Донецьк: розкішне, азійське місто-палац

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 78085 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 02/07/2013Дата публікації

–Побесились вы, суки, в этом Киеве! Да наш Донбасс, бл..дь, вот всю страну кормит! А вы там нихера не делаете! Только митингуете с вашими луценками-тимошенками! Шо они мне, бл..дь, дали?! А?! Сука-бл..дь, пенсию дали, я тебя спрашиваю, а?! – розлючено кричить до мене одна з макіївських бабусь у полинялому ганчірковому халаті у білий горошок. Донбасу, на відміну від помпезно-злиденних Баку, Душанбе і подібних, суттєво пощастило. Він має шанс поступово переймати від інших українських міст західноєвропейську парадигму розвитку.

Автор: Олесь Кульчинський

–Да нам похуй этот ваш Янукович, лишь бы пенсию вовремя платили! – якось невчасно долучається до неї друга, стискає грізно зморщеного кулачка й зиркає на мене крізь товсті скельця масивних окуляр.

Нічний центр Донецька, автор фото - reilalex.livejournal.com

Від такої реакції я мимоволі відводжу очі й споглядаю її зашкарублий жовтий ніготь, що випирає з дірки у стоптаному бордовому капці. Підвожу очі вище – сині жили подекуди гострими кутами майже «проривають» незвично білу шкіру на розбухлих ногах. Варикоз.

Відповісти, що Янукович же «ваш», я так і не встигаю. Через кілька хвилин бабусі, з крекотінням підводяться та, важко перевалюються, човгають до жовтого молоковоза, що раптом засигналив на вулиці. Білі літери «МОЛОКО» на жовтому тлі різко вкочуються між облупленими двоповерхівками у двір. Причому довкола вантажівки – такої собі примари з вісімдесятих років – швидко збивається тиснява з інших примар у пістрявих полинялих халатах. У старечих руках – бідони. Бабці атакують молоковоз.

Тим часом стежка повз двоповерхові халупи виводить мене до магазину. Слово «крамниця» тут як ніколи недоречне. Це саме «магазін». Облуплений, сірий, із запорошеними прилавками всередині.

–Півка? – підморгує мені огрядна продавчиня, задоволено щирячи зуби.

–Та я зранку якби не п’ю і другим не раджу, – бурмочу я, здивовано обводячи поглядом кілька перших покупців. Дві білявки з синцями під очима саме затарилися. Власне, на третій день перебування в Ханжонково, я остаточно з’ясовую деяку незмінність у вранішньому раціоні частини тутешніх мешканців: два літри пива, здебільшого, «Сармат» + пакетик розчинного пюре.

Макіївський молоковоз

Спомин: майже Підмосков’я.

Схожі картини мені доводилося сопстерігати доволі давно, коли тільки знайомився з Росією в місті Можайск, що майже під Москвою. Спершу горілчані потоки в рубці діджея тамтешнього БК. О шостій ранку прогулянка центром містечка – проте я ніяк не збагну, чому спозаранку довкола тиняється стільки людей, радше схожих на тіні.

«Че ж тут непонятного, – пояснив мені діджей. – За водкой вылазят».

Траса: Макеевка-Донецк

–Ну, а как тут после шахты не выпить, – пояснює мені «ШилА», тридцятилітній смуглявий «корєш». «ШилА» – шахтар, один із небагатьох, хто ще не подалися з Макіївки в пошуках кращої долі до Донецька.

Таксист Володя, відвозячи мене туди на залізничний вокзал, доповнює його:

–Квартиры стоят на продажу по 8 тыс. у.е. Однокомнатная. Валом. А кому они нахер нужны. Старики оттарабнали свое в подземельях, а молодежь бросает все и рвет отсюдава подалее. Ты посмотри – у нас всюду одни старики в основном. А как молодежи жить? Воду подают девять часов на сутки, и то не постоянно. Шахты закрывают. Все крушится-валится. Все молодые поближе к Донецку переселяются. (фоторепортаж з іншого маленького міста поблизу Донецька дивіться в іншій сттаті - ред.)

Таксисту важко не повірити. За вікном раз-по-раз мелькають покинуті шахти. Втім, навіть у салоні старого «Опеля» дух спирає від їдкого повітря. Мешканці шахтарських "посьолків" та самої Макіївки дихають цією отрутою постійно. Відразу за містечком ми проїжджаємо якийсь хімічний гігант. Густі хмари диму виповзають з його труб, огортаючи клубами довколишні хрущоби та золоті бані пишної церкви прямо перед входом до підприємства.

«Бог із людьми поселилися у смозі», – лізуть мені в голову від цього видовиська різні нісенітниці, поки десь у її другій півкулі відлунює знайома мелодія: «Золотые купола…Только синие они – и не крапа золота».

Безглузді смисли крутяться в голові, між тим, гладенька заасфальтована дорога – предмет тутешніх гордощів – потрохи виводить нас у сам Донецьк. Краєвиди миттєво змінюються, щоправда не зникає їхнє спільне тло – сірість, точніше, неодмінно сіре небо та важке сперте повітря.

Донецьк: контрасти

Власне, це – напевне, головна особливість донецького центру. Він разюче контрастує з хрущобами вже на околиці самої столиці Донбасу, а ще дужче – з посьолками, які примикають до них, утворюючи якусь дику вугільну химеру псевдо-мегаполіса.

Донеччани хизуються, демонструючи свої «центрові» принади: найкращі бутіки, всіяні ліхтарями «плази», від яких мерехтить в очах, вилизані закутні між висотками й той-таки гладенький асфальт. Тут помпезний стадіон, і все рясніє зеленню в центрі, а модниці носять шмотки крутіші, ніж у київських «звьозд». Та що там: Київ – задвірки, порівняно з цим пафосом. «Донецк – Європа». Хоча радше в сенсі, що в його центрі на кожному кроці «євроремонт» і «євро-споруди», і «євро-дороги».

Усе напрочуд знайоме. Жаль тільки – не для всіх донеччан. Це, власне, типова азійська парадигма розвитку, коли за мерехтінням «плази», і блиском доріг, і вогнями пишних парків тут завжди начхати на гострі кутики жил, що роздирають розбухлі ноги макіївських бабусь, і на облуплені двоповерхівки, куди воду подають по графіку, чи то на чиюсь відірвану конвеєром руку через дрімоту на «хімці» – такі моторошні історії й досі не дивина для донецької провінції. У Макіївці я наслухався і їх.

Власне, помпезність у столичному центрі на тлі довколишніх злиднів – ці гнітючі контрасти мені доводилося зустрічати насамперед у Душанбе, далі в Баку. Причому, центральні таджицькі дороги, як і азербайджанські – нічим не гірші за донецькі. А Баку так само прикрашають бутіки й автосалони з новинками з усього світу.

Баку - центр та периферія

Центр Душанбе потопає в сяйві палаців, фонтанів та пам’ятників, тільки це все щезає вже за кілька кілометрів. Впевнений, що десь ті самі контрасти превалюють в Астані, і в Ашгабаді, і в «кадирівському» Грозному. Усюди гладенькі дороги однаково ведуть від пишних майданів та позолочених культових споруд до злиденних обсциканих околиць, якими, буває, лячно прогулятися не лише вночі, але і в день.

Звичайні азійські традиції

На думку сучасних українських орієнталістів, як то: Олександра Галенка та Анатолія Момрика, такий контрастний устрій – це відголос типових азійських традицій, що відображують ставлення керманичів до влади та заразом до суспільства. Вони здавна притаманні євразійському степові, частиною якого є сучасна Донеччина. Мало того – вони були притаманні й козакам, як носіям степових традицій. Влада сприймається як вінець щастя. Недаремно повелителів на Сході іменували перським словом «гюмаюн», що перекладається як «щасливець», навіть – «щасливчик». Маєш владу?

Грозний-сіті Кадирова

Отже – пий, гуляй, зводь палаци, розбудовуй власну столицю, втішайся життям, влада – це щастя, на все решту – грубо кажучи, начхати. Всі решта – менш щасливі та нещасні, бо так розпорядилася Доля, сам Бог. Це певний архетип світосприйняття. У такому ракурсі «центрові» донецькі пишноти та «межигір’я» на тлі повсюдної злиденності – не лише «совкові рудименти», а справжнє відображення ментальних азійських уявлень про щастя.

Але ж так всюди!

Іноді опис таких азійських «фейків», імітацій розвитку, пробуджує заперечення в читача. Мовляв: так усюди – розвинений центр та занедбані околиці. Насправді, не так. Годі й згадувати Західну Європу. Втім, навіть Київ далеко не настільки пістрявіє контрастами. Тут вони не такі разючі й поки-що не настільки обурливі.

Ще менше кидаються в око відмінності між центрами та периферією на заході України. І мова не тільки про зовнішній вигляд, а насамперед – про стандарти життя, які відразу проглядаються в охайності побуту, комунікаціях і стані будівель, тощо.

Кременець

У своїй блискучій лекції Енріке Пеньялоса, помітна постать руху під назвою "Новий урбанізм", говорить що головною запорукою сучасного "міста мрії" є відчуття його жителів з приводу того, що всі громадяни рівні і всі люди священні.

Якщо ж ми маємо таку разючу відмінність між центром і околицями - ми постійно подаємо сигнал усім жителям, що є "обрані" (які живуть навколо або всередині "царського палацу"), а також є другий і третій сорт, десь на задвірках, на периферії. Тим часом, тепер вже зрозуміло, що найбільш успішні в усіх відносинах, в тому числі і економічно, міста - це саме міста-мрії, а не міста-палаци.

Дві парадигми розвитку міст в Україні як відображення історичного світосприйняття їхніх мешканців вирвалися назовні напрочуд швидко. Адже до схеми Донбасу наближаються й інші промислові регіони Південного Сходу, щоправда меншою мірою, або в інших вимірах. Натомість контрасти між центрами та периферією дедалі тушуються на Заході України, у чому легко переконатися – варто лише помандрувати країною.

Тернопіль

Навряд чи після таких мандрів хтось буде вперто заперечувати, що Донецьк наближається за своїм міським устроєм до Баку й Душанбе, натомість Львів – до Варшави, чи то Праги.

Проте Донбасу, на відміну від помпезно-злиденних Азербайджану, або Таджикистану, суттєво пощастило. Він має шанс вибору: поступово переймати від найближчих регіональних сусідів в межах однієї країни західноєвропейську парадигму, або ж – і далі розвиватися за середньоазійською, наслідуючи також найближчих сусідів, тільки закордонних.

Ні в азербайджанців, ні в таджиків, на відміну від донеччан, такого вибору не існує й навряд чи він з’явиться в найближчому майбутньому. Це саме те, що суттєво віддаляє Донецьк від його найближчих азійських родичів у сторону решти України. Втім, чи скористається регіон таким шансом – схоже, це залежить винятково від нього самого.

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Донецький каганат або Хазарська область