Говорити українською: як у Дніпрі проходять безкоштовні курси української мови

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 14265 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 01/10/2019Дата публікації

Дніпро — переважно російськомовне місто. Почути українську на вулиці тут можна, але вкрай рідко. За особистими підрахунками Єгора, керівника дніпровської «Просвіти», це приблизно п’ять відсотків містян. Сам Єгор не завжди розмовляв українською. Батько — росіянин, мати — українка, народжена у військовому містечку біля Уралу. Дід усе життя був військовим, з підліткового віку служив у Росії. Єгор, як і його батьки, зростав у російськомовному середовищі. Зараз йому — близько тридцяти, третину свого життя провів закордоном — вчився у Великобританії. Там і зародилося бажання перейти на українську. Тепер він організував курси української для своїх земляків.

Авторка: Анастасія Гавришова

Ідея проводити безкоштовні курси української мови народилась не тут: ініціативу втілили в життя ще в Києві, шість років тому. З того часу завдяки старанням волонтерів вивчення української доступне більше, ніж у тридцяти містах України. Офіційно «Просвіта» не є частиною цього проекту, але має однакову з ним мету — популяризація української мови.

Єгор, голова дніпровської «Просвіти»

Єгор пригадує тринадцятий рік, початок Євромайдану. Коли разом з іншими українцями, які зібрались біля посольства в Лондоні, він стояв у натовпі та завмерши слухав промови зі сцени.

— Тоді я усвідомив, що теж хочу висловитись, але не можу. Не володію українською вільно, а звертатись до публіки російською — не хочу, — каже Єгор.

Повернувшись додому, Єгор почав шукати шляхи. Практикувати українську в Дніпрі за межами Фейсбуку не було з ким. Тоді йому порадили «Просвіту». Стару двоповерхову будівлю в самому центрі міста, що загубилась у лабіринті з інших, більш примітних домівок. Організація заснована ще до революції 1917 року, відновилася наприкінці існування Радянського Союзу, але, звісно, нічого спільного, крім назви і цілей, із попередниками не мала. За час існування незалежної України «Просвіта» постарішала й забюрократизувалася.

Коли Єгор вперше потрапив сюди, всередині, окрім пилу та непотрібних речей, не було нічого. Кілька людей час від часу займались правозахисною роботою. Тоді все й почалося: домовились, почали організовувати зустрічі задля спілкування українською. Спочатку прийшли п’ятеро людей, потім десять. Зрозумівши, що проект має шанс на життя, зробили ремонт. Гроші надіслали з різних кутків країни та поза нею — збір коштів Єгор анонсував у Фейсбуці. Другу частину вклав сам.

— Це було дивовижно, я не очікував, — розказує Єгор. — Люди відгукнулися, давали в руки по 200, 500 гривень. Надсилали гроші з Америки, з Ізраїлю. Тоді я тільки закінчив аспірантуру — постійного прибутку не було, лише накопичені кошти. Було скрутно, але все одно вкладався фінансово і сам.

Єгор працює у сфері програмування. Щомісяця він продовжує вкладати в «Просвіту» власні гроші. Фінансування від держави на разі не мають, але його потенційно можна взяти, та немає людини, яка б мала досвід боротьби за гранти та програми.

— Ми усвідомлюємо, що те, чим займаємось, може фінансуватись державними фондами, що можемо брати участь у конкурсах місцевого рівня. Але поки не займались цим через брак часу й досвіду. Мені легше вкладати свої гроші, тому що це швидко та прогнозовано, менше відповідальності, не треба ні від кого залежати.

На другому поверсі, де розташувалась «Просвіта», — світло та затишно. Немає нічого зайвого — тільки білі стіни та дві кімнати, поміж яких немає дверей. У найменшій — шафа з книжками і м’які крісла. Велика заставлена стільцями. Зайняте лише одне місце — сива бабуся, яка прийшла раніше, повільно гортає зошит, що лежить на її колінах. До початку першого зайняття — ще пів години.

— Хтось прийде на одне зайняття, і потім цю людину ми більше не побачимо. Хтось ходить постійно — переважно це люди середнього та літнього віку, — говорить Єгор, — у них є патріотичне почуття, вони усвідомлюють себе українцями, приходять реалізувати свої прагнення.

Окрім бабусі, яка навчається тут уже другий рік поспіль, у кімнаті перебуває молода дівчина. Це Настя, вона — одна з трьох викладачок курсу. Все в її зовнішності тепло: великий коричневий светр, щира усмішка, м’які вилиці, світле волосся з рожевим відтінком, забране в довгий хвіст, на тонкому зап’ясті — широкий годинник і залишки пурпурової ручки.

Настя, викладачка безкоштовних курсів у «Просвіті» та кураторка проекту «Слово на стіні»

Настя — викладачка за фахом. Але так було не завжди: за першою освітою дівчина інженер-землевпорядник. Поміняти геодезію та землеустрій на викладання української вирішила, як говорить сама, за покликом серця. Одночасно Настя координує проект «Слово на стіні» — її учасники малюють мурали з цитатами українських письменників, зосередившись у трьох регіонах: Придніпров’ї, Донеччині та Луганщині.

Один із муралів проекту «Слово на стіні» біля входу в дніпровську «Просвіту»

В аудиторію потрохи починають заходити люди — всі дуже різні, але переважно з тим самим привітанням: «Здравствуйте, здесь курсы украинского?». Жінка в сірому светрі спотикається на порозі й сором’язливо оглядається навкруги. «Ох, ничёсе...» — з’являється у дверному прорізі за нею чоловіча фігура, поступово сповільнюючи рух.

Поки всі всідаються, старший чоловік у першому ряді надягає одразу кілька окулярів та зосереджується на білій дошці. Дві дівчини-школярки дістають зошити та в якийсь момент однаково закидають одну ногу на іншу. Збирається близько п’ятдесяти людей — коли хтось запізнюється, доводиться доставляти стільці, щоб усім вистачило місця.

— Чи є тут ті, кого не змусив прийти мовний закон? Хто прийшов за покликом серця? — усміхається Настя. Людей, які підіймають руки, — більшість.

Труднощі подібних курсів — різний рівень підготовки. Комусь потрібна розмовна практика, а хтось узагалі ніколи не вивчав української мови, навіть у школі. Переважно це люди літнього віку. Тому викладач має бути пластичним і вміти підлаштовуватись під різну аудиторію.

— Української мови не можна навчити, якщо це буде максимально примусово, — каже Настя. — Гримати на людину «Ти повинен вивчити правопис!» — так це не працює. Працює, якщо показуєш: дивись, це круто, можна казати — балакати, базікати, гомоніти... Якщо показувати красу мови, можливості та різноманітність. Проблема в тому, що в нас це робиться з-під палиці. У нас досі совок. Давайте людей вишукуємо в лінію, нехай діти кланяються портрету Тараса Шевченка! Це має бути простіше, українська має бути всюди: можна і полаятись українською, поговорити нею офіційно чи не офіційно. Це не має бути стерильним. Треба заохочувати, як солодощами.

«Просвіта» проводить заняття тричі на тиждень. Щовівторка — уроки від нульового рівня, починаючи прямо з абетки.

— Уявіть, що вам по шість рочків і ви в першому класі, — говорить, усміхаючись, Настя.

На дошці з’являються літери — цікаво спостерігати, як дорослі записують їх до зошитів із серйозним виразом обличчя та перешіптуються, немов школярі.

— А переведите, пожалуйста, что такое «голосні» и «приголосні», — запитує старша жінка в першому ряді. Дві дівчата-школярки тихо пересміхаються. Настя спокійно, з лагідною усмішкою вчительки, відповідає, потім питає:

— Хто мені може назвати кілька голосних?

«А, о, у..» — лунає з різних сторін кімнати. «Єєє!» — раптово і голосно викрикує бабуся біля вікна, від чого жінка перед нею трохи підскакує на місці. По аудиторії пробігає спільний сміх.

— Тепер я хочу показати вам цю страшну букву «ґ», — домальовує на дошці рисочку Настя.

— Мы не использовали ее раньше, — обережно коментує чоловічий голос зсередини кімнати.

— І зараз я вам розкажу, чому, — каже викладачка. — Ця буква була вилучена з українського правопису після того, як була згорнута політика «коренізації» в Радянському Союзі. І правопис тридцятих років зробив українську мову схожою на російську. Але до цього, за кілька століть, буква «ґ» була. Вона не з’явилась раптом у дев’яностих роках, не сіли філологи за овальний стіл і не вигадали її... Ні, вона була задовго до цього.

— Тебе это надо, записывай, — шепоче подрузі жінка в другому ряді. Обидві одягнуті в діловому стилі.

— Что надо? — щиро не розуміє та.

— Где найти букву «ґ» на компьютере. За раскладку говорят, — відповідає перша.

— А як правильно произносить «чи»? — викрикує хтось з аудиторії.

— Якщо вже доскіпуватись, то звук має бути твердим. Але це якщо доскіпуватись, — усміхається Настя.

— Ага... Как Фарион доскіпується, — шепочуться ті ж самі жінки в другому ряді.

— Запиши, — наполягає одна з них.

— Как всё сложно, — зітхає інша, але підкорюється.

— В школе нужно было учиться, — відрізає подруга всі лінії втечі.

За словами Єгора, головна мета курсів — не розважати, а змінювати суспільство. Саме для цього організатори влаштовують заходи, лекції з історії, концерти, поетичні вечори, перегляди фільмів. Щосуботи, наприклад, діє формат для дітей віком до 9 років — там вони можуть розважатись, учитися співу, слухати казки українською. Для більш старших відкрили курси програмування — створили середовище, в якому діти можуть навчатись фаху, але в той самий час спілкуватись поміж собою українською.

— Ми діємо не завжди прямо. На жаль, це не щоразу працює, — говорить Єгор. — Тому намагаємось створити додаткову вартість, а потім пропонуємо: спілкуймося українською. Наприклад, у нас був проект із психології. Люди приходили, і з ними працював психолог в ігровому форматі. Звертався до людей українською, заохочував спілкуватись так само. Комусь було важкувато, хтось так і не зміг перейти на українську. Але імпульс люди відчули.

Першу зустріч у новому навчальному році Настя завершує порадою: для початку українізуйте те, чим користуєтесь — соціальні мережі, гаджети. Не бійтеся розмовляти й робити помилки.

— Зрозумійте, на початку у вас буде дуже багато помилок. Але ми з вами будемо прагнути до чого? До дос…— підсумовує Настя та не встигає договорити, як її перебиває чоловічий голос.

— До совершенства! — на радощах викрикує він.

— До досконалості, — зітхає, усміхаючись, Настя.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!