По прізвищах. Хто роздмухує в Польщі антиукраїнську істерію

Але перед тим, як показати конкретні приклади російської пропаганди у Польщі, розвію кілька міфів. Мені, людині, яка багато років мешкає в Польщі, неодноразово доводиться чути наведені нижче тези від українських журналістів та експертів — хоч вони є неправильними, у них вірить загал українського суспільства.

1. Напруження в польсько-українських взаєминах почалося з приходом до влади в Польщі партії «Право і справедливість» восени 2015 року.

Ні, щоб створити це напруження систематично працювали від кінця Майдану і з початком війни в Донбасі. Тоді почалися постійні напади на українців в Польщі і місця української пам’яті (влітку 2014 р. знищено пам’ятник УПА на цвинтарі села Грушовичі на сході Польщі — вандали написали тоді на пам’ятнику слова «Смерть катам Волині і Донбасу», натякаючи на пропагандистське кліше, мовляв, в Україні і в 1943, і в 2014 році орудують «фашисти»). Від того моменту в Польщі мало місце кільканадцять інцидентів, проте за ними стоять польські проросійські праворадикали, а не прихильники «Права і справедливості».

Радикали і прихильники «ПіСу» воюють одне з одним. До «Право і справедливості» лише одне питання: «Чому що в наступі праворадикалів на українців Польщі прийняла пасивну позицію?»

2. Кремль зумисне створив проблеми в польсько-українських взаєминах, щоб посварити обидва народи. І так, і ні. Як я вже сказав, російські агенти впливу активізувалися в Польщі у 2014 році, проте вони лише використали ті проблеми польсько-українських взаємин, які існували.

Якщо для українського президента Кучми, який багато років тому затинаючись і з папірця читав перепросини за Волинську трагедію, ці слова були просто чиновницьким кліше, то багатьох поляків, для яких Волинь — це реальний біль — роздратувала нещирість. Насіння незгоди у власні відносини обидва народи посіяли самі, Кремль ними лише скористався.

3. У Польщі антиукраїнські настрої повсюдні. Теж неправда. Дійсно, напруження зростає і на суспільному рівні.

Проте варто пам’ятати, що кількість громадян України в Польщі від 2015 року виросла в кілька, а то й десяток разів. Соціологи не зафіксували, щоб такий стрибок міграції спричинив гірше ставлення до українців, навпаки, все більше поляків прихильно ставляться до сусідів.

З іншого боку, через дії радикальних організацій і через бездіяльність правлячої партії зростає вага ідеології у побутових взаєминах поляків і українців. З’являється все більше спікерів, котрі підміняють поняття «українець» поняттям «бандерівець». Поки невідомо, коли цей процес збере жнива і чи збере їх взагалі.

Проросійські організації Польщі

Відверто проросійських організацій і ЗМІ у Польщі небагато, вони нечисленні, однак все частіше помітні у публічному просторі. Ідеться про те, що Росія «підгодовує» ці організації. І саме вони працюють, аби витягнути із забуття стару ворожнечу.Про них нижче.

Партія «Зміна»

Фото: з профілю партії на Фейсбуку

Перша і єдина відверто проросійська партія в Польщі. На її відкриття на початку 2015 року хотіли навіть запросити діячів самозваних «Д/ЛНР», проте польські спецслужби заборонили їм в’їжджати до Польщі. Головний ідеологічний постулат партії — це те, що НАТО не гарантує безпеки Польщі, такою гарантією є добрі відносини з Росією.

Це новинка на польському політичному ринку, адже досі ніхто не говорив таких речей і тим більше не вірив у них. «Зміна» під час саміту НАТО у Варшаві навіть влаштувала в центрі столиці демонстрацію, що зібрала пару десятків діячів і прихильників партії, вони прийшли під своїми червоними партійними прапорами і здалеку дещо нагадували західних комуністів часів Холодної війни.

«Зміна» — це фактично одна людина, її лідер, Матеуш Піскорський. Він і раніше був помітний у польських правих рухах, а очолюваний ним Європейський центр геополітичних аналізів давно друкував польські переклади кремлівського ідеолога Александра Дуґіна, пропагував право Росії на Крим, Донецьк і Луганськ.

Однак у травні 2016 року Піскорського заарештувало польське Агентство внутрішньої безпеки і досить швидко висунуло йому звинувачення у шпигунстві на користь Росії. Документи звинувачення вказують, що Піскорський від 2013 року перебував у постійному контакті з російськими спецслужбами, виконував завдання з лобіювання російських інтересів у Польщі, за це отримував грошову винагороду.

Після арешту партія «Зміна» потрапила у творчу кризу, і не вигадавши нічого, окрім лозунгу «Піскорський — перший політв’язень демократичної Польщі», припинила активну діяльність.

Проросійські діячі на Підкарпатті

Підкарпаття — це регіон Польщі, що межує з Львівською областю. У регіоні мешкає помітна українська національна меншина, тут теж є пам’ятники культури і минулого місцевих українців.

Від початку війни на сході України в регіоні активізувалося антиукраїнське (читай: проросійське) лоббі. Воно, як і у випадку «Зміни», обертається навколо одного прізвища: Анджей Запаловський.

Він є неформальним лідером найрізноманітніших антиукраїнських груп і оргназацій у регіоні: до цієї неформальної групи входять політики самоврядувань, представники ультраправих організацій, громадські активісти. Саме ці люди стояли за організацією у Перемишлі «Маршу орлят» у грудні минулого року, на якому було зафіксовано вигук «Смерть українцям».

Відео: PROstir.pl

Запаловський, до всього іншого, працює коментатором у польськомовній версії російського радіо «Спутнік», його матеріали з критикою офіційної Варшави, яка підтримує офіційний Київ, публікуються теж російською мовою (РІА-Новості, Реґнум тощо).

У лютому 2016 року А. Запаловський пропонував побудувати стіну на кордоні з Україною, а кілька днів тому був одним з експертів конференції з приводу акції «Вісла» у Ряшеві: він виправдовував депортацію українців з Підкарпаття у 1940-ві роки «необхідністю боротьби з УПА», інакше на цій території «утворилася б Югославія».

Тадеуш Ісакович-Залеський

Ксьондз із Кракова, етнічний вірменин, досить активний в Інтернеті і польських ЗМІ. Проголосив себе духовним опікуном «кресов’ян», тобто поляків, які підкреслюють своє походження з Галичини, Волині, Полісся чи Віленщини. Окрім «боротьби з українським націоналізмом», відомий теж викриттям педофілії у польському Костелі.

Ксьондз Ісакович-Залеський має феноменальне відчуття часу і гарячих тем. Ці таланти помножені на активність в Інтернеті зробило його помітною публічною фігурою.

За багато років антиукраїнських заяв він згуртував навколо себе середовище «кресов’ян», він і виголошував антиукраїнські тези ще до того, як це «стало модним».

Так, у 2013 році, коли Сейм вчергове дискутував про Волинську трагедію, Ісакович-Залеський запросив у Польщу Вадима Колесніченка. Так само за Януковича ксьондз їздив в Україну на запрошення пов’язаних із Партією регіонів середовищ, щоб остерегти від «українських націоналістів, які нищили поляків на Волині.»

Портал Kresy.pl

Найбільш відвідуваний проросійський портал у Польщі, хоча це слово «проросійський» — досить умовне. Це не «Спутнік» польською мовою, де радіопрограми виходять з дуже виразним російським акцентом і де ведучі перекладають на польську мову те, що виходить на РІА-Новостях.

Kresy.pl — це портал, який створюється поляками і пропонує новини Польщі і світу, проте повна картина цих новин приписана під одну тезу: показати, що Україна — невдала і «бандерівська» держава, що Польща страждає від іммігрантів, у тому числі з України, що Польщу нищать «ліваки» та повністю всі існуючи партії парламенту.

А тому час від часу на порталі з’являється ненав’язлива реклама російської армії — яка нищить чи то бойовиків Ісламської держави, чи то «бандерівців» у Криму і в Донбасі.

Організації націоналістів та Xportal.pl

Досить умовна й узагальнена група. Веб-сайт Xportal, пов’язаний із націоналістичною організацією «Фаланґа» — досить подібний у своєму переказі до попереднього порталу і до Дмітрія Кісєльова, у якого вся міжнародна повістка зосереджена навколо успіхів російською армії в Сирії та Україні.

Проте Xportal можна вважати більш мілітаризованою версією російської пропаганди в Польщі.

Його типовий читач — молодий хлопчина, який любить зброю і не вірить у мейнстрімну політику: Польщі, Європи, Заходу. А тому поклик душі змушує такого хлопчину озброюватися, оздоровлюватися фізично і морально (завдяки публіцистиці порталу) і підтримувати росіян, які борються проти помилок західного світу.

Навіть у своєму логотипі Xportal має зброю

«Фаланґа» як організація протестує проти НАТО і проти «збільшення українського націоналізму в Польщі». Разом із «фаланґістами» на маніфестаціях нерідко з’являються представники іншого націоналістичного руху, «Табір великої Польщі» (пол. OWP), які, до речі, взяли відповідальність за знищення частини українських пам’ятників у Польщі. Ця організація не приховує своїх зв’язків із бойовиками «Д/ЛНР», а її член, слов’янофіл Давід Гудзєц, мешкав в окупованому Донецьку, а нині веде польськомовну версію сепаратистського порталу «Novorossia.Today».

До речі, активіст «Табору великої Польщі» Войцех Войтулевич був контактною особою білоруса Усоуського в Польщі. Хоча вони обоє ніколи не бачилися, саме Войтулевич найімовірніше ознайомив Усоуського з колом польських націоналістів, що симпатизують Росії. Войтулевич нещодавно зізнався, що отримував від Усоуського гроші: однак найбільше — 2 тисячі доларів — на «акцію на українському цвинтарі у Грушовичах» (імовірно, мається на увазі спаплюження тамтешнього пам’ятника УПА).

Проте варто мати на увазі: ці середовища досить нечисленні, за підрахунками видання «Gazeta Wyborcza» той же «Табір великої Польщі» нараховує близько 100 членів. Проте вони проводять голосні акції й мітинги, як-от нищення українських пам’ятників у Польщі чи «антивоєнні» (читай: антиукраїнські) мітинги по всій Польщі, які збирають від сили кілька десятків людей.

Водночас частина польських правих, наприклад, з «Національно-радикального табору», співпрацюють з українськими націоналістами і критикують «проросійських польських патріотів».

«Конгрес нових правих»

Це політична партія, на чолі якої стоїть досить скандальний євродепутат Януш Корвін-Мікке, який — завжди елегантний і з «метеликом» на шиї — збудував всю кар’єру на відмові від політкоректності.

З одного боку, він заявляє про свою антисистемність, але з іншого не приховує зв’язків із Росією: їздить в окупований Крим чи в Чечню Рамзана Кадирова, підтримує проросійських сепаратистів і загалом все, що скаже Кремль. Проте на польських парламентських виборах його партії не щастило, а от на минулих виборах до Європарламенту його політична сила здобула понад 7 відсотків. Варто пам’ятати, що «європейські» вибори в усіх країнах ЄС є досить специфічними через свою ординацію, а також через те, що на них голосує досить мала частина суспільства.

До речі, єдиним польським євродепутатом, який голосував проти безвізу для України, був Міхал Марусяк, якраз член «Конгресу нових правих».

На логотипі «Конгресу нових правих» зображений фенікс, колористику якого без коментаря залишаю тут.

Мейнстрімні ЗМІ

Це, імовірно, найбільш болюча тема. На початку цього року чимало людей у Польщі здивувалися, коли побачили на обкладинці святкового січневого номера популярного тижневика «DoRzeczy» заголовок інтерв’ю з Александром Дуґіном. Нещодавно цей же тижневик вийшов із фотографією згаданого мною ксьондза Ісаковича-Залеського на фоні знищених в Україні польських пам’ятників із надписом: «Українців треба контролювати».

Це обкладинка номера, що вийшов після нападу на польське консульство в Луцьку. Попри переконання і польських, і українських чиновників в тому, що в нападі замішана Росія, тижневик, який знаходиться в п’ятірці лідерів продажу тижневиків у Польщі, публікує інтерв’ю, з якого виступають кількасотлітні вини українців.

Крім того, у Польщі 2017-го року антиукраїнських діячів не гребують запрошувати ультракатолицький телеканал «TRWAM» і часопис «Nasz Dziennik». Усі ці ЗМІ важко звинувачувати в проросійських симпатіях — вона 7 років поспіль пишуть про російський замах на польський урядовий літак у Смоленську з президентом Лехом Качинським на борту.

У цьому випадку редакції найімовірніше вирішили використовувати і антиукраїнські, і антиросійські настрої в частині польського суспільства. Не має значення, що антиукраїнські речі говорить людина, відверто пов’язана з Росією: головне, що читач хоче бачити такі речі.

І це зміна, що сталася останніми місяцями в Польщі. Проросійські активісти, котрі колись були персонами «нон ґрата» в головних ЗМІ Польщі — подеколи, правда, їх використовували як «другу сторону», — нині стали самостійними речниками, особливо у сфері польсько-українських взаємин.

Що з цим робити?

Проросійські організації і медіа в Польщі — це далеко не Раша Тудей в Америці, тут гра більш тонка. Україні, як державі і як суспільству, варто звертати увагу на діяльність описаних персонажів і тиснути на офіційну Вашаву, аби вона займала більш чітку позицію у внутрішній політиці.

Дії української влади не завжди зрозумілі. Наприклад Київ не може чітко пояснити, чому спочатку видає заборону в’їзду меру Перемишля, а потім її відкликає, іноді він говорить яка говорить про «російську провокацію» і не вміє представити жодних її доказів; не захищає українських трудових мігрантів у Польщі, яких польський міністр називає «мільйоном біженців від війни».

Це також результат бездіяльності офіційної Варшави та «Права і справедливості», депутати якої, з одного боку, називають Україну партнером, яка бореться з російською агресією, а з іншого — у страху перед втратою електорату бояться відкрито засудити антиукраїнські акції на території Польщі.

Таким чином пов’язані з Росією польські праві готуються до жнив: вони вже збудували свої, нехай невеличкі, структури; вони вже підбирають «патріотичний» електорат від «Права і справедливості»; вони вже створили легкого ворога, українців.

Україна тим часом не добачає загрози на західному кордоні, бо вважає ці середовища у Польщі фейком: так, вони були фейком кілька років тому, проте сьогодні вони формують свою повістку на ґрунті настроїв польського суспільства.

soft power україна росія пропаганда фейки польща націоналісти