«Русскій мір» і злочинці у владі. Активісти Миколаєва і Херсона живуть у небезпеці

Соціологія засвідчує відчутні «ватні» настрої на Півдні країни. З якими проблемами зіткнулися люди, які робили Революцію Гідності і протистояли «Русской весне» на Півдні після приходу «Зе-команди» до влади? Остерігаючись розправ і російського реваншу, активісти говорять про необхідність загальноукраїнського патріотичного руху.

Миколаїв. Проросійський марш «Безсмертний полк», 9 травня 2019 року

Час (t)

Моментальні та вичерпні відповіді. Це найдужче запам’ятовується після розмов з активістами на Півдні. Там «лити воду» — не прийнято. Йдеться про міста, порубіжні з Кримом: Херсон-Миколаїв. У соцмережах одразу помітно: активісти з цих ще не критичних міст здебільшого говорять по суті.

Хто мало обізнаний із рутиною Півдня — не відразу усвідомить, про що мова. Для початку їду розмовляти до активістів з півмільйонника.

МИКОЛАЇВ. Російська загроза

Тут усе непросто. Складні реалії помітно ще на в’їзді. Поки авто проминає акацію за акацією, один із тутешніх волонтерів, що не бажає афішуватися, мовчки струшує за вікно тютюновий попіл. Говорить, що виживуть — у прямому сенсі — або вони, або ми.

Хто ці вони?

— Ті, які згоріли в Одесі,— скупо каже він.

Утім, міські вулиці всіяні російськими вивісками. Заразом пенсіонери в транспорті навіюють відчуття, наче ти в радянському заповіднику. Щойно ж перед ними ніяковіють сільські діти, переходячи на російську, сумніви остаточно розвіяно. За такої атмосфери п’ята колона тут завжди знайде опертя.

Місце (X)

Але міркувати ніколи. Затишну кав’ярню «Запічок», що окрай центру, відчинено о 10.00. Там і домовлено про зустріч з активістами. Чекаю з різних тусовок: від прихильників Порошенка до азовців. Прийдуть усі.

Власник кав'ярні Георгій Молчанов — один із фундаторів тутешніх культурних подій. Він також винороб, розвиває свою справу. Власне, іншого місця для збору активістів узимку немає. Над питанням приміщення в центрі вони працюють; та чи вдасться його вибити у нової влади, раз не вибили у старої — невідомо. Грошей на оренду за комерційними цінами немає.

Ситуація (Y)

Спочатку з Георгієм ми зачіпаємо ту саму проблематику: можливий розвиток подій на Півдні.

— За моїми оцінками, більша частина міста — «вата», — стверджує він. — Проблема, що її активна частина знову підняла голову.

— Тобто?

— Прихильники «сепарів», які після 2014 року злякано мовчали, знову почали відверто пропагувати антиукраїнські погляди в інтернеті. Це не якісь «боти», а реальні особи. 2014 року з боку «ватників» у нашому місті вийшло на вулиці кілька тисяч осіб. Була й агресивна частина, з якою ми мали важкі силові конфлікти. От кістяк цієї вати, що під контролем ФСБ, зокрема різні відставні радянські офіцери, нині піднімає голову. Він же фізично не зник, а заліг на дно після 2014 року. Тут умикається й людський фактор.

— Не зрозумів…

— З одного боку, ці особи прагнуть помсти, хай і досі не вийшли з підпілля у вигляді очевидних організацій. З другого боку, для їхньої помсти існує ґрунт, хай поки що й нетривкий. Я про більшість населення, котре мислить щонайменше в стилі новорічних привітань Зеленського, або чекає приїзду «Воровайок».

Методи (→)

Наша з активістами зустріч триває понад чотири години з 11.00. Майже всі прийшли вчасно. Окрім Георгія, ще четверо осіб. Здебільшого навіть ставити запитання в розмові з ними — зайве; варто лише уважно слухати.

Потік проблем, тривог, наболілого, ідей, пошук відповідей, зрештою — надія, що хтось ПОЧУЄ. Це все вперемішку з тісною згуртованістю на основі проукраїнських поглядів миттю прозирає за словами миколаївців.

Всі вони однаково оцінюють кількість найактивніших українців у чотирьохсоттисячному місті. Їх двісті-триста. «Свої серед чужих».

— У Миколаєві наша спільна справа об’єднує всіх, кому вона важлива. Особливо в скрутний час — каже Ольга [Малярчук]. Вона — членкиня «Європейської Солідарності»; утім, як відома волонтерка поки що досі очолює Центр допомоги учасникам АТО при ОДА.

Поки розмовляємо жінка іноді жартує з Іллею Зелінським, учасником боїв за Широкіно в складі полку «Азов». Утім, він дистанціювався від "Азова" та очолює в Миколаєві патріотичну організацію «Бузький Гард».

— На мою думку, як і багатьох активістів, наразі не Півдні не варто пропагувати не лише радикальні ідеї, а навіть — постаті Бандери та Шухевича, - розповідає той.

— Отже, потрібна політика, яка перетягує на український бік тих, для кого дійсно «немає різниці»? — уточнюю я.

Пошуки (---)

Світлана Крищенко, тутешній відомий краєзнавець та організаторка культурних подій, пояснює:

— У нас сім’ї активних мешканців часто посварені з родичами в Росії. Водночас, коли малих школярів на екскурсіях у музеях міста підводять до стендів Революції Гідності, їхні матері, що приходять з ними, швидко відходять убік. Видно, як вони уникають тематики Майдану та російсько-українського конфлікту. Натомість їхні діти небайдуже запитують: «Ви знаєте, що в нас п’ять років іде війна?»

— У кожному разі тут потрібні єднальні символи, як от козацтва, — додає ветеран «Азова» Ілля Зелінський, своїми закрученими вусами й сам схожий на чорноморського козака. Він акурат намагався пояснити цю ідею очільникові Інституту національної пам’яті в Одесі.

— А як щодо мовного питання? — запитую я.

Правник Віталій Загребаленко, представник Студентської Ради, запалюється:

— Я дуже хотів би читати потрібну молодій людині літературу українською мовою: філософську, гуманітарну тощо. Де її знайти в Миколаєві?! Скачати на телефон — не вихід із ситуації. Усі друковані книги потрібно замовляти лише в інтернеті!

Я завважую, як активісти уряди-годи переходять між собою на російську мову. Хтось навіть даремно комплексує щодо своєї української, і не здогадуючись, яких компліментів, насправді, заслуговує.

— Попри «ватність» більшості населення, переважно літнього, саме молодь тягнеться до українського, — коментує ситуацію й винороб Георгій Молчанов.

— Тому ми надаємо великої ваги культурним заходам. Вони здатні переломити ситуацію, — доповнює Світлана. — Але отут і проблеми.

— На Півдні визрів ґрунт для протидії ворожій пропаганді, — доповнює Ольга. — Та проукраїнських «зірок», письменників, музичні гурти ми бачимо в місті раз на рік, як от на Покрову чи День Незалежності.

— Ми нещодавно запрошували Подерв’янського, Аду Роговцеву. Орендували зал на тисячу осіб,— оповідає Ілля й всміхається. — Усе зірвалося.

— Чому?

— Та.. Митці, словом, — хлопець махає рукою. — Він дзвонить, каже, що не приїде: «У мене потекли труби з дванадцятого поверху». Я питаю: «А як це людям зрозуміти?» Лесик відповідає: «Хай як хочуть, так і розуміють». Усе.

Підсумок (!)

Активісти з гордістю говорять про досягнення. Свято Покрови наміцно стало Днем Збройних Сил серед військових. Ті — надійна запорука, що російська окупація неможлива.

— Якщо її не замаскують під внутрішній конфлікт у країні, — резюмує Ілля.

— Населенню співають, що війна через «порохоботів», — пояснює Ольга. — Далі з «порохоботами» як з чимось ворожим пов’язують усе, що змінює свідомість. Нам потрібна термінова протидія пропаганді, яка підводить до думки, нібито в Україні внутрішній конфлікт, а не війна з Росією.

— За нинішніх умов ми здатні прорвати цю блокаду тільки через тісний особистісний зв'язок. Інтернет — марна трата зусиль і часу. А тут на Півдні, як ніколи, потрібна жива й тісна комунікація з Києвом, Заходом України, різними культурними силами, — часто наголошують активісти.

Мій погляд падає на ошатні томи «Історії України» Михайла Грушевського, які стоять у «Запічку». У голові раптом зринають картини ще недавнього минулого:

У 1990-1991 роках саме живі українські потоки на Півдні та Сході України переломили ситуацію в тамтешніх містах. Фестивалі на кшталт «Червоної Рути», велелюдні святкування 500-ліття Січі, гастролі перших поп та рок гуртів, виступи письменників — це все вклало свою лепту в референдум щодо оголошення незалежності України 1 грудня 1991 року.

Мимохіть активісти також звертаються до досвіду попередників, згадують діяльність «Просвіти» на Миколаївщині та, зокрема, її незмінного голови — історика Миколи Аркаса.

— Якщо перебирати дореволюційні афіші, то це має такий вигляд: хто співає? Аркас! Хто танцює? Аркас. Хто виступає? Аркас, — жартує Ілля.

А втім, ситуація на Миколаївщині чимось скидається на тодішню. Колишні покоління «рухівців» та «просвітян» тут утратили популярність, для широких верств молоді їхня риторика — радше комічна. Тим часом новітні українські активісти почуваються відірваними від широкого культурного поля чи навіть покинутими сам на сам у регіонах, куди цілить вороже око.

— Нам би платформу для обміну ідеями та чітку працю, — каже Георгій.

— Передусім приміщення, щоб працювати з дітьми та молоддю, — висновує Ольга.

— А який культурний десант потрібен? — запитую я.

— Лесик Подерв’янський збере великі зали. Брати Капранови, Антін Мухарський — дуже вдалий формат для Півдня, — каже Ілля.

— Ада Роговцева — також потужно, — наголошує Ольга.

— Потрібен формат, який притягне тих, які вагаються в поглядах. Якомога менше жалю та стогону, більше оптимізму та гумору, — висновує Світлана.

Наостанок ми всі домовляємося не прощатися. Тісна комунікація, живий зв’язок із Києвом та рештою міст — те, що так потрібно миколаївцям.

Я бачу, як, попри належність до різних партій, всі вони потерпають від того, що немає потужної та дієвої політичної сили, яка допомагала б активістам у регіонах. Та мала б вести там свою політику, як це в кінці існування Союзу робив Народний Рух, і здіймати галас на захист її діячів у Києві за потреби. А зараз люди відчувають себе покинутими, київські офіси їхніх організацій — в одній реальності, вони — в іншій.

Читайте також: Земля, кріпацтво і злочинні мережі. Як живе провінція на Півдні України (Есей)

Озброївшись контактами активістів із сусідньої області, я рушаю далі.

Гладенька дорога біжить на майже трьохсоттисячний…

ХЕРСОН. Українська корупція

У місті все на перший погляд втішно. Українські вивіски з афішами, і дорогою ви конче зустрінете дядька в мазепинці з вусами.

— Пам’ятник Небесній Сотні на Майдані Свободи, — пояснить він.

І навіть пацик у картузі, вслід за словами «ідьотє, гдє остановочка», укінці на «дякую» відповість:

— Та будь ласочка!

«Майже Тернопіль», — вирішить хтось, поки один із тамтешніх слоганів на плакаті не просигналить: «Вибачте, так а хто замовив Катю Гандзюк?»

Читайте також: Все про вбивство Катерини Гандзюк: що відбувається у справі і хто головні підозрювані (+ІНФОГРАФІКА)

Знак (●)

Катя в Херсоні — символ, хай би як трактували її минуле та неоднозначну діяльність. Окремо від постаті Гандзюк над усім нависла звіряча розправа щодо жінки як вияв покари за інакодумство.

У Херсоні скрізь нагадування про убивство Гандзюк

— Це — насамперед сигнал кожному активісту, — пояснює мені Сергій Нікітенко, редактор тутешнього видання «Мост» та репортер «Прямого каналу».

На чоловіка і самого два роки тому напали через журналістику. Він певен.

Із його вуст, як і від решти активістів, я не раз почую: вони всі скуті в діях після смерті Каті. Глибоко розслідувати корупційні схеми влади — ризиковано без підтримки зовні.

— Тобто?

— Скажімо, справу з моїм побиттям гальмували, мовляв, офіційно я — не працівник ЗМІ. А якщо це Скадовськ або Каховка, людину без широкого кола знайомств, як у мене — моментально затопчуть.

Про розправи та й убивства активних людей на Півдні я чую тут постійно.

— Що робити?

— Розвивати фахові ЗМІ, котрі розслідують злочини влади.

На думку Сергія, «Південна Народна Республіка» негласно вже існує в Україні. Херсон, Миколаїв й Одесу так контролює мережа бандитів — «мусорів»-чиновників, що їх і не треба окупувати.

— Досить купити депутатів, — висновує він.

Він дещо перебільшує. Росія це намагалася робити, та не вийшло.

Роз’єднані (─)

Той-таки владний бандитизм інший мій співрозмовник окреслює як причину й найдужчої проблеми херсонських активістів. На відміну від миколаївських, вони між собою пересварені та роз’єднані. У Миколаєві активістів об'єднує загроза російського реваншу, в Херсоні цього відчуття немає.

— З 2017 року ми нещадно критикуємо один одного, — розповідає Дементій Бєлий, тутешній голова Комітету виборців України та редактор сайту «Політична Херсонщина». — Корупція роз’їдає регіон. На цьому тлі ставлення активістів до різних проблем змінювалося, зокрема, через політичні погляди.

Несподівано я сам дізнаюся, що розумні та приємні люди, з якими я зустрічаюся в одній кав’ярні в різний час — давно не ручкаються. Очі лізуть на лоба від подиву. Адже вони всі — активні євромайданівці. Загалом — і однаково оцінюють ситуацію, тільки під різним кутом зору.

— Неприязнь — основна проблема, що закралася між херсонських активістів. А реваншисти активно здіймають голову, — підсумовує Дементій.

Псевдо- ($)

Услід за ним і Євгеній Банщиков та Оксана Погомій наголошують на чварах активістів. Подружжя з 2014 року належить до волонтерського батальйону «Херсонська Чайка». Оксана висувалася в нардепи від «Європейської Солідарності».

— Дехто ладен побити один одного. А як зносити потоки бруду?! — коментує Євген.

Наша бесіда в піцерії на Майдані Свободи викриває й інші прикрощі.

— Маємо ще «картопляних волонтерів», — додає Євген. — Ті завезуть на фронт мішок картоплі, а потім на цьому піаряться два роки.

Мова йде про осіб, що вдавано волонтерять заради власного піару. З емоцій подружжя можна виснувати, як проблема боляче діткає його. Активістів обурює, як хтось наживається на крові, поки їх, що не покладали для фронту рук, починають цькувати як «порохоботів».

— Зараз такі «волонтери» пішли у владу. Як наслідок, День Армії шостого грудня в Херсоні минув без її маршу «Зродились ми великої години». Уявляєте?! — розповідає Оксана.

На ошуканцях у середовищі активістів зосереджується в розмові й членкиня «Самопомочі» Євгенія Вірлич. Вона організовує в місті виступи відомих письменників та як журналістка розслідує владні махінації. 2018 року жінку госпіталізували після нападу на неї дружини тутешнього магната й депутата ОПОБЛОКу Олександра Власова.

Євгенія складає докупи пазл із херсонців, що розслідують зловживання влади. Ми перебираємо галузь за галуззю: ЖКГ та фінанси, транспорт, освіта, медицина тощо. По суті, тільки в першій із них фахово задіяно 3-5 людей, що володіють проблемами. У решті — одиниці. Гостро постає питання знань та навичок журналістів.

— Справжні активісти — незахищені; справи нападів на них гальмують. Натомість ошуканці через провокації готують реванш. Сумнівні радикали, як то Нацдружини, спекулюють і на постаті Гандзюк, — резюмує Євгенія.

Із численних розмов у Херсоні стає зрозуміло, що псевдоактивізм пов'язаний із владними коридорами та бізнес-кланами. Він-таки посилює ворожнечу між ядром активних постатей кількістю в сто-сто п’ятдесят осіб.

Рецепти (+)

Отже, порівняно з Миколаєвом, у Херсоні питання просвітництва маліють, хоча також вагомі. Якщо півмільйонник досі варто будити, то Херсон, забуваючи совкові сни, отримав інші проблеми. Насамперед — боротьби з мафіозними кланами, відтак — фізичної безпеки активістів.

Усі вони, хоч і роз’єднані, спільні в рецептах протидії реваншистам на Півдні. Як упевнені активісти, у Херсоні потрібні навчання активістів, через які можна опанувати навички і знання, потрібні для протистояння злодійству у владі. Активістам необхідні знання з ЖКГ, міських фінансів, освіти, медицини тощо.

Дуже актуально — безпека. Усі херсонці, як і миколаївці, з якими я розмовляв, наголошують, що не мають бажаного зв’язку з активними українцями у решті країни. Соцмережі — неефективні. Живі знайомства, прямі контакти — те, що розрубає «фейсбук-бульбашку», роблячи чужу проблему — своєю.

Розголос, насамперед у Києві, здатен запобігати їхнім життєвим ризикам. Окрім того, галас за межами регіону — це наразі чи не єдиний засіб упливу на південну мафію.

Урешті, в бесіді з Євгеном Банщиковим та Оксаною Погомій ТЕКСТИ знаходять іще один рецепт запоруки подолання південних проблем. Він пов'язаний із попереднім — потребою тіснішого спілкування між активістами всередині країни, швидкої взаємної допомоги тощо.

Подружжя запевняє:

— Знову з’єднати наші сили докупи перед загрозою реваншу можуть тільки постаті зовні, здатні впливати на решту своєю чесністю й непідкупністю. Нам потрібні виступи саме моральних авторитетів. Осіб, у чиїй вірності ідеям та непохитності розділена громада не матиме жодного сумніву.

— Як то були дисиденти за радянських часів? — уточнюю я та перелічую прізвища: — Скажімо, якби сюди приїхав Мирослав Маринович? Володимир Балух? Олег Сенцов?

— Атож. Тільки потрібно рекламувати захід. Також великий вплив мав би Ахтем Чийгоз. Ми плануємо зустріч із ним, — відповідає Оксана. Але він нечасто буває в місті.

Загалом, серед активістів на Півдні не раз можна зустріти думку, що потрібен новий широкий громадський рух по цілій Україні. Принципи взаємовиручки та наразі відмежування від політиків популяризувало б його для різних роз’єднаних сил, гуртуючи їх докупи.

З розмов я роблю висновок, що пропорошенківська громадська організація «Справа Громад» активно діє в Херсоні та Миколаєві. Але це скоріше регіональний виняток, ніж загальноукраїнська особливість «Справи».

КРИМ (SOS)

Область межує з окупованим Кримом. А держава ніби й не помічає проблем, пов’язаних із його деокупацією.

Чийгоз, про якого я чую в Херсоні, популярний серед активістів і як виходець із півострова. Проте різні верстви міста навряд чи однаково ставляться до самих кримських татар, що їх уособлює політик. На Херсонщині їх мешкає понад десять тисяч. Як розповідає тамтешній представник Меджлісу кримських татар Ібрагім Сулейманов:

— Є різні оцінки блокади Криму на Херсонщині в 2015—2016 роках, але з неї — очевидний урок. Антитатарські настрої потім зашкалювали в області. Завершилося тим, що в мечеть нашої громади кинули гранату.

Сам Ібрагім — колишній бізнесмен. Проте з часу окупації півострова відомий як активний діяч та журналіст. Продюсер кримськотатарського радіо «Кюреш» (Боротьба), він відзняв три серії з задуманого документального циклу «Крим. 25 років боротьби за Україну».

— Чого ви очікуєте від української держави? — запитую я.

— Ці всі роки кримські татари на Херсонщині, по суті, діяли без її підтримки. Аби не стало ще гірше, — лаконічно відповідає Ібрагім-ага та наголошує: — Держава нехтує нами. Мова навіть не про відсутність наших представників у владі. Скажімо, п’ять років ми оголошуємо конкурс творів на тему боротьби українців і кримських татар із загарбниками. З боку влади — жодної уваги.

Він чимало розповідає. Говорить про труднощі кримськотатарської громади на Херсонщині. Утім, що відчутно з півслова — та покинута на себе ще дужче, ніж українські активісти. Навіть єдині курси кримськотатарської мови тут нещодавно закрилися.

Сам осередок Меджлісу бере активну участь в усіх важливих політичних акціях, які відбуваються в місті. Проте ця мітинговість — не вихід із ситуації для кримськотатарської спільноти. Їй потрібно більше уваги та співпраці з боку й українських організацій, і самої держави. Наразі ж єдиним українським мостом до колонізованих народів РФ — знехтувано.

«Столичні ЗМІ часто викривлюють ситуацію в нас. Аніхто немає часу та бажання глибоко занурюватися в тутешні проблеми», — слова, які можна приписати чи не кожному з активістів на Півдні. Не раз згадуються їхні історії й про те, як вряди-годи заскочує тут заїжджих журналістів справжня ситуація. Геть відмінна від тієї, що з нею вони попередньо знайомилися в пресі чи по телеканалах.

Утім, чудернацький Київ раптом здається закордоном, передусім коли потрапляєш у його комфортабельні квартали. Відмінність, написана на обличчях людей, спантеличує доти, поки знову не призвичаїшся.

Заполітизовані стрічки соціальних мереж на смартфоні раптом теж обертаються маревом. Чиїсь емоції крадуть скупо відміряний час, поки їх розвінчує реальність.

Давня історія розбурхує пам'ять. Кажуть, В’ячеслав Чорновіл талановито умів знаходити спільну мову і зі злочинцями у в’язниці, і — зі звичайними робітниками. Це був один із секретів його популярності.

Менше електронних слів. Отуди — на Південь та Схід — переконувати, розмовляти, спілкуватися. Покотився потяг — час (t) побіг.

херсон гандзюк патріоти миколаїв південь