Мовні квоти на музику: за півтора роки на сцені з’явилося близько 50 україномовних виконавців

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 14209 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 10/07/2018Дата публікації

Молодий виконавець, який співає російською, нецікавий для музичних редакторів. Цю нішу вже є ким заповнити: від Тіни Кароль до Олі Полякової. Сьогодні артисту-початківцю з російськомовним репертуаром ще важче пробитися, ніж було україномовному співаку до запровадження квот, каже продюсер Роман Муха. Життя молодих виконавців поступово змінюється після того, як квоти на україномовну музику відкрили їм двері на радіо і телебачення.

Автор: Ярослава Тимощук

Українською розкрилися

Рішення держави впровадити обов'язкову квоту на україномовну музику зробило музичний ринок відкритим і дало змогу новим виконавцям заробляти музикою.

Євген родом із Бахмута, Антон — із Донецька, познайомились у Києві. Грали у різних гуртах, пізніше зустрілися в одному колективі, згодом написали першу спільну пісню. Торік з’явився гурт Cloudless.

Євген (зліва) і Антон. Фото зі сторінки гурту у фейсбуці

Вони писали музику українською ще до впровадження квот, тобто до того, як це стало вигідно. Спершу почали англійською, але хотіли бути зрозумілішими аудиторії. Справа ще й у філологічних нюансах.

“У попередньому гурті співали російською, але за характером то була інша музика. Теперішні наші пісні — неагресивні, це не шалене туц-туц, їм більше пасує мелодійність української, яка не терпить кострубатості. Українською наша музика розкрилася”, — каже Євген.

А потім, згадує Антон, як хвилею підхопило. Якщо порівнювати їхній попередній досвід у групі, що грала альтернативний рок, і власний проект, то з останнім легше. Радіостанції прихильніші до нових виконавців, ставлять їхні пісні. І водночас задають ритм.

Гурт Cloudless. Фото зі сторінки гурту у фейсбуці

Бо разом із піднесенням артисти відчувають і конкуренцію. Якщо, до прикладу, гурт з ім’ям може дозволити собі записувати альбом раз на п’ять років, то для молодих виконавців це недопустима розкіш. Репертуар має бути широким — щоб було що відправляти на радіо і телебачення. У Cloudless є один міні-альбом і два відео — цього не досить.

Щоб записувати пісні і кліпи, потрібні гроші. Антон, звукорежисер та музичний редактор, і Євген, викладач вокалу, вкладають у гурт власні заощадження. Рекламний пост у фейсбуці — 10 доларів, запис однієї пісні — кілька сотень доларів, зняти кліп/ записати альбом — кілька тисяч.

Називають свій колектив стартапом. Ще після першої пісні хлопці прописали стратегію й домовилися дотримуватися певних стандартів якості. Тобто, не підлаштовуватися під формати і “співати про те, що всередині”.

У цьому сенсі їм важко змагатися, скажімо, з групою Mozgi, чию розважальну музику охоче візьмуть усі.

“На радіо “Країна FM” не відправиш депресуху, а в нас вона є. Це формат радіо, де потрібна живіша, позитивніша музика, яка б надихала. А наші пісні з альбому підходять лише для двох радіо: “Релакс “або Lounge FM”, — каже Антон.

Виконавці постановили, що музика, яку творять, передусім має подобатися їм самим. Така тактика виправдала себе. Пісня “Між світами” прозвучала в серіалі на каналі “1+1” — і забезпечила гурту багато прихильників. Відтак композицію охочіше брали й на радіо.

Радіостанції мали б перераховувати гроші виконавцям за використання їхніх пісень в ефірі. Cloudless поки таких гонорарів не отримували, але проблеми в тому не бачать. Статків на цьому не заробиш, а з радіостанціями посваритися можна. Так чи інакше, радіо є їхнім рупором, кажуть хлопці.

За рік існування гурт став помітним не тільки для слухачів, а й для професійної спільноти. Зараз артисти працюють з саунд-продюсером Сергієм Любинським — у його студії записуються Hardkiss і Vivienne Mort. Одна відома компанія запропонувала гурту контракт: промоцію, організацію турів, продаж пісень. Хлопці відмовилися, бо умови виявилися невигідними. Та й мають азарт робити все власними силами.

З одного боку, самі собі продюсери. З іншого, менеджмент забирає багато часу. Нинішнього фестивального сезону у хлопців п’ять виступів. Поки домовишся з усіма щодо райдера (хоча це тільки пляшки з водою, апаратура та рушники), можна було б написати пісню.

У стратегії хлопці прописали: вийти на рівень, коли зможуть жити з музики. І вірять, що віддача прийде, якщо займаєшся своєю справою.

Продюсер каналу української музики М2 Роман Муха з ними солідарний. Робота в музичному колективі — як забіг на довгу дистанцію. Та з правильною стратегією просування на музичний ринок, регулярною роботою (4 кліпи на рік) і стабільною аудиторією вистачить двох-трьох років, щоб почати заробляти на знімання нових кліпів.

Рятувальне коло

Роман Муха впровадження квот порівнює з рятувальним колом для українських музикантів. За підрахунками продюсера, за півтора року на цьому колі “врятували” щонайменше 50 нових імен — вони регулярно створюють якісну, модну музику українською мовою. І завдяки квотам їх чує широка аудиторія. Якщо продовжуватимуть, за кілька років збиратимуть зали, запевняє продюсер.

Роман Муха, фото зі сторінки у фейсбуці

Разом із тим, відомі артисти теж хочуть потрапити у квоту, тож починають створювати пісні українською — так більше шансів, що композиція стане хітом. Радіостанції радо беруть такі пісні, щоб заповнити квоту української музики.

“Молодий виконавець, який співає російською, нецікавий для музичних редакторів. Російськомовного продукту вдосталь на нашому ринку. Цю нішу вже є ким заповнити: від Монатіка і Тіни Кароль до Олі Полякової і «Время и стекло». Сьогодні артисту-початківцю з російськомовним репертуаром ще важче пробитися, ніж було україномовному співаку до запровадження квот. Адже коли він презентує свою пісню російською, конкурує вже з відомими іменами”, — каже Роман Муха.

Квоти проклали дорогу новій музиці до широкої аудиторії, себто до слухачів радіо. Доти найкращим другом молодих артистів був інтернет, але з його допомогою композицію чули хіба 10 відсотків слухачів. Ще приблизно стільки ж успіху давали виступи на фестивалях. Сьогодні головна стратегія просування артиста — у розміщенні пісень на радіо й телебаченні.

Радіо — дешевша комунікація у порівнянні з телеекраном. Щоб записати пісню, досить ідеї й мінімальної команди з автора, композитора та аранжувальника. Готовий продукт не залежуватиметься, бо радіостанції, яких закон зобов’язав ставити в ефір україномовну музику, самі шукають відповідний контент.

Наступний, дорожчий, етап — запис відеокліпу. Добротно знятий ролик потрапляє на телеканали. На М2 є редакція із семи людей, які відбирають кліпи до ефіру. Якщо робота якісно виконана технічно, якщо є ідея, цікава локація, образи — дають добро. На практиці, каже Роман, для українських музикантів це цілком посильний поріг.

Після ротації на радіо і ТБ проходить якийсь час (із досвіду продюсера, від двох до п’яти років) — і виконавця починають упізнавати. Впродовж цього періоду треба підтримувати цікавість публіки до себе, бажано кожні три-чотири місяці випускати новий кліп.

Схема така: люди ідентифікують музиканта — потім починають його любити — хочуть його бачити — запрошують на концерти і корпоративи. Без першої ланки, яку квоти зробили доступнішою, не було б подальшого процесу. Багато радіостанцій не заморочувалися з тим, аби шукати українськомовні композиції, якщо можна було поставити пісні російською.

Але це визнають не всі музиканти. Дехто з зірок, які стали відомими за останній рік-півтора, відповіли, що “квоти — не їхня історія”, що “всього досягнули власною працею”, що “музику не треба політизувати” і в тому дусі.

Або лукавлять, або не аналізують, вважає Роман. Яким би наполегливим не був артист, років п’ять тому він не міг розраховувати на успіх, якого може досягти тепер, після квот. Багато працювати — лише частина процесу, на додачу потрібен майданчик, де можна презентувати свою творчість. І квоти його дали. Досі молоді виконавці з України — чи україномовні, чи російськомовні — майже нікого з радіо і ТБ не цікавили, адже ефір заповнювався продукцією з Росії.

Так само Роман би уникав заламування рук із приводу того, що з’явилося багато музичного шлаку, і не пов’язував би це з квотами. Це така собі музична селекція: зі ста пісень одна стає хітом, а неякісного завжди вдосталь.

На прикладі каналу він бачить, як зросла конкуренція між гуртами. Якщо до квот в ефірі М2 щотижня з’являлося один-два нових кліпи, то тепер їх 5-6. Також щомісяця Роман Муха дізнається про нові імена — артистів, які надсилають кліпи на канал.

Жити з музики

Якось студентом Сергій Мартинюк із товаришем узявся розвантажувати мішки з цементом – хотілося на музичний фестиваль, а грошей катма. Отримали по 60 гривень, але зрештою нікуди не поїхали, бо страшенно втомилися. Ще зо 5 років Сергій працюватиме на різних роботах: від прес-секретаря на місцевих виборах до випускового редактора новин. Тільки щоб могти собі дозволити займатися музикою.

Гурт «Фіолет», де Сергій вокаліст, виник 2009-го у Луцьку. У перші роки колектив грав усюди, куди брали. Не оминали нагоди засвітитися, та й просто набиралися досвіду. На початках їздили на фестивалі “за дорогу і нічліг”, але в міру того, як гурт із хобі перетворювався на професію, замислювалися про гонорари. Першого заробітку у 500 гривень вистачило хіба на бутерброди, але важливо було не це.

“Ми хотіли, щоб нас сприймали як артистів, хоч і початківців. Постановили собі за мету заробляти концертами”, – каже Мартинюк.

Виростав гурт, його гонорари, а відповідно й амбіції. “Фіолет” мав кілька альбомів і репутацію одного з найвідоміших місцевих колективів, коли Сергій почав відчувати творчу задуху. Було літо 2016-го, коли музикант вирішив перебиратися до Києва.

У листопаді запровадили квоти на пісні та ведення програм українською. Сергій став частим гостем на радіоефірах, де раніше не бував. У столиці йому вже не доводилося працювати поза професійною сферою. Не весь його заробіток від діяльності гурту, але весь — від музики: хлопець пише пісні артистам, організовує події. Це не зарплата, до прикладу, айтішника, але у кілька разів більше, ніж на луцьких роботах.

Минуле літо видалося для гурту найбільш насиченим за кількістю концертів, а нинішнє вже б’є рекорд: практично кожен четвертий день “Фіолет” виступає. Концерти, фестивалі, корпоративи — основний заробіток колективу.

“Фіолет” прописав свою стратегію та визначив цільову аудиторію. В команді гурту є концертний директор, піар-менеджер, звукорежисер, стейджмен (людина, яка “розставляє” звук на сцені), він же — відповідальний за ведення соцмереж, кілька фотографів.

Загалом команда працює в ритмі, який, за рекомендаціями продюсерів, потрібен, аби триматися на плаву: один альбом (+ кілька міні та акустичних) і три-чотири кліпи на рік.

Якщо перші репетиції “Фіолету” проходили в музичній школі, де працював тодішній бас-гітарист колективу, то сьогодні гурт тренується на репетиційній базі, де займаються “ТНМК”, “Скрябін” та інші українські команди.

Найбільша стаття доходу (зароблене на фестивалях/турах/корпоративах) у гурту покриває найбільш витратні запис альбомів та кліпів. Маючи певну репутацію, команда запустила краудфандинг на запис міні-альбомів. Першого разу зібрали 30 тисяч гривень, тепер, під час другого, сподіваються на всі 100 000 гривень.

Те, що публіка готова платити, зауважили й тоді, коли їхня музика стала краще продаватися в інтернеті.

Гурт "Фіолет" на цьогорічному Atlas Weekend. Фото зі сторінки гурту у фейсбуці

“З 2013 по 2017 роки гурт заробив в онлайн-магазинах пару сотень доларів. Люди неохоче купували музику, але в 2017-му ця сума зросла в кілька разів”, — каже Сергій.

Коли гурт рушає в тур обласними центрами, то помічає, що в місті за два тижні може пройти до десятка концертів молодих українських виконавців. На кожен купують квитки. Після квот Мартинюк відчув, що побільшало й української музики, і майданчиків, де вона звучить, і уваги музичних продюсерів та радіоведучих.

“Кількість не завжди відповідає якості, але провокує здорову конкуренцію”, — вважає музикант.

Розширилася й аудиторія гурту. Якщо раніше музиканти умовно зараховували до неї студенток філологічних факультетів, то тепер це бізнесмени, дизайнери — представники креативного класу, спроможні платити за музичний продукт. Як каже Роман Муха, це наступний етап: після того, як артисти створили музику й розповіли про неї, слухачі мають її купити.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!