Культура бідності й «зламана система». 10 правд про українське зубожіння

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 17985 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/10/2019Дата публікації

Абсолютно бідних людей, які жили б на один долар на день, у нас немає. До того ж, наші люди люблять применшувати свої доходи й прибільшувати витрати. Багато хто має доходи поза основною роботою, але не вважає їх "повноцінними" грішми. Нещодавно Центр близькосхідних досліджень детально вивчив «культуру бідності» у двох райцентрах Херсонської області. Результати виявилися дуже цікавими. Дослідження – це спроба дати відповіді на глобальні питання: хто ми є, що з нами відбувається, чому ми саме там, де ми є. «Тексти» тезово сформулювали основні пункти цього дослідження.

Про бідність читав і слухав: Андрій Гарасим

1. Уявна дорожнеча

Люди схильні перебільшувати свої витрати. В ході проекту опитуваних попросили описати свої витрати. Йшлося про суб’єктивні відчуття людей: скільки вони отримують і скільки витрачають. У декого доходи зійшлися з витратами, або навіть витрати були меншими. Проте, у вдвічі більшої кількості людей, за їхніми ж словами, витрати перевищували доходи. Це може свідчити про те, що люди схильні вважати доходами лише регулярні грошові надходження – і не враховувати нерегулярні чи отримані неофіційним шляхом кошти. З іншого боку, це може бути і чисто психологічним фактором.

Так, на прохання деталізувати витрати, наприклад, на дитсадок для дитини, називають суми у півтора-два рази більші, ніж насправді. «Люди ніби хочуть сказати – подивіться, як все дорого, подивіться, скільки нам треба грошей», – зазначила одна з виконавців проекту, професорка кафедра соціології Українського католицького університету Оксана Міхеєва.

2. Багаті, яких знають, не такі погані, як далекі «олігархи»

Опитані здебільшого не мають досвіду комунікації з представниками інших верств. Відтак, вони їх міфологізують – особливо «багатих», «еліту», «олігархів». Люди бачать лише свою групу – а всі інші групи, за їхніми уявленнями, є лише вдосконаленими проекціями бідності.

Також респонденти схильні перебільшувати вагу багатої верстви населення. При цьому, багатих вони поділяють на дві групи – «далеких» багатих (вся політична еліта), з якими не перетинаються особисто, та «близьких» багатих (місцевих чиновників, бізнесменів), за життям яких спостерігають безпосередньо. Якщо відносно перших думка негативна, то щодо останніх негативні оцінки поєднуються з виправдальними нотками. Наприклад: « Їм усі винні, вони кращі господарі, ну і, звичайно, як правило, це хами. Велика рідкість, коли нормальні люди».

Небажання опитаних зараховувати себе до «бідних» латентно проявляється в тому, що більшість із них, маючи очевидно низькі доходи, у будь-який спосіб намагається довести, що вони не бідні, а середні – «такі як усі».

3.«Лівак» на роботі і священна трудова книга

Українці обирають необтяжливу роботу з можливістю підробітку. Трудове місце часто обирають не за фахом. Люди шукають неважку роботу з низьким рівнем відповідальності. Так, щоб мати змогу оформити субсидію, і водночас – виконувати у свій робочий час неофіційну роботу. Це, в свою чергу, призводить до таких наслідків, як недостатній фаховий рівень працівників та небажання працівників братися за відповідальну роботу. Пересічний українець розраховує колись таки отримувати пенсію. Тож він цінує робоче місце з трудовою книжкою і хай навіть невеликою зарплатою.

4. Хочуть бути підприємцями, але працювати як на державній роботі

Більшість опитаних заявляє про бажання займатися підприємницькою діяльністю. Але коли людина починає описувати таку роботу, то виходить звичайна бюджетна посада.

Часто заявляють про невміння вести бухгалтерію. Не знають, як започаткувати бізнес, говорять про створення пільгових умов, про навчання тощо. Тобто, мають в уяві звичайне бюджетне робоче місце, але називають його підприємництвом.

5. Старший куди пошлють

На роботі українці займаються усім, що трапиться. Майже ніхто не може описати свої посадові обов'язки. Скидається на те, що на своєму робочому місці людина береться за все – пише звіт, вкручує лампочку тощо. Це означає, що немає чітко визначених функцій. А отже – що людина працює неефективно.

Ніби усі й зайняті – але це неефективна зайнятість. А там, де необхідна ефективність, робота починає пробуксовувати.

«Сили розпорошуються, людина метушиться і зрештою втомлюється, але не отримує відчуття, що зробила щось корисне. Виникає хронічна втома, працівник впадає в депресивний стан, оскільки не бачить перед собою шляхів виходу з депресії», – зазначає професорка Оксана Міхеєва.

6. Вдома працюють, як мерзле горить. За кордоном стараються

Опитані усвідомлюють відмінності роботи в Україні й за кордоном. Дуже помітно, як важко українці гарують за кордоном – і їх цінують як працівників, які вміють добре потрудитися. Але чомусь ці моделі в Україні не відтворюються. Зі слів людей стає очевидно, що за кордоном українці працюють, а сюди вони повертаються відпочивати.

«Там за кордоном треба пахать по нашим міркам…», – зазначає один із опитаних. І додає про заробітчан, що повернулися додому: «Тут вони розслабляються». Повернення в Україну сприймається, як «нарешті відпочити від роботи». Це дім, де є багато можливостей реалізувати свій побут та своє життя.

7. Пільги. Несправедливо

Ставлення до пільг неоднозначне. Якраз тут відчувається порушення балансу, соціальної справедливості. Субсидії отримують і ті, хто їх потребує, і ті, хто не потребує. Те, що самі отримувачі пільг критикують механізм їх отримання, свідчить про те, що система недосконала і не працює в той спосіб, в який мала б.

Ще одна дуже специфічна тема – це грошові виплати при народженні дітей. Для багатьох людей діти таким чином перетворюються на засіб для заробляння грошей.

8. Бідні, бо дурні

Причиною бідності респонденти здебільшого називають особисті проблеми. І практично не виходять за межі індивідуального виміру, характеризуючи ці причини. Вони пов'язують бідність або з певними рисами характеру чи особливою ментальністю, або з життєвою ситуацією: хворобами, старістю, небажанням чи неможливістю працювати. Дуже часто причинами бідності називають алкоголізм чи наркоманію.

Бідні кажуть, що їхні проблеми зумовлені невмінням управляти фінансами, планувати витрати. В цілому це свідчить про обмежений погляд на бідність, бачення її у вузькому коридорі власних повсякденних проблем та комунікацій.

9. Хочуть зламати систему

Вихід із замкненого кола бідності бачать у «зламі системи». Відчуття невдоволеності, замкненого кола, відсутності перспектив формують відповідні політичні очікування: реваншистські настрої, бажання перевернути все, зламати існуючу систему. Значний акцент робиться на ролі особистості. Відтак, очікують на прихід лідера, здатного кардинально змінити наявний стан справ в країні. «Где-то бы пришел такой человек, который все бы поставил с головы на ноги…», – зазначила одна з респонденток.

10. Бідність вбиває минуле та майбутнє

Життя в бідності – це замкнене коло, яке позбавляє людину як минулого, так і майбутнього. Якщо людина працює на виживання, то один день не відрізняється від іншого. Втрачається й відчуття будь-яких змін, і відчуття тяглості. Минуле зникає, але водночас немає й майбутнього, оскільки людина бігає по вічному колу одного дня, який був учора і повториться завтра.

Повністю дослідження читайте тут

Кого в ході дослідження вважали за бідних?

Дослідження проводилося методом глибинного інтерв'ю, в яких взяли удвох районах Херсонської області. У дослідженні брали участь респонденти, які отримують соціальну допомогу, субсидії тощо. За запропонованою градацією (рівень доходу, добробуту) опитані ідентифікували себе наступним чином: злиденні – 2 особи, бідні – 11 осіб, трохи нижче середнього – 16, середні за доходом – 12 осіб, трохи вище середнього – 1 особа, та важко визначитися було 3 особам.

У дослідженні увага фокусувалася на пересічній людині, її реакціях на зовнішні виклики та стратегіях захисту – тобто, на тій «культурі бідності», яку вона створює навколо себе, а також на виявленні її потенційно можливих наслідків. Це є одночасно й перевагою (бо дозволяє працювати з сенсами), і обмеженням даного дослідження (яке не дає уявлення про об’єктивні параметри бідності та структурні чинники).

Як вирватися з цього кола?

Від Текстів зазначимо: під час виборів логіка бідності стає вирішальною для дуже великої кількості людей. Це вони голосують, не задмислюючись, а лише аби «зламати систему». Як побороти бідність? Логічний крок – зменшити оподаткування малих зарплат. Наприклад, у Польщі працівники віком до 26 років не платять податку на прибуток.

Стимулом для подолання бідності може стати заохочення до ведення малого бізнесу. І йдеться не просто про рекламні кампанії, а про навчання, кредитуваня та створення інфраструктури для такого бізнесу, як це роблять країни Південно-Східної Азії. Наприклад, у Малайзії держава дає селянам обладнання й не збирає податків, якщо дохід становить менше за $700 на місяць.

Сама ідея ФОПів гарно вписується у концепцію подолання бідності, але одного лише спрощеного оподаткування (яке новий уряд зробив не таким уже й спрощеним) – мало. Людям пора дати ідею й інструменти для її реалізації.

Також читайте: Популізм однаково підтримують на Сході та Заході, молоді й старші. Забезпечені й освічені – трохи менше.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!