Єдиний, коханий, козел. Як жінки пишуть про чоловіків у сучасній українській літературі

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 18115 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 04/03/2019Дата публікації

Існує думка, що сучасних українських жінок зіпсували феміністки. Це вони привчили їх думати, ніби всі чоловіки — козли, більше того — писати про це в художній літературі! Справді, від текстів, виданих вітчизняними авторками за останні декілька років, може скластися враження, що чоловік для них — не найдосконаліша істота. Разом із тим без Нього, єдиного, коханого, жіноче життя втрачає сенс!

Авторка: Тетяна Трофименко

Цнота, труси й обручка, або всі стереотипи на купу

Особливо виразно такий підхід помітний у масовому сегменті літератури: тут героїні практично не виходять за межі патріархальних уявлень про справжнє жіноче щастя, здобуття якого безпосередньо пов’язане з образом «того самого», ідеального за всіма пунктами (красивого, розумного, багатого, ніжного і далі за списком).

Його треба шукати, на Нього треба чекати, для Нього треба берегти себе — свідчить золота письменниця України й володарка думок мільйонів українських читачок Люко Дашвар. Героїня її найсвіжішого роману «Ініціація» нотаріусиха (цитую за текстом) Тася ще зі школи кохає Павла Перегуду, зберігаючи цноту та виношуючи мрії про першу інтимну близькість:

«…Посеред розкішної спальні на білих простирадлах не менш пафосного ліжка вона прикриває голе тіло вишитими подушками, та не абсолютно, а так, щоби з-під подушок виглядала апетитна целюлітна гола ляжка. І тут заходить Він. …Він заходив, бачив на постелі голу Тасю і… зупинявся, щоб набрати повітря в легені, бо від жадання і неземної Тасиної краси забував дихати. Він набирав повітря в легені лише для того, щоби видихнути його разом із захопливим шепотом: «Ти незбагненно прекрасна!»

Падав на коліна перед ліжком, цілував Тасині ноги і плакав від усвідомлення того, що бачить на власні очі ту неперевершену красу. І то були не жалюгідні сльози лузера чи якогось погубленого невдахи. Ні! То були сльози сильного мужнього чоловіка, що його на понт не візьмеш, з ніг не зіб’єш…». Можна було би припустити, що Люко Дашвар стібеться, але не думаю, що мільйони читачок люблять її саме за це.

Отож, справжній Він має бути сильним і мужнім, хоча переважно є козлом:

«Якби людство додумалося завести на кожного чоловіка персональну картку фіксації його статевих відносин, то в картці Перегуди значилося б: пріоритет — тваринна потреба оволодіти жінкою, аби позбутися накопиченого запасу сперматозоїдів. І крапка». Тільки справжнє кохання, говорить авторка, може зробити диво. Або почуття провини, адже головний персонаж змінюється під враженням від «подвигу» нотаріусихи:

«…бо для жінки за сорок цнота — то вже не чеснота, а знак біди, а я не хочу, щоб ти бідувала». Довгі залицяння зрештою завершуються бурхливим сексом, але тільки після того, як Перегуда зганяв у найближчий магазин… за чистими трусами й обручкою. Ні-ні, без обручки не можна!

Козли і лузери vs хороші хлопці: другі програють

Отож, і в реальній дійсності, і в літературі високі сподівання часто не виправдовуються. «Той самий єдиний» зазвичай виявляється спокусником і зрадником, а ще (опціонально) пияком, ледарем, насильником або давно і міцно одруженим без бажання нарешті «щось вирішити».

З одного боку, курсором письменниць керує сама правда життя, де випадки агресії чи нетолерантної поведінки з боку чоловіків є поширеним явищем; з іншого — у літературних творах ситуація заходить у глухий кут: постать коханого козла служить лише декорацією для страждань бездоганної героїні, яка керується правилом «хоч поганий, аби мій» і терпить усе, що випадає їй на долю.

Як наслідок, чоловічі образи в написаних жінками текстах є типовими та не мають яскравих індивідуальних рис. Усе йде за напрацьованою схемою: ось у романі Дари Корній «Сузір’я Дів» Надієчка кохає Тараса, який присягається, що любить жінку понад життя і смерть, але невдовзі зраджує їй зі спритною мажоркою; мине якесь десятиліття, і дочка подружжя Василина закохається в Кирила, бо він «той самий», але там теж усе буде не так просто… Думаю, що в продовженні роману у Василини народиться дочка, яка одного дня зустріне його, того самого…

Апофеозом чоловічого козлізму можна вважати роман Дарини Гнатко «Мазуревичі», у якому головний персонаж, проходячи через усі лиховії першої половини ХХ століття, тільки те й робить, що ґвалтує, краде, вбиває, підставляє, тероризує родину, однак при цьому він принаймні запам’ятовується!

Позитивні ж персонажі — люблячі й добрі чоловіки, біля яких відпочивають серцем змучені жертви-жінки, не мають більш-менш виразних художніх фізіономій і зазвичай гинуть, бо занадто порядні, щоб учасно розпізнати підлий підступ конкурента.

Те саме стосується жанру художньої біографії, які все частіше з’являються друком: роман «Забуття» Тані Малярчук про В'ячеслава Липинського, «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» Наталки Сняданко про Василя Вишиваного чи Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка» про Миколу Леонтовича. Усіх цих персонажів об’єднує те, що вони зазнали поразки у своїй громадській і політичній діяльності, але ввійшли до переліку знакових особистостей доби.

У кожному з названих романів є й сучасна сюжетна лінія, однак позбавлені яскравих індивідуальних рис нинішні чоловіки безнадійно програють харизматичним видатним лузерам і не запам’ятовуються на їхньому тлі, якщо не є козлами!

Лихо з розуму

Можна закинути, мовляв, чого я хочу від масліту: для нього цілком природні гіпертрофовані пристрасті й схематичні характери… Насправді проза, яку можна віднести до інтелектуального сегменту, не надто відрізняється загальним настроєм. Яскравим прикладом стало «Любовне життя» Оксани Луцишиної — роман, написаний авторкою, яка принципово наголошує на своїх феміністичних поглядах і рекомендує «ключ» до прочитання тексту через тлумачення символіки карт Таро.

Письменниця розповідає про зустріч Йори й Себастьяна: молода українка-емігрантка в Америці знайомиться з фантастичним чоловіком і майже відразу потрапляє до його ліжка. Ще б пак, адже це точно Він: «Ціла голова його сяяла… Можна було подумати, що це тремтячим контуром світиться німб його волосся… Він таки був дуже гарний. Гарні були навіть його ступні, перевиті потертими ремінцями шкіряних сандалій» тощо. Вигадлива дівчина наділяє чоловіка надприродним знанням — ну а далі вже неминучим є кохання й розчарування, коли виявляється, що об’єкт її почуттів дозволяє собі… спати з іншими жінками!

Це прикре відкриття спричиняє психічний розлад Йори, аж до соматичних захворювань і містичних нічних кошмарів, «вилікуватися» від яких вона намагається за допомогою… сексу з випадково зустрінутим водієм евакуатора. Керівництво наприкінці книжки підказує нам, що в такий спосіб Йора (“дурень”) рятується від Себастьяна (“диявола”) та його згубного любовного впливу, але все-таки усе це більше нагадує саме випадковий секс, у якому використаним виявляється якраз чоловік (до речі, Себастьянові насправді й закинути нічого, він-бо, на відміну від українських козлів, у коханні до могили не клявся!).

Чи трапляються винятки? Так. Приміром, у новелах, що складають книжку Катерини Калитко «Земля загублених, або маленькі страшні казки». У вигаданій авторкою міфопоетичній реальності дівчина, яку прийомні батьки виховували як хлопця, «здає» ворожому полководцю ціле місто, що стало для неї в’язницею чужої ідентичності; чоловік просить замурувати його в стіну фортеці, аби «утримати» її під час бою; безнадійно закоханий у побратима солдат скоює необдумане вбивство.

Ці образи не є одновимірними, їх не оціниш як суто позитивні чи негативні. Калитко пропонує читачеві робити власні висновки щодо тих ґендерних чи соціальних проблем, котрі постають у зв’язку з лініями персонажів. В оповіданнях на відносно сучасні теми ми побачимо й образ садиста‑партноменклатурника, який нівечить життя своєї коханки, і юнака, якого фатально підставляє обожнювана ним дівчина, і скрізь стилістична якість текстів дає підстави говорити про перехід на якісніший рівень опрацювання образів.

Іноді авторки інтелектуального сегменту передають куті меду. Це стосується, скажімо, моторошних новел Христі Венгринюк зі збірки «Народжуватися і помирати взутими», де чоловіки оповиті флером загадковості й прагнуть відшукати істину, але на ділі їм не позаздриш: «Мар’ян помітив, як із його напівпіднятого члена почала струмити сперма на вікно, у якому він уперше побачив осінь і свої руки. Сперма не закінчувалася так довго, що він відчув, наче якась страшна невидима рука витягає з його заду всі кишки, накручуючи їх безпощадно на пальці».

Після смерті Мар’яна «його хотіли похоронити в двох трунах, вклавши одну труну в іншу, бо під його шкірою знайшли ще одну шкіру. Ще одні очі. Ще одне серце. Єдине лоно. …Натомість усе це віднесли до річки, поклали на старе гниле поліно і привели півнів, які спочатку, як навіжені, видзьобали очі та ясна, а потім поволі, уже ситі й утомлені, доїдали трухляві фляки з ребрами, нахиляючи голови й перебираючи лапами…». Узагалі чоловіки в українській жіночій прозі часто мруть.

Що далі?

Як бачимо, українські авторки впритул підійшли до необхідності створити актуальний і яскравий образ сучасного чоловіка-не-козла і цим ствердити можливість позитивного сценарію в житті й літературі.

До цього вони рухаються поволі й різними шляхами, зачіпаючи гострі соціальні проблеми: скажімо, більш стримана Ольга Деркачова у «Домі Терези» говорить про домашнє насильство чи посттравматичний синдром учасника АТО, а найвірніша послідовниця мадам Люко Світлана Талан буквально рве серце на дрібні шматочки мелодраматичними історіями про простих українських хлопців, котрі часом пристають і до армії Новоросії (як у романі «раКУРС»).

Однією з найбільш адекватних спроб говорити про сучасне життя і роль чоловіків у ньому мені видається роман Гаськи Шиян «За спиною», який щойно навесні вийде друком. Близький за потужністю до «Польових досліджень з українського сексу» Оксани Забужко, цей текст констатує й життєву поразку представників старшого покоління, і непевність молодшого в ситуації війни, що триває на Сході.

Батько головної героїні, нині доволі успішної молодої жінки, був її єдиною розрадою в тяжких 90-х, коли мама вирушила на заробітки в Італію, але поступово зійшов із усіх дистанцій, неспроможний реалізуватися в нових умовах («Ще зовсім молодий чоловік, він, як старигань, переказував одне й те саме, намагаючись підкреслити труднощі, які довелося перележати на дивані»).

Натомість теперішні чоловіки, ефективні в різних сферах діяльності, рішучо поривають зі звичним життям — можливо, аби покінчити з тими задавненими комплексами, які успадкували від батьків: «Серед першої хвилі добровольців були одиниці топ-менеджерів великих компаній і  мене, правду кажучи, вражала пасіонарність, з  якою вони кинулися приміряти на себе роль рятівника-воїна, і  дуже було страшно уявляти, якими їх чекати назад. Наскільки зміняться ці успішні, врівноважені чоловіки з гострим розумом в  гонитві за нереалізованою маскулінністю».

Саме так пояснює героїня Шиян вибір свого бойфренда, який іде в армію і власного голосу якого ми майже не чуємо, дивлячись на події очима оповідачки. Можливо, чоловік пояснив би свій мотив патріотичним підйомом 2014 року і бажанням захистити Батьківщину. Та йому слова не дають.

Коли роман вийде друком, передбачаю бурхливе обговорення.

З одного боку, це не перемога: чоловік у жіночій прозі ще не починає говорити самостійно. Однак це й не зрада: він уже втрачає функції декорації і водночас перестає бути тільки лузером і козлом.

Не ризикну назвати ці тенденції феміністичними, адже в фемінізмі жінка виборює рівні права з чоловіком для того, щоб мати змогу реалізуватися в усіх сферах життя, а в сучукрліті вона заледве починає мислити себе істотою, здатною дихати без Нього. Утім, це вже тема для іншої розмови — про жіночі образи в жіночій літературі.

Читайте також:

Не знають, що з ними робити. Як чоловіки пишуть про жінок у сучасній українській літературі

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!