"Шиїтський пояс" від Тегерана до Середземного моря. Чому американці вбили іранського генерала

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 9967 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 14/01/2020Дата публікації

Все, що ми зараз бачимо – це керована ескалація. Коли кожна сторона хоче досягнути своїх цілей, але не шляхом масового знищення одне одного, а через демонстрацію намірів. Трамп демонструє свої наміри, показує, що він може піти далі, тож ці наміри треба сприймати серйозно. Іранська сторона у відповідь демонструє свої. Проте, саме американці здійснюють те, що називається домінуванням в ескалації.

Події навколо Ірану вже кілька тижнів не йдуть з міжнародних топ-новин. Пояснити ситуацію ми попросили директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса та заступника директора Центру близькосхідних досліджень Сергія Данилова. З експертами розмовляв Андрій Гарасим.

- Давайте почнемо з самого початку. То що ж робив іранський генерал Касем Сулеймані в Іраку?

Сергій Данилов: Він фактично ним керував, був його реальним господарем. Сулеймані узгоджував всі кандидатури в Іраці на посади міністрів, провінційних чиновників. Фактично, він був іракським президентом. Наприклад, теперішній склад іракського уряду мав бути зовсім іншим. Останні вибори виграв абсолютно прозахідний політик, який збирався щось змінювати, виводити Ірак з-під іранського панування. Проте всіх іракських політиків зібрали в одному з міст Ірану, мабуть, добряче попрацювали з ними, і як результат — вони утворили коаліцію, яка знову привела до влади попереднього проіранського прем’єр-міністра.

Касем Сулеймані

- Як сталося, що США окупували країну, а реальна влада там залишається у їхніх супротивників, тобто Ірану?

Сергій Данилов: Сулеймані добився виводу американських військ з Іраку. Мова йде про 2011 рік. Досягнув він цього шляхом постійних нападів – в першу чергу, мінуваннями та обстрілами американських військ. Це так звана тактика «тисячі порізів». Американське командування в Іраку дуже просило своє вище керівництво – давайте щось зробимо, давайте їх зупинимо. Але політичне керівництво вирішило, що це занадто різкий хід, який може призвести до надмірної ескалації.

А в 2014 році стався ІДІЛ, і іракська армія та створені Сулеймані шиїтські загони під натиском ісламістів посипалися. [Так, всього півтори тисячі іділівців захопили стратегічне іракське місто Мосул, яке захищала 30-тисячна іракська армія та приблизно така сама кількість поліційних формувань - ред.]

Розтрощений американський військовий автомобіль на вулицях Мосула

І американці повернулися. Було підписано нову угоду про створення міжнародної коаліції з боротьби з Ісламською державою. І там був неафішований, але ситуативний союз із Сулеймані, коли американці забезпечували підтримку з повітря, розвідку, а на землі діяли загони іракської армії та контрольованої Сулеймані шиїтської міліції.

На початку 2019 року спільна загроза зникла. ІДІЛ не стало, й Сулеймані знову вирішив здійснити той самий трюк, як у 2005 – 2008 роках, коли він "дотиснув" американців. Минулий рік був для нього досить вдалим. Він вирішив, що перемога в Сирії вже є, Ірак треба чистити від американців, плюс пора зайнятися Саудівською Аравією. Сулеймані планував перейти на новий рівень і посмикати тигра за вуса. Але він вперше в своєму житті помилився.

- Чим так важливий Ірак для Ірану?

Сергій Данилов: Як ветеран ірано-іракської війни, Сулеймані — як і вся іранська верхівка — завжди сприймав Ірак, населений на дві третини їхніми одновірцями-шиїтами, як щось чуже. Й іранська політика завжди полягала в тому, аби контролювати Ірак, висмоктувати з нього ресурси.

Наприклад, керований Сулеймані підрозділ «Аль Кудс», який є таким собі іранським аналогом Комінтерну та ЧК в одному флаконі, фінансується з доходів від продажу іракської нафти.

Ще одна глобальна ціль Ірану – не дати повторитися ситуації, коли Ірак може перетворитися на супротивника Ірану. І тут нашаровуються ідеї творця Ісламської революції Хомейні на перський націоналізм, який сприймає арабів, в тому числі й іракців, як людей другого сорту.

- Апетити Ірану розповсюджується на інші країни, крім Іраку?

Ігор Семиволос: Ірак, без сумніву, є ключовим для іранської експансії, але є ще декілька важливих країн для Ірану. В першу чергу, це Сирія, а також Ліван. У Лівані іранці спираються на Хезболлу, а в Сирії підтримують режим Башара Асада. Події в Сирії були сприйняті іранцями як конкретний виклик. Той же Сулеймані заявив, що якщо впаде Дамаск, то не можна буде втримати Тегеран.

Також шиїти, а відповідно й інтереси Ірану, присутні й у інших країнах, наприклад, Ємені, Саудівській Аравії. Є вони і в Омані. Іран здійснює системну політичну та інформаційну підтримку проіранських рухів з метою дестабілізації ситуації в країнах, які, на його думку, можуть стати плацдармами для американського наступу на територію Ірану.

Сергій Данилов: І саме Сулеймані протягом багатьох років системно інвестував у підтримку закордоном будь-яких груп, які потім могли перейти в якості союзників чи клієнтів під його патронат. З метою, звичайно ж, проведення проіранської політики в цих країнах.

- Яка ключова мета Ірану?

Ігор Семиволос: Гегемонія та контроль ресурсів на Близькому Сході. Сулеймані, виступаючи в 2011 році у місті іранського духовенства Кумі, сказав, що після Арабської весни в Ірану є унікальна можливість розширити свої кордони. Вочевидь, він розраховував на падіння світських націоналістичних арабських режимів. І, відповідно, розглядав цю ситуацію як можливість для максимальної експансії.

В свою чергу, експансія розглядалася як можливість підвищити свою безпеку, тому що впродовж 40 років Іран перебуває в конфронтації зі Сполученими Штатами Америки. Ще один дуже важливий для розуміння момент – це укладена у 2015 році «ядерна угода», яка по суті розв’язала руки іранцям, надавши їм доступ до ресурсів і знявши санкції, які їх стримували.

- Наскільки відповідає дійсності інформація, що саме Сулеймані вмовив Росію прийти у Сирію?

Ігор Семиволос: Є дві точки зору на це, одна з яких стверджує, що це саме він зробив. Інша точка зору – він сам був нібито не в захваті від втручання Росії. Що точно відомо – він був у достатньо близьких стосунках з російським міністром оборони Шойгу. Це факт. А хто саме кого втягнув – це вже не так важливо. Без наземної операції іранців навряд чи сирійський режим міг би втриматися при владі.

Іранці витягнули левову частину війни. Але Росія отримала ключові дивіденди в Сирії. Тому відносини між Іраном та Росією, мабуть, не дуже безхмарні. Враховуючи відчуття того, що іранців просто використали. Проте війна не закінчилася. Ми не знаємо, як будуть розвиватися події надалі. Ще одне велике потрясіння — й сирійський режим знову опиниться під загрозою.

- Чому США вирішили завдати удару по Сулеймані саме зараз?

Ігор Семиволос: Треба все ж починати з того, що в регіоні отака діяльність Ірану має не лише чимало прихильників, але й противників. І їх достатньо як в Іраку, Лівані, Саудівській Аравії, так і в інших країнах. І в 2019 році ми були свідками доволі масових маніфестацій якраз проти іранської присутності.

Мова йде про Ірак, Ліван. Це саме ті регіони, які є вкрай важливими для Ірану, щоб сформувати так званий «шиїтський коридор» від Тегерана до Середземного моря. Іранці, вочевидь, однозначно вирішили, що за всіма цими протестами стоять Сполучені Штати та Саудівська Аравія (суніти). Нагадаю, що між сунітами й шиїтами точиться вікова непримирима ворожнеча. У відповідь на це іранці вирішили пришвидшити вихід американців з Іраку. Як цього можна було досягти?

Здійснити терористичний акт проти конкретних американців, контрактників на території Близького Сходу. Іранці вирішили провести таку акцію залякування й показати, що вони можуть "дотиснути" американців. Але це мало зовсім протилежний ефект.

- Розкажіть коротко про хронологію подій, які передували знищенню Сулеймані.

Сергій Данилов: 13 грудня була вперше обстріляна американська база, 27 грудня обстріл американської бази повторився. У відповідь 29 грудня американці розбомбили іранські бази, які забезпечують середземноморську логістику між Іраном та Сирією з Ліваном. Після цього Сулеймані дав вказівку 31 грудня штурмувати американське посольство в Іраку. Відбувся символічний штурм, на стінах посольства написали в тому числі «Сулеймані — наш лідер». А вже 3 січня, через 48 годин, американці знищили Сулеймані.

Ігор Семиволос: Коли почалися акції протесту біля американського посольства в Іраку, виявилось, що для американців це дуже болісна тема. Варто пригадати 1980 рік, американське посольство в Тегерані, захоплення посольства в Бенгазі у 2012 році, коли там загинув американський посол. Про це навіть Голлівуд зняв фільм “13 годин. Таємні воїни Бенгазі”. Тобто, є больові точки, на які краще не натискати. Сулеймані натиснув на таку точку й отримав те, що він отримав.

Осада проіранськими демонстрантами американського посольства в Багдаді

- Яким Іран, його зовнішня політика будуть після Сулеймані?

Сергій Данилов: Іранські позиції після вбивства Сулеймані послабляться. Сулеймані справді був унікальною людиною в своїх впливах, організаційних здібностях, різнобічності. Це людина з колосальним досвідом, довірою, людина, яка викликала острах.

Ті, хто замінив Сулеймані, його заступник Кані, вони будуть пробувати робити те, що робив Сулеймані. Але в коротко-, а ймовірніше в середньостроковій перспективі ситуація для них буде погіршуватися. Наприклад, той же Сулеймані, якби американці вбили якусь фігуру його рівня, ніколи б не пішов на швидку відповідь, як зробили це його наступники. Він би вичекав — і вдарив би набагато болючіше. А тим, хто прийшов йому на зміну – їм потрібний піар.

Швидше за все, буде продовжена політика ударів по американській армії в Іраку, але вони будуть значно менш успішними, можливо, більш театральними.

Багато що залежить від внутрішньої ситуації в самому Ірані. Сулеймані та його поплічники змогли вгамувати внутрішньо іранське повстання в 2018 – 2019 роках, але воно жевріє. Це повстання не було ніким інспіроване, але воно було проти витрачання ресурсів країни на побудову імперії. Проти того, щоб іранці платили за Сирію, Ірак та Ліван. Так, для прикладу, лише виплати Ірану ліванській Хезболлі щороку сягають 100 мільйонів доларів. В країні також високий рівень корупції. Так, Корпус стражів ісламської революції – це вже достатньо корумпована організація, яка має заводи, землі, плантації.

Вони не такі, як Сулеймані, який був справжній фанатиком. І от, інформаційне значення цього корумпованого олігархату буде зростати, апарат насильства та придушення в країні може теж розхитатися. Але це в середній та довгостроковій перспективі. А в ближчій перспективі будуть намагатися повторювати все те, що робили до того, бо нічого іншого вони не вміють.

Ігор Семиволос: Останній удар ракетами по американських базах – це була піар-акція, аби зберегти обличчя. Іранці не готові до великої конфронтації. Їх розрахунок у тому, що Сполучені Штати через демократичні процедури, через тиск громадськості підуть з Близького Сходу.

Треба не забувати, що є ще внутрішньоамериканська та європейська динаміка, де в Твіттері можна прочитати, умовно кажучи, про те, що хай син Трампа йде воювати. Така калька з нашої української ситуації. Іранці розраховують, що у Трампа будуть проблеми всередині країни, і що Трампу це буде невигідно з політичної точки зору. Й тоді може повторитися ситуація десятилітньої давності, коли американці пішли з Іраку.

- Україна після збиття іранцями нашого літака несподівано опинилися в центрі американо-іранського протистояння. Які наслідки це матиме?

Ігор Семиволос: Тут один із небагатьох випадків, коли я можу підтримати Зеленського, який зайняв досить правильну позицію щодо іранського зізнання. Суть питання – хто винен у цій трагедії, хто виплачуватиме компенсацію. І нестиме політичні ризики. Дивно поводилося українське посольство в Тегерані, яке одразу після катастрофи заявило, що виключає можливість ураження українського літака ракетою, потім тричі правило цю новину, і потім вже дало, що це не виключено.

- Як ситуація буде розвиватися надалі? Як далеко готовий зайти Трамп та іранське керівництво?

Ігор Семиволос: Я гадаю, ми маємо справу з уявленнями Трампа про ідеальну ситуацію. Ідеальна ситуація для нього – це переговори. Тобто, Трамп абсолютно щиро вірить, що якщо він вийде напряму на переговори з іранцями, то досягне кращої угоди, ніж угода від 2015 року.

І вся його кампанія санкцій та тиску на Іран, в тому числі й убивство Сулеймані – це частина кроків, спрямованих на спонукання протилежної сторони вийти на прямі переговори. Мені здається, що він тримає собі в голові Рейгана з його переговорами з Радянським Союзом. Коли Рейган своєю концепцією боротьби з «імперією зла» досяг успіху в переговорах з Радянським Союзом.

Все, що ми зараз бачимо – це керована ескалація. Коли кожна сторона хоче досягнути своїх цілей, але не шляхом масового знищення одне одного, а через демонстрацію намірів. Трамп демонструє свої наміри, показує, що він може піти далі, тож ці наміри треба сприймати серйозно. Іранська сторона у відповідь демонструє свої.

Проте, саме американці здійснюють те, що називається домінуванням в ескалації. У США потуга настільки більша, що вони можуть забезпечувати це домінування й керувати ескалацією залежно від того, чого вони хочуть досягти. При цьому, вони дають можливість протилежній стороні зберегти обличчя.

Так, Трамп написав у своєму твіттері, що іранці ніколи не виграють у битвах, але ніколи не програють у переговорах. Він написав це одразу після того, як був убитий Сулеймані. Це конкретне запрошення до переговорів. При цьому, на Близькому Сході дуже часто трапляється так, що після ескалації ситуації сторони легше йдуть на переговори.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!