Олігархічні телеканали ніколи не повідомлятимуть чесних новин. Їх потрібно закрити і створити нові

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 15683 Перегляди
  • 3 Коментарі
  • 04/04/2019Дата публікації

Політичні і новинні програми на ТБ не мають нічого спільного з незалежною журналістикою, свободою слова і вільним обміном думок. Українців примушують жити у сконструйованій реальності, й переглядаючи різні канали, неможливо розібратися, що насправді відбувається в країні. Суть подій тоне у демагогії, нав’язаних власником рамках, місиві з чорнухи й кримінальної хроніки. Це все також не має нічого спільного з бізнесом. Ліцензії на мовлення в цих умовах можна порівняти з ліцензіями на право додавати віруси гепатиту в питну воду — і роздавати її людям, щоб потім продати ліки. А інформація в сучасному світі цінна не менше, ніж чиста вода.

Автор: Роман Кульчинський

Мета цього тексту — започаткувати дискусію про те, як викорінити вплив олігархів з медіа-простору.

Не один десяток років кожен український телеканал веде політику, яка вигідна його власнику. На виборах паніка у власника загострюється, тож журналісти активніше просувають його інформаційний порядок денний. Цього року все було, як завжди, лише Суспільне вибилося з ряду — організувало дебати, і зробило це якісно.

1+1 просував Зеленського і валив Порошенка, канали Пінчука давали слово усім, хто платив, не показували негативу щодо кандидатів. «Україна» Ахметова теж дотримувалася цієї політики, за винятком критики Бойка, з яким у Ахметова політичний конфлікт. А Інтер критикував Вілкула, протеже Ахметова. Це — аж ніяк не незалежна журналістика. І це знають усі.

Але з поля зору зацікавленої громадськості випадає важливий факт: власники вкладають у свої канали мільйони доларів, а прибутку не отримують, хіба що виходять в нуль у виборчий рік. Про це кажуть топ-менеджери всіх каналів на медіа-тусовках і в своїх колективах. Та й як вони можуть бути прибутковими? Рекламний ринок в Україні невеликий, каналів багато, виробництво дороге.

З точки зору олігархів, телеканал — це піч, у якій згорають гроші, багато грошей. Але вони продовжують їх туди кидати. Бо доступ до широкої аудиторії дозволяє власникам ТБ 1) впливати на політичні розклади, а отже, мати доступ до ресурсів держави; 2) вирішувати проблеми свого бізнесу (як це було, коли уряд намагався скинути менеджмент державної компанії «Укрнафта», який працював на Коломойського, а не на держбюджет); 3) втілювати особисті забаганки (Ринат Ахметов любить, щоб широко показували його благодійні справи на Донбасі).

Під час виборів Порошенко часто виступав на «Україні». Канал Ахметова дорого взяв із виборчого фонду Порошенка за це. Але будьте певні — Ахметов розраховує на дещо більше, ніж просто оплата рекламного часу, адже він надав важливу послугу в скрутний момент: відкрив вікно до широкої аудиторії.

Увага маси виборців в обмін на майбутні послуги, за які розплачуватимуться ті самі виборці, які дивляться ТБ. Така модель вже не перший десяток років склалася у стосунках між власниками каналів і політиками.

Звісно, політик при владі може спробували забрати канал. Але це не так легко, несе репутаційні ризики, осуд міжнародних партнерів, заяви «Репортерів без кордонів» і т. п. Легше домовитися. Тож — домовляються. Проте, у цій логіці немає місця незалежній журналістиці, ніхто без волі власника не поставить гострих запитань Порошенку чи Тимошенко, ніхто не винюхуватиме подробиці фінансування кампанії Зеленського і його стилю життя, ніхто не ганятиметься за ним, щоб записати спонтанний набір фраз — тобто, живе інтерв’ю.

Нещодавно керівник поважної соціологічної організації КМІС, Володимир Паніотто, висловив думку про те, що українці вірять у ті «факти» повсякденного життя, які насправді не відповідають дійсності. Наприклад, опитування показують, що кількість бідних зменшується, — а люди натомість вважають, що збільшується. Причина — у телебаченні, яке постійно висвітлює погані новини. За останніми даними соціологічних опитувань, 73% населення черпає інформацію з телебачення.

Паніотто висловив те, про що багато хто думав: люди не бачать позитивних змін у житті, бо про них не повідомляють по телебаченню. Навпаки: з екранів ллється суцільний потік негативу.

У баланс влади в Україні вмонтований складний механізм стосунків олігархату й Президента. Будь-який Президент завжди намагається послабити олігархів, а олігархи — Президента. Механізм складний і передбачає різні союзи, змички, наїзди силовиків, взаємні послуги та поступки. І ТБ — сильний важіль у руках олігархів, усіх загалом і кожного зокрема.

Логіка стосунків олігархів і Президента диктує логіку новин на телеканалах: владу треба послаблювати. Але валити в лоб Першу Особу — означає викликати персональну ворожнечу, тому цього не роблять. Просто показують, як все погано в країні. Тим більше, завжди можна знайти, що показувати — і це гарно заходить аудиторії. Таким чином, і поточні рейтинги ростуть, і досягається стратегічна ціль.

Не можна стверджувати, що свобода слова на ТБ повністю вмерла. Редакції мають певний ступінь свободи, але не щодо тем, які цікавлять їхнього власника.

Зацікавлена громадськість вже десятиліттями бореться за якіснішу подачу інформації в теленовинах. Про погану якість телевізійних новин написано кілометри тексту, не один рік моніторяться замовні сюжети, які виходять в новинах загальнонаціональних каналів.

Існувало декілька журналістських рухів, котрі намагалися покінчити з цензурою. Та все марно. Пропаганда все більше замінює журналістику. Це складний процес: якщо журналіст один раз піддався тиску, пішов на незначний компроміс, то надалі його здатність вільно мислити буде зменшуватися, а схильність до подібних компромісів — зростатиме; таким чином, він поступово перетворюється на гвинтик машини пропаганди. А ті, хто на компроміси не йдуть, рано чи пізно йдуть із професії. Часто — у піар, на більші зарплати.

У редакціях новин панує далеко не вільна творча атмосфера. Та й зарплати рядових журналістів не такі вже й великі. Відповідно, виникає велика плинність кадрів: на канали приходить багато недосвідчених репортерів, які не мають уявлення, що таке якісна журналістика. Тож якість їхньої роботи — відповідна. Пам’ятаю, декілька років тому ми організовували презентацію проекту про доступність узбережжя Дніпра в столиці, на неї прийшло близько 10 камер.

Ми докладно розповіли про проект, ще й роздали прес-релізи. І жоден сюжет не вийшов без помилки. Одні навіть примудрилися у своєму матеріалі переплутати відсотки й кілометри.

Чотири роки тому зламана пошта російських пропагандистів засвідчила сенсаційне відкриття: Інтер створював спеціальні програми для промо політика, йдеться про Капліна. Сьогодні цим вже нікого не здивуєш: на НьюсВані «жив» Рабінович, а тепер практично поселився Медведчук. 1+1 став персональним вікном Зеленського.

Чимало політиків прагнуть вести якусь програму, вони та власники каналів вважають — і часто небезпідставно — що регулярна торгівля обличчям у «ящику» збільшує рейтинг. Наприклад, Сергій Лещенко має свою програму на каналі 24.

Одним словом, світла в кінці ефіру не видно.

Інформаційним простором заправляють олігархи і найняті ними політтехнологи, вони актуалізують теми, як їм вигідні, та замовчують невигідні.

Повторимо, що все це немає нічого спільного з незалежною журналістикою, свободою слова і вільним обміном думок. Українців примушують жити у сконструйованій реальності, й переглядаючи різні канали, неможливо розібратися, що насправді відбувається в країні.

Суть подій тоне у демагогії, нав’язаних власником рамках, місиві з чорнухи й кримінальної хроніки. Теоретично, Нацрада з питань телебачення має всі ці питання регулювати і вказувати на порушення, але не здатна цього робити ні зараз, ні в майбутньому. Маніпулятивні технології змінюються швидше, ніж на них можуть реагувати бюрократи, тим більше, у нашій слабкій державі.

Це все також немає нічого спільного з бізнесом. Ліцензії на мовлення у цих умовах можна порівняти з ліцензіями на право додавати віруси гепатиту в питну воду — і роздавати її людям, щоб потім продати ліки. А інформація в сучасному світі цінна не менше, ніж чиста вода.

Що з цим усім робити?

Ринок потрібно переформатувати. Концепція капіталізму полягає в тому, що власник капіталу його використовує для примноження свого багатства і добробуту суспільства, тобто, для суспільного блага. Яке суспільне благо приносять олігархічні телеканали?

З одного боку так, медіа — це приватна власність, але з іншого — це не вілла, в якій живе багатій, і не завод, який дає роботу і приносить прибуток. Тому повноцінно принцип непорушності власності до телеканалів у нашому випадку застосуватися не може. Вони отримали доступ до суспільного ресурсу — частот. Але використовують не для суспільного блага і не для бізнесу, отже, частоти в них потрібно забрати.

Для існування демократії життєво необхідною є свобода слова. Це наріжний камінь, на якому тримається демократія. Формально наші телеканали та їхні новини незалежні, і начебто забезпечують цю свободу слова. Але лише формально. Годі прикидатися. Пора чесно сказати, що більша частина суспільно-політичного ефіру на основних каналах не має нічого спільного зі свободою слова і незалежною журналістикою. Цей факт потрібно визнати.

Переформатування ринку полягає в тому, щоб закрити всі загальнонаціональні канали, котрі мають політичні програми, крім Суспільного. Натомість створити ще два. Як закрити — питання окремої дискусії. Після другої світової у Франції підприємства, чиї власники співпрацювали із нацистами, були націоналізовані.

Тобто, принцип непорушності власності навіть у Західній Європі ніколи не був абсолютним. Але у французькому випадку підприємства хоча б приносили прибуток. У нашому «телебізнесі» канали грошей не приносять, але використовуються для маніпуляцій.

Таким чином, ми матимемо три загальнонаціональні канали, які ділитимуть весь рекламний ринок, зможуть підняти ціни на рекламу і таким чином наблизитися до прибутковості.

Форма власності цих трьох телеканалів може бути різною, і це предмет для дискусії.

Моя пропозиція наступна:

Канал1 «Суспільне. ТБ» залишаємо, як є. Нагадаю, що попри фінансування з бюджету, лише Наглядова рада, яка формується за допомогою складного механізму, може призначати керівників. А це досить сильна гарантія незалежності.

Канал 2. Умовно називаємо «Суспільне 2». Принципи, які гарантують незалежність, приблизно ті самі, що й у нинішнього Суспільного. У каналу може бути змішана форма власності. Наприклад, приватні власники і спеціально створений для заснування каналу Громадський фонд.

У світі є різні моделі власності і розподілу голосів акціонерів. Наприклад, 11% акцій компанії Volgswagen належать землі Нижня Саксонія, але вона має 20% голосу. Більшість голосів можна віддати Громадському Фонду. Також у німецьких компаніях профспілки мають своїх представників у Наглядових радах. Цей механізм можна запозичити для «Суспільного 2». Додатково, для забезпечення більшої незалежності, до наглядової ради каналу можна включити журналістів, які працюють над суспільно-політичними програмами.

Обидва канали отримують фінансування з держбюджету, але той, який досягає кращих показників рейтингу, отримує більше. При цьому, аби не було низькоякісного контенту в погоні за рейтингом і грошима, прописуються вимоги, якого типу передачі мають бути на каналах: новини, політичні дискусії, дитячі програми, для людей старшого віку тощо. Все це — предмет для детальних дискусій. Для новин доречно розробити детальні стандарти.

Канал 3. Створений із залученням приватних інвесторів. Але, як вже пропонував Зеленський, кожен з інвесторів не може володіти більше ніж, скажімо, 20%. Теж працює за визначеними вимогами до типів програм.

Канали з суто розважальним контентом у цій реформі не зачіпаються.

А років через 10 можна відкрити ринок для усіх охочиш. Таким чином, більшість населення знатиме, що відбувається в країні (бо зараз частина людей через розрізнений медіапростір цього не уявляє), журналісти матимуть значно більший ступінь свободи.

Оскільки каналів буде лише три вони, матимуть більший дохід від реклами і зможуть взяти на роботу найкращих журналістів та топ-менеджерів. Звичайно, не все піде гладко. Наприклад, новини нинішнього Суспільного, в якому взагалі оминається політика, це ненормально. Утім, ненормальним є й пошук негативу та ігнорування позитивних змін, страх визнати, що уряд чи президент щось зробили правильно.

При такій моделі вага різних організацій, котрі моніторять контент, зростатиме, і матимуть сенс дискусії про журналістські стандарти.

Пропонований варіант не викличе захвату ні у власників телеканалів, ні в політичних гравців, котрі звикли ставитися до телеканалів і журналістів як до інструментів, а не як до окремої сили. Та по-іншому робити чисті новини в нас не вийде.

До речі, в багатьох країнах Європи на ринку телеканалів суттєво присутні державні медіа.

Франція

Канал TF1 , приватний, власники TF1 Group , 20.2% частка переглядів у 2018.

Канал France 2 , держава, власник France Télévisions , 13.5% частка переглядів.

Канал France 3 , держава, France Télévisions , 9.4% частка переглядів у 2018.

Польща

Канал Polsat , приватний, 10,23% частка переглядів у 2018.

Канал TVP1 , держава, 9,73% частка переглядів у 2018.

Канал TVN , приватний (належить міжнародній компанії Discovery Inc.), 9,38% доля переглядів у 2018.

Великобританія

BBC 1, державний, 21.97% відсоток від переглядів за січень 2019.

ITV , приватний, 11.53% відсоток від переглядів за січень 2019.

BBC 2, державний, 5.80% відсоток від переглядів за січень 2019.

Німеччина

ZDF, власник ZDF, державна/cуспільна, 15.0% частка переглядів у січні 2019.

Das Erste, власник ARD, державна/cуспільна, 12.0% частка переглядів у січні 2019.

RTL, власник RTL Group , приватна, 9.6% частка переглядів у січні 2019.

 

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 3

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Я не чув на Суспільному ні слова про щось добре зроблене останнім часом. Суцільна чорнуха і "злочинна влада". Якому олігарху воно належить? І "залишити, як є"?

Цей коментар вилучено автором.

Цей коментар вилучено автором.