Апокаліпсис, глава 13, вірш 18) міститься ім'я Наполеона. До того часу в Росії від заснування Москви пройшло вже 665 років - старожили вважали це вельми знаменним.

В результаті для російського простолюду і солдатів Велика армія в якнайбуквальнішому, а не переносному сенсі, сприймалася як армія диявола.

Але де вже там простолюд, навіть полководець Скобелєв в «Солдатской переписке 1812 г.» називає Наполеона «чернокнижником Бунапартом», наполеонівських солдатів - «колдунятами».

Гельман XIX-го сторіччя - господін Растопчин

Треба сказати, природні явища сприяли утвердженню диявольського образу Наполеона та його армії.

Так звана Велика комета 1811 року була тілом, видимим неозброєним оком на небі протягом 290 днів.

Набожні люди спостерігали за нею і думали: «Верно, прогневался Господь на Россию». «Согрешили непутем, ну вот и дождались», - казали вони.

Тоді ж і почалися розмови про кінець світу, про те, що Наполеон є "предреченний Антихрист, зазначений прямо в Апокаліпсисі іменем Аполіона".

Ніхто людей не збирався переконувати. І буквальна демонізація французів зіграла свою роль.

У серпні 1812 дьякониця зі Смоленської губернії, побачивши французьких кавалеристів, зомліла і довго не приходила до себе. Її представили Наполеону, а вона, тремтячи, безперервно хрестилася і молилася, переконана, що французи - це чорти, що вийшли з пекла.

Один москвич згадував, що влітку 1812 його фантастична уява малювала французів не людьми, а «какими-то чудовищами с широкой пастью, огромными клыками, кровью налившимися глазами с медным лбом и железным телом, от которого, как от стены горох, отскакивают пули, а штыки и сабли ломаются, как лучины».

Приблизно так само під час помаранчевої революції на Донбасі сприймали її лідерів.

Французькі солдати, звичайно, не були армією диявола, але не були вони і ангелами. Російський партизан Денис Давидов згадує, що коли його загін прибув до Малоярославця, він побачив «сотни раненых, умирающих французов... Церкви ограблены и порушены. На одной из них было написано углем «конюшня генерала Гильен».

У Москві значна частина "церков монастирських, соборних і парафіяльних" були спалені та розграбовані, інші - перетворені на лазарети.

У країні, де тебе й твою армію оголосили дияволом, за таке ставлення до храмів можна сильно поплатитися. Найстрашніше, що могло статися з наполеонівськими солдатами в Росії 1812 року, - потрапити у полон до партизан-селян. Багато з французів помирало від страшних тортур, особливо популярним було закопування живцем в яму.

Селяни вірили: якщо «бусурман» закопували таким чином, то вони своєю смертю помруть, і вбивці не будуть відповідати перед Богом. Що ж, вони поступали у відповідності до призову Растопчина: «вали его живого и мёртвого в могилу глубокую».

У 1917 році православна церква також намагалася демонізувати більшовиків, але номер не пройшов. Чи то церква була вже не тa, чи народ.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!