Важка залежність від інтернету. Невже забавки у "бояни" – майбутнє людської свідомості?

Оцінка статті на цей момент: +7/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 115981 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 22/12/2009Дата публікації

Кажуть, діти – це наше майбутнє: і якщо популярні серед дітей сайти на кшталт "Луркомору", "Форчану" або "Двача" хоч щось нам кажуть про це майбутнє – старшому поколінню буде непросто. Дослідник популярної культури Джейсон Лув вважає, що «всі інтернети» такого типу – це щось на кшталт попереднього перегляду того, куди рухається в найближчому минулому людська свідомість.

Підготував: Артем ЧАПАЙ

Для тих, хто досі перебував у блаженному невіданні, "Форчан", скажімо – це такий популярний іміджборд, тобто сайт, на якому кожен вивішує свої картинки й інший контент.

Такий формат скопійовано з популярних японських сайтів. Своєю чергою, з "Форчану" скопійований український Uchan i російський "Двач", а видозміною є англійський, російський та український "Луркмор".

Якщо ви досі нічого не зрозуміли, можете зануритися в атмосферу цієї мегасубкультури, прочитавши статтю про "Форчан" на "Луркморі". Для порівняння - стаття тією ж мовою у Вікіпедії.

Чим відрізняються "Форчан" та інші подібні луркмори від соціальних мереж?

Вони дозволяють користувачам розміщувати тексти, картинки та відео цілком анонімно – а це, як ви можете побачити, докорінно змінює суть і стиль викладу матеріалів.

Анонімус – головний герой такого типу «інтернетів». Aнонімна природа "Форчану" додає користувачам сміливості постити будь-що, починаючи від екстремальної порнографії та погроз убивства, й закінчуючи координацією рейдів на громадські заклади.

Сайт "Форчан" було засновано в 2003 році підлітком на ім’я “moot” (тоді 15-літнім). Він заснував цей сайт за допомогою маминої кредитки – а надалі підтримує його за допомогою спорадичної реклами від найменш вимогливих рекламодавців. (Неймовірно, але факт – цей самий “moot” увійшов до топ-100 найвпливовіших людей 2009 року за версією журналу Time).

Форчан – англійською 4chan, та інші подібні до нього «чани» - 7chan, 420chan, 711chan, а також похідники на кшталт згаданих вище Uchan'у і Луркмора – це чорні діри Інтернету.

Вони вбирають у себе все найекстремальніше, що може запропонувати інтернет.

Якщо згадати психологічну теорію про «колективне Супер-Я» – то тут ми бачимо, навпаки, колективне «Супер-Воно» підлітків цілого світу. Й усе це оновлюється й додається зі швидкістю, якій позаздрив би навіть центр обробки даних NASA.

Але якимось незрозумілим чином, з усього цього хаосу відверто хворобливої свідомості, Чани з Двачами випльовують специфічний інтернет-гумор, який вихлюпується надалі за межі самого інтернету.

Питання до Володимира Путіна про те, коли прокинеться Ктулху, та «Як пропатчити KDE2 під FreeBSD?», на яке відповідав у прямому ефірі Віктор Ющенко – це якраз приклади такого вихлюпування.

На Заході, на відміну від наших теренів, центральні ЗМІ вже висвітлювали ефект Форчану – особливо після рейдів на Церкву Саєнтології у США, координованих за допомогою «Чанів» та проведених як у мережі, так і в реальному житті Анонімусами в масках із літерою V на позначення Вендети.

Ставлення мейнстриму до «Чанів» виявилося гидливим. Скажімо, в типовій перебільшеній формі Fox News назвав їх «інтернтет-машинами ненависті, сповненими закликів доморощених терористів бомбити стадіони». Можете лише уявити, який фурор викликали такі твердження на тих же «Чанах» із їхнім специфічним гумором.

Але мейнстримові ЗМІ не зрозуміли того, що всі ці «Чани» можуть нам сказати про напрямок нашого розвитку. Адже Чани – це аж ніяк не маргінальне фрік-шоу інтернету.

Вони – серце й душа інтернету, вони часто є осердям, які формують контент, що розповзається надалі по цілому інтернету й у «реал». Хоча що таке «реал» для всіх тих людей – можливо, й вас, які читають цю статтю – котрі приклеєні до комп’ютерів упродовж цілого робочого дня, а приходячи додому – першим ділом заходять в інтернет.

На сьогодні повинно залишатися вже мало сумнівів, що інтернет змінює людську свідомість і сам людський вид у щось цілком нове.

Тому дуже повчально глянути на найбільш «вільні» вияви інтернету, щоб розуміти, до чого ми йдемо – а «Чани» є вільною версією нового улюбленого наркотику людства.

Постійно залипаючи в інтернеті, Анонімні користувачі (сиріч Анонімуси) існують у стані свого роду постійного збудження, в якому увага постійно переключається з однієї речі на іншу – й чим швидше, тим краще.

«Чани» показують нам хаос на краях людського сприйняття, коли мозок поглинає стільки інформації за допомогою штучно посилених сенсорних даних, що починає пожирати самого себе.

Сміливі піонери «Чанів» - це Магелани відсторонення від реальності, які залишають сувору дійсність своїх кімнат і вільним духом ширяють по простору, який дедалі більше посилається не на реальність, а на самого себе.

За останнє десятиліття ми стали свідками зростання кількості інформації за експонентою – це явище навіть проголошували ключовим для розвитку бізнесу. Насправді ж це настільки зменшило відрізки часу, впродовж яких ми концентруємося на чомусь одному, що часто люди не можуть робити практично нічого продуктивного.

Ми загубились у потоці даних, ми надто зосередилися на сприйнятті нової інформації – так що нам важко виконати завдання, яке забирає більше ніж кілька хвилин.

Калейдоскоп інтернету такий нескінченний, так відволікає й так видозмінюється, що до цього нас не змогли підготувати навіть найсильніші психоделічні речовини. А «Форчан» - це остаточний, останній тріп.

Якщо соціальні мережі мейнстримового інтернету вже довели себе до якоїсь міри божевілля внаслідок постійного відволікання – то мешканці «Чанів» перейшли всі межі, які лише можна було собі уявити. Це як перейти від легкого алкоголізму до постійного вживання опіатів.

Це місце, в якому всі відчуття змертвляються, де мозок не здатен нормально функціонувати через власну надмірну стимуляцію. І це, на мою думку, той напрямок, у якому нас веде те, що теоретики мультимедіа називали "звільняючою силою інформаційних технологій".

Наркотична залежність може розвиватися досить довго. Спочатку ви дедалі більше захоплюєтеся "Kтулху" чи іншими, модними на даний момент інтернет-мемами.

Потім лізете до джерел – скажімо, відкриваєте «Луркмор» десь на початку робочого дня. А потім виявляєте, що робота пройшла повз вас, вже обідній час – і у вас відкрито 165 табів зі статтями з Луркмору. (Це не вигаданий випадок – таке якось сталось із людиною, яка готувала цю статтю).

Якщо ви й після цього не надумаєтеся – чорна діра затягує вас під свій горизонт подій – тобто ви проходите точку неповернення.

Ви клікаєте туди-сюди від статті до статті, ви боїтеся, що раптом пропустили останній плювок колективної відрижки інтернету.

Нею виявляється автомобільна аварія, відео з якої не можна пропустити. У жодному разі.

Якщо ви раптом побачили якесь відео чи картинку – не приведи боже – на добу пізніше, вас обов’язково хтось висміє і скаже, що це «бояніще».

То що тут відбувається? Втеча від обмежень плоті? Втеча від обмежень людського, надто людського? Неминуча чистка внаслідок буквального злиття людського колективного несвідомого?

За допомогою інтернету ми тепер можемо стирати час і простір, долати обмеження, яке накладає на наш розум матерія. Але для чого? Колись людство вирушило в експедицію, щоб досліджувати межі людського світу та щоб відкривати незвідані краї планети. А ще людство розпочало дослідження меж – або безмежності – своєї власної природи, через внутрішній досвід.

Але тут ми маємо новий світ – світ, позбавлений таких розкошів, як осмисленість дослідження. І в цьому новому світі, колективна істота, відома як Анонімус, знайшла новий кордон і почала дослідження меж самої нудьги, длубаючись у нескінченній купі лайна, шукаючи в ній блискучі перлини, які можна було б показати іншим.

Форчан та інші подібні «чани» - одна з найцікавіших сторін в еволюції людської свідомості. Це шаманічний досвід, лімб становлення – у ньому людська душа відокремилася від тіла, вільно блукаючи в пустелі банальності, аж поки не знайде епічний лулз (тобто прикол) – саму себе.

А от знайде душа себе чи втратить назавжди – це питання відкрите, як у шаманізмі, так і в Форчані.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +7/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!