Війна в Україні і Сирії затягується, а народу потрібно показувати нове шоу. Хто нова жертва?

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 40691 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 12/11/2015Дата публікації

Ми не можемо передбачити майбутнє, але, умовно кажучи, кожен відновлений винищувач військово-повітряних сил України трошки знижує вірогідність того, що наступним кроком Кремль обере «розмороження» російсько-української війни. Якщо ж кремлівського наступу уникнути не вдасться, маємо пам’ятати, що основна його ціль — свідомість українського істеблішменту та населення. Якщо Україну не вдасться залякати, ресурсів її окупувати в Росії немає.

Автор: Максим Паламарчук

У перебігу військових операцій Росії в Україні та Сирії є багато спільного. Раптовий початок, демонстрація рішучості застосовувати силу на міжнародній арені. А потім — «непередбачувані» труднощі, які виключають досягнення військовим шляхом результату, потрібного російському політичному режиму. Сирійська операція дозволила прикрити невдачі української. Проте виникає закономірне питання — як Кремль прикриє свої невдачі на Близькому Сході? Цілком можливо — знову почавши масований наступ в Україні.

Точну відповідь на це не знає ніхто. Насамперед тому, що політичне керівництво Росії вже давно живе за принципом «а про це я подумаю завтра!». Та все ж, до певної міри його поведінку можна спрогнозувати, виходячи з аналізу наявних ресурсів та довгострокових цілей Кремля.

Такими цілями є збереження російського режиму в його нинішньому вигляді та визнання Заходом права Росії діяти на власний розсуд у «зоні виключних інтересів» поблизу власних кордонів. Досягненню таких результатів перешкоджають зовнішні вороги, очолені США, та внутрішні — населення Російської Федерації.

Історично склалося, що «внутрішній супротивник» є головним. З літописних часів Бориса Годунова режим у Росії не мінявся внаслідок зовнішньої інтервенції. Натомість у пам’яті нинішніх очільників закарбувалася «геополітична катастрофа» — саморуйнування СРСР. Тому зниження ризиків внутрішній стабільності для Кремля є пріоритетом над будь-якими здобутками чи втратами за кордоном.

«Телебойовик» проти «порожнього холодильника»

Однією з основних причин початку війни проти України, яка втягнула Росію у протистояння з Заходом, була необхідність замінити «хліб» стабільно зростаючих доходів населення на «видовища» «величия России».

З одного боку, рівень добробуту росіян досяг максимуму, який режим міг забезпечити, не змінюючи своєї природи. З іншого — активна частина суспільства почала вимагати крім благ ще й прав, що вилилось у зимову революцію "белоленточников" та політичну реакцію на неї. Коли у Кремлі помітили перші ознаки скорочення російської економіки, а Україна стала вразливою після революції, спокуса «маленької переможної війни» перемогла.

Росіяни, звичайно, хотіли «величі» не замість добробуту, а на додачу до нього. Але Кремль, як досвідчений дилер, запропонував Крим, здавалося б цілком безкоштовно. Крим потім замінили «доблесні ополченці Донбасу». Але після року позиційної війни новини зі сходу України втратили ефект, який мобілізував. Натомість російська економіка швидко деградувала під впливом зниження ціни на нафту та санкцій.

За таких умов повітряна операція в Сирії, підтримана пуском «наших «томагавків» з Каспійського моря, стала ідеальною заміною української теми. З одного боку, росіяни можуть почуватися як американці, «які бомблять кого хочуть». З іншого боку, операція відносно дешева, не загрожує великими втратами та швидким посиленням економічних санкцій Заходу. Сирійська кампанія також виконує роль певної символічної компенсації російській армії, на моральний стан якої погано впливала політична необхідність видавати заслуги «відпускників» за результати «повсталих шахтарів».

Проте «наземні» союзники росіян у Сирії (сили Асада, «Хезболли» та іранці) виявились не надто ефективними. Залучення додаткових російських контингентів ускладнене не стільки політичними, скільки логістичними проблемами.

Навіть для того, щоб підтримувати нинішній формат операції, росіяни були змушені терміново закупити та ввести до складу військового флоту до десятка старих, переважно турецьких «суховантажів», які тримаються на «чесному слові». Тож за півроку те, що у Сирії — «глухий кут», усвідомить навіть пересічний споживач російського телепродукту.

На той час росіянам доведеться ще дужче затягнути паски, але до економічного колапсу буде ще досить далеко. Йдеться не лише про досі відносно великий розмір накопичених за роки високих цін на вуглеводні резервів, але і про невикористаний «останній козир» — емісію незабезпечених грошей. Звичайно, цей засіб руйнівний для економіки у середньостроковій перспективі, але він здатен відстрочити її падіння на період десь до року.

Тож навесні чи влітку наступного року Кремль скоріш за все спробує замінити Сирію новою військовою чи гібридною кампанією-виставою. Практично єдина альтернатива — масові репресії у самій Росії. Але для Кремля це більш ризикований варіант, адже реакцію населення неможливо спрогнозувати. Крім того, значно зростають персональні загрози членам істеблішменту. Запущену машину репресій важко зупинити, а у її жорна легко потрапляють вчорашні керманичі.

Наразі Кремль економічно готується до бойових дій. У рекордному за витратами на оборону бюджеті-2016 на це, за оцінкою російських експертів, передбачено до 10 - 15 млрд дол. Сума, достатня для угруповання у 30 тис. осіб за умови, якщо дії матимуть локальний характер та вестимуться проти "не дуже добре озброєного противника". Проте Росія за рахунок «спалення» резервів може дозволити кампанію і вищої інтенсивності, якщо вона триватиме кілька тижнів.

Чи це буде Україна, чи, приміром, бойовики в Таджикистані, залежатиме від того, де на цей час можна буде влаштувати ефектніше видовище з меншими затратами і ризиками. Ми не можемо передбачити майбутнє, але, умовно кажучи, кожен відновлений винищувач військово-повітряних сил України трошки знижує вірогідність того, що наступним кроком Кремль обере «розмороження» російсько-української війни.

Якщо ж кремлівського наступу уникнути не вдасться, маємо пам’ятати, що основна його ціль — свідомість українського істеблішменту та населення. Якщо Україну не вдасться залякати, ресурсів її окупувати в Росії немає.

Росія і Захід. Геополітичний блеф

Сирійська кампанія стала черговою віхою переходу Росії від періоду «енергетичної імперії» до ролі «сильнішої КНДР». У зусиллях «захистити» власну сферу впливу, Росія принаймні з 70-х років минулого століття комбінує залякування військовою міццю з вигідними поставками «геополітичним конкурентам» енергетичних ресурсів, поєднаних зі спробами корумпувати їхні еліти. СРСР більшою мірою покладалося на зброю, але не забуваймо, коли проклали газогін «Уренгой-Помари-Ужгород».

Російська Федерація — навпаки, основну ставку робила на «Газпром». Знову ж таки, це не завадило її агресії у Грузії 2008 року.

Взаємовигідні економічні зв’язки з Росією спонукали західних, насамперед європейських лідерів, до уважного ставлення до її інтересів і навіть забаганок. Було заморожено розширення НАТО. Реакцією на вторгнення російської армії у суверенну державу став, за великим рахунком, лише короткий період дипломатичного охолодження.

Проте всі «енергетичні важелі» виявилися недостатньо потужними, щоб зупинити неприпустимий з точки зору Кремля процес експансії європейського проекту на пострадянські терени. Тож у хід знову пішла зброя. При чому, враховуючи, що реальні можливості Росії суттєво зменшились у порівнянні з СРСР, для досягнення потрібного Кремлю результату з залякування доводиться вдаватися до військових авантюр, які він собі не дозволяв з часів Кубинської кризи 1962 р.

У Сирії Росія не лише виборює право зберегти військову базу, яка має забезпечити реалізацію положень ухваленої цього року Морської доктрини щодо створення постійного військово-морського угруповання у Середземному морі.

Вона одночасно демонструє, що може таке угруповання зробити — прибути у «гарячу точку» й унеможливити проведення там військової операції на зразок тої, що забезпечила повалення Каддафі у Лівії. Ракетний залп Каспійської флотилії — меседж, спрямований не лише для внутрішньої аудиторії. «Так, у нас є лише жменька нових фрегатів та корветів, але чи готові ви ризикувати, що ракети навіть одного вразять вашу країну?».

Викликаючи страх своєю непередбачуваністю, Кремлю вдається викликати наразі замішання у Заходу та відохотити його від більш жорсткої позиції в Україні. З іншого боку, цей же чинник стимулює США, та, меншою мірою, ЄС до запровадження повноцінної стратегії стримування, аналогічної тій, що спрямовувалась проти СРСР.

Одним з компонентів цього процесу є розгортання військової інфраструктури НАТО у східних країнах альянсу. У Чорне море зачастили новітні бойові есмінці США та Британії, озброєні крилатими ракетами та «просунутими» системами протиракетної оборони. Захід просто не може собі дозволити поступитися надто сильно, адже прецедент «психологічної перемоги» Росії надихне багатьох «бідних, але рішучих лідерів» у країнах третього світу.

Римейк 80-х. Розпад СРСР — 2

«Необмежений суверенітет» дорого коштує. Кремль з усіх сил намагається контролювати витрати на «геополітичні жести», але не може позбутися довгострокових фінансових наслідків останніх. Росія завоювала право дотувати Крим з федерального бюджету.

Конфлікт на Донбасі переведено у режим «низької інтенсивності», але витрати на утримання незаконних збройних формувань та на підтримку життєдіяльності окупованої території залишились. Операція у Сирії нині може бути припинена у будь-який момент, але гроші з російської казни і далі вимагатиме розширена військово-морська та військово-повітряна база у Латакії.

Для того, щоб шантаж Заходу був скільки не-будь переконливим, Росія втягується у гонку озброєнь. Цей процес завжди важко контролювати. Тож поряд з раціональними військовими витратами, такими як оновлення парку винищувачів та бомбардувальників, модернізацію зенітно-ракетних комплексів, гроші витрачаються і на дорогі проекти сумнівної корисності, на кшталт побудови військових баз на арктичних островах чи замовлення 2300 танків «Армата».

Аби зберегти внутрішню стабільність Кремль намагається не сваритися ні з істеблішментом, ні з населенням. Економіку Росії продовжує «витоптувати» стадо недоторканих «білих слонів» — держкорпорацій. Неминучість підняття пенсійного віку усвідомлена, але остаточне рішення відкладається і відкладається.

Та прожити без змін не вдається. Латаючи бюджетні дірки, російська влада дозволяє життєвому рівню населення падати через девальвацію, заходи дріб’язкової економії на освіті, медицині та житлово-комунальному господарстві.

Вона вимушена забирати гроші в нафтових компаній, ризикуючи їх інвестиціями, а відтак — обвалом доходів через зниження рівня видобутку. Незадоволення регіональних еліт, на яких скидається вся «соціалка» без супровідних ресурсів, гаситься демонстративними «антикорупційними» розправами. Дуже подібні процеси відбувалися в СРСР на рубежі 80—90-х років.

Наступний рік цілком може виявитись останнім, коли Кремль матиме ресурси для військових авантюр за кордоном. Це знизить ризики самому існуванню нашої держави, але не надто покращить безпекову ситуацію в регіоні. Принаймні за життя нинішнього покоління на Україну за її східним кордоном очікує або стабільна загроза, або загрозлива нестабільність.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

В мене очі почали кровоточити від кількості помилок в тексті..