Україна — не Фінляндія. Як фінське суспільство дбає про дітей

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 7579 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 04/09/2017Дата публікації

Я стою на тротуарі у гельсінському районі, за яким закінчується межа міста. Чекаю з дитячим візочком на зелене світло. З іншого боку дороги, прямо навпроти мене, чоловік у електровізку — він також чекає на зелене світло. І попереду нього також… дитячий візок. Це Фінляндія — країна, де рівність прав та повага до людини є аксіомою.

Автор: Наталя Терамае, Гельсінкі

У цій статті я зверну увагу на відмінності між фінським та українським суспільством, зокрема — у ставленні до дітей і батьківства. Моєю метою не є оспівати їх і затаврувати нас. Навпаки — вважаю, що буде корисно зрозуміти: чому у них так, як вони цього досягли і що нам варто перейняти.

Наскільки Фінляндія орієнтовна на дітей, я відчула ще перед народженням малюка: коли отримала від фінської держави так званий «материнський набір». Це коробка з речами, необхідними для немовляти — від повзунків до теплого комбінезону і предметів гігієни. При тому, що я тоді лише кілька місяців, як переїхала у країну, не платила податки, не працювала.

Я - проста майбутня мама, яка легально перебувала на території держави і виконала необхідні бюрократичні умови: стала на облік, подала запит на послугу.

Дружність фінського середовища до дитини і батьків ми відчули вже через місяць після народження малюка. Було чудове тепле літо — гріх у Фінляндії просиджувати штани вдома, і ми подалися відпочивати на один мальовничий острівець. Нашій подорожі сприяли рівні і вільні від автівок тротуари, з’їзди з них, відсутність підземних переходів і неоковирних пандусів, як у Києві, ліфт на кожній станції метро і навіть доріжки в острівному лісі.

Така безбар’єрність створює враження, що Гельсінкі наповнений молодими батьками з дітьми — усюди зустрічаєш багато візочків. Цьому також сприяє те, що проїзд у столичному транспорті дорослого з дитячим візочком — безкоштовний.

Суворе паркування по-київськи (фото РИА Новости)

Таке правило працює із 1980-х років, його ввели задля безпеки дітей: пасажири з візочками заходять у салон автобуса через середні двері, а плата за проїзд здійснюється біля кабіни водія. Тому, щоби дорослі не лишали дітей самих, ввели безкоштовний проїзд. Звісно, дехто таким бонусом зловживає — наприклад, перевозять продукти у візочку, щільно закритому чорним дощовиком. Але це дуже поодинокі випадки. Фіни загалом совісні - і очікують такого ж від інших.

Фінські мами на кіносеансах для батьків із дітьми Vauvakino. Від березня такий проект реалізують і в київському "Жовтні" - це ініціатива спільноти "Київ, дружній до батьків і малюків"

Перша подорож в Україну з дитиною і візочком вибила з мене фінську наївність. Забагато підземних переходів, неробочий підйомник на Майдані незалежності тощо. Довелося навіть в автобусі з низьким заїздом доводити пасажирам, що маємо повне право на місце для візочків.

Витоки

— Чому фіни так турбуються про своїх дітей? — запитую у своєї доброї знайомої Ханні Хювярінен. Ханні працювала певний час у Києві культурним аташе в посольстві Фінляндії. Очевидно, вона інтуїтивно відчуває, про які контрасти йдеться. Крім того, вона сама - мама.

— Ми сприймаємо дітей, як мислячих особистостей. Ми маємо поводитися з ними так, як хочемо, що вони поводилися з іншими. Наприклад, лупцювання неприпустиме, бо як тоді пояснити, що бити інших, включно з батьками - це погано? Обов’язок батьків — підтримувати розвиток дитини і виростити незалежну особистість. Дозволяємо їм вирішувати певні питання відповідно до їхнього віку, тобто, даємо їм відчуття відповідальності. Батьки також мають показувати приклад. Так було не завжди. Повоєнне покоління виховувалося в досить авторитарний спосіб. Моєму поколінню було вже легше.

— Олександр Купрін у 1910-ті роки, коли описував Фінляндію -захоплювався, що фіни сприймали дітей як рівних, піклувалися про їхній розвиток (школи, заняття спортом).

Популярні міські заходи не обходяться без батьків з дітьми: немовлята на Ярмарку салаки

— Очевидно, це йде ще від початку реформації та ідей Мартіна Лютера про дітей як наше майбутнє. Реформаторська церква вимагала, щоби кожен умів читати - навіть бідні селяни та їхні діти. Неписьменні не могли претендувати на церковний шлюб та похорони. Лютеранська церква заснувала школи, священики мали нести людям просвітницькі ідеї. Наприклад, що кожна людина має значення, навіть дитина. У нас також ніколи не було феодального суспільства.

Особливо освітні процеси пришвидшилися у XIX столітті. Фінляндія мала статус автономії, і фінів, фактично, заохочували до пошуку національної ідентичності, що було політично вмотивованим кроком Російської імперії. Тобто, саме XIX століття заклало підвалини фінської нації та бачення нашого майбутнього. На жаль, така ідеологія не завадила вбивствам та ув’язненням дітей під час громадянської війни 1918 року, - говорить Ханні Хювярінен.

Я приймаю таке пояснення. І починаю розуміти, чому фіни — традиційно холодні і закриті — розпливаються в усмішці, коли справа стосується дитини. За три роки життя тут з малюком мені ще жодного разу не зробили зауваження, що я тягаю дитину по автобусах. Або що він не так одягнений, кричить чи голосно говорить. Навпаки, звичайні перехожі казали, яка гарна дитина чи як чудово він їздить на велосипеді.

У міжміському потязі є вагон із ігровим майданчиком — він користується великою популярністю серед батьків

Дитячий садочок

Напевне, найбільше звичайну українську маму здивує фінський дитячий садок. Так було і з Надією Максимюк, яка зараз виховує трьох дітей. «Для мене це був великий культурний шок. Я ж звикла, що у нас дітям майже усе заборонено. А тут — один лежить зірочкою на землі, другий — їсть болото, а третій — лазить по крутій скелі. І все це на очах у вихователів. На моє запитання, чи не бояться вони, що діти впадуть зі скелі, ті спокійно відповіли, що ні, у них все під контролем і на те вони і діти, щоби лазити по скелях».

До слова, гуляють на вулиці у фінських садочках у будь-яку погоду. Якось спостерігала, як діти бігали по калюжах у дощ, і вихователька виливала воду з ґумаків одного бешкетника.

Той випадок, коли вихователька спокійно виливає воду із чобіт бешкетника. Діти у фінських садочках гуляють за будь-якої погоди

Надя також наголошує, що у фінській системі дошкільного виховання дітей сприймають як особистостей, нарівні з дорослими. На дітей не кричать, діти вихователів сприймають як друзів, звертаються до них на «ти» (сьогодні ввічлива форма «Ви» майже не вживається у Фінляндії. — Авт.) і на ім’я.

Очевидно, встановити контакт із кожною дитиною можна за умови, що у вихователя на це є час. Надія пояснює, що тут діє норма: один вихователь на чотирьох малюків (до трьох років) і два — на групу старших вихованців.

(Це потребує чималих витрат із бюджету, а отже, і сильної економіки. Один з рецептів, як зробити економіку здатною утримувати соціальні проекти, читайте у книзі «Чому Азії вдалося», - ред.)

Повага до батьків і дітей — це один із основних показників, які роблять досвід батьківства у Фінляндії позитивним, каже Ілля Пивовар. «Коли ми шукали садок для сина, то не могли вибрати між двома. Написали директору, вона відразу відгукнулася, зустрілася з нами, усе показала». Ілля тут уже так давно, що всі зручності — транспорт, ігрові майданчики, доступність майже усього, що стосується дитини, — сприймає як даність.

«Усі садочки у Фінляндії підпорядковуються Національній програмі раннього дитячого виховання», — пояснює Ешлі Долбум, вихователь приватного англомовного садочка. «Цей документ визначає цілі для дітей у шести напрямках розвитку: мова та грамотність, логіка та лічба, розуміння середовища, емоційні та соціальні навички, фізичний розвиток, а також творчість».

Принести довідку? Про таке не чули

З усього видно, що первинний принцип, яким фіни користуються у ставленні до інших людей і, зокрема, дітей, — це повага. Про це я думала, коли читала відгуки своїх однолітків в Україні, які витратили купу нервів витратили на оформлення довідки 026-о («Медична карта дитини для школи, школи-інтернату, школи-ліцею, дитячого будинку, дитячого садка»). Моя дитина також іде в садок цього року, але ніхто мене не просіював через це сито принижень і корупції.

Щоб збільшити графіку, клікніть на неї

— Чому фінські садочки не вимагають такої довідки?

— Коли дитину записують у дитячий садок, їй дають код соціального захисту, — відповідає Ольга Сілфвер, працівник адміністрації Гельсінкі. — Чиновник, який вирішує, в який садок іде дитина, перевіряє, чи є зауваження про здоров’я чи щодо соціальної ситуації.

Працівник спочатку побачить лише дані, на які батьки дали дозвіл. Коли дитина йде до садка, батьків питають, чи можна дані садочка відсилати до поліклініки і навпаки. Якщо працівники садочка бачать, що з дитиною не все гаразд, про це розмовляють з батьками. Якщо є дуже прямі докази, що про дитину не дбають, соціальних працівників просять перевірити ситуацію.

Мені дуже імпонує думка, висловлена Ханні: «Ми маємо поводитися з дітьми так, як хочемо, що вони поводилися з іншими». Звісно, це правило поширюється і на кожного ближнього. І ще хочу наголосити: жодна з цих соціальних прекрасностей не була подарована фінам згори. Вони самі вибудували свою державу і здорову націю.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!