Таємне стає явним. На публічній кадастровій карті України «засвітилися» масові земельні порушення (+фотодокази)

Оприлюднена 1 січня 2013 року публічна кадастрова карта України, де в режимі онлайн кожен має змогу подивитись, які землі є державні, а які – в приватній власності, вже стала об’єктом обговорень і критичних статей за численні разючі неточності і відверті помилки. Серед них – і приватні ділянки на фарватері Дніпра, і приватизовані землі з багатоповерховою житловою забудовою та багато-багато інших траблів. Через велику їх кількість, на жаль, далеко не завжди можна покластися на кадастр як на надійне джерело даних. Проте, попри всі зауваження, є ряд цілком достовірних фрагментів мапи, на яких простежуються цікаві, та не дуже приємні закономірності із земельними махінаціями.

Якщо головною метою створення кадастру було намагання зробити прозорою інформацію про землю, її продаж та різні «оборутки» , щоб з рештою покласти їм край, то частково ця мета вже виправдала себе. Адже у всій красі став видним широченний розмах земельних дерибанів із порушенням законодавства України; по великому рахунку наступним кроком після оприлюднення цієї карти мусило б стати рішення про створення спеціальної слідчої комісії, що мала б зайнятись розслідуванням всіх земельних порушень. В цій статті ми спробуємо дещо їх систематизувати, розбивши на декілька груп.

1. Масовий дерибан природно-заповідного фонду.

Згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України», «на землях природно-заповідного фонду … забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних … об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням» (стаття 7 закону). Для забезпечення необхідної охорони в межах заповідного об’єкту встановлюється відповідний природоохоронний режим. Для заказників (а нижче мова піде переважно про них) цей режим прописаний у так званій охоронній грамоті. І одним із обов'язкових її пунктів, як правило, є заборона надання ділянок під будівництво, просто заборона будівництва тощо. Але публічна кадастрова карта яскраво свідчить, що об’єкти заповідного фонду є одним із ласих шматків для потенційних забудовників. Власне, чіткою тенденцією останніх років стали постійні гучні скандали із самозахопленнями в заповідних лісах. Зовсім нещодавно розгорівся скандал із забудовою Пірнівського орнітологічного заказника. Але із появою кадастру стало добре видно, що ледь не всі заказники навколо Києва частково або повністю роздерибанені!

Слід одразу зазначити, що при розкраданні землі заповідних об’єктів, забудовники порушують також цілий ряд інших законів/кодексів/постанов, про які мова піде в частині, присвяченій захопленню заплав та лісів. Але заповідні об’єкти мусять перебувати під особливою охороною держави! Власне вони і створюються як визнання того, що той чи інший шматок лісу, степу, тощо, має особливу цінність (вищу, в порівнянні з іншими ділянками), і тому потребує особливої охорони і режиму господарювання. І якщо захопленню підлягають заповідні землі, то стає не просто сумно, а і страшно за нашу природу, якщо навіть статус особливо охоронюваних природних територій не зупиняє будівельників!

Роздерибанені ділянки Обухівського заказника, що прилягають до траси на Обухів Навколо Обухівського заказника вже виникали скандали, пов'язані із спробами продажу та забудови прилягаючої до дороги частини. Кадастрова карта показала, що вся протяжність Обухівського заказника вже розбита на ділянки.

Спроба продати ліс в Обухівському заказнику.

На світлині видно пошматований на ділянки півострів у складі Козинського заказника – ще одного проблемного заказника, якому «пощастило» знаходитись біля Києва у районі Конча-Заспи. На разі він – ледь не єдине місце, де можна в її околицях вільно пройти до Дніпра. Та це може швидко закінчитись. На жаль, неточності з кадастровою картою не дозволяють точно оцінити масштаб розкрадених земель, адже шматки ділянок, показаних в межах заказника (північніше від наведеної врізки), виходять в акваторію Дніпра аж на фарватер, що явно свідчить про неправильне їх розташування. Та частина ділянок (зображена на врізці) показана точно, адже повторює обриси частини заказника. Вихід частини ділянок у воду тут не має дивувати – адже гідронамивом мілини перетворюються в чудові майданчики для елітних котеджів.

Великий острів в центрі – острів Ольгин. Він належить, по версії Київської області, до заказника «Заплавний» (карта – тут, і – по версії міста Києва – до заказника «острови Ольгин та Козачий». Острів є ледь не останнім київським островом з чудово збереженою дикою природою. Та кадастрова карта показала, що він вже поділений на 4 великі шматки ! Одне не ясно, хто його роздерибанив – Київ чи область, адже острів є предметом територіальної суперечки.

Хотілося б вірити, що на цій світлині зображені чергові помилки в кадастровій карті. Якщо ж ні – це ледь не наймасштабніший з виявлених дерибанів, і стосується він Пущаводицького лісу, більш того – Межигірсько-Пущаводицького заказника. Схилятися до думки, що це все-таки помилка, змушує часто нерівне розміщення ділянок (не у відповідності з квартальними просіками), але хтозна чого можна очікувати від забудовників… Якщо ж публічна кадастрова карта не бреше, ці самозахоплення перевищують сумнозвісний Коцюбинський скандал, про який мова піде нижче.

Це означає, що скандали із незаконними будівництвами не припинятимуться! Насправді, як вже зазначалось на початку статті, наявність таких фактів має бути підставою для створення спеціальної комісії чи то при Генеральній Прокуратурі, чи то при Державному агентстві земельних ресурсів, яка має: по-перше, накласти мораторій на проведення будівельних робіт і продажу вже розпайованих (розпроданих) заповідних об'єктів, по-друге, скасувати всі рішення, що призвели до землевідведення ділянок у заповідному фонді, а по-третє, притягти до відповідальності винних у цих захопленнях.

Звичайно, це справа не з простих і, враховуючи розмах таких землевідведень (а також те, що винуватцем є часто місцеві органи влади, що значно ускладнює розслідування), потребуватиме можливо багатьох років, але вона є конче необхідною, аби врятувати заповідний фонд від краху. Важливим є також інший момент – 90% об'єктів заповідного фонду не винесено в натуру! Тобто їх просто немає в земельному кадастрі. Щоправда, його аналіз показав, що навіть винесення меж заповідного об'єкту в натуру не є захистом від захоплення, - так як з однаковим успіхом приватизовано як заказники, позначені на кадастровій карті, так і заказники, відсутні на ній і про існування яких знають далеко не всі. Між тим, в Законі України «Про природно-заповідний фонд України» чітко прописано: «Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.». Отже, відсутність багатьох об’єктів ПЗФ на карті, навіть давно створених, є свідченням чергового порушення законів України.

Якщо попередні заказники не винесено в натуру, то Пірнівський – винесений і підписаний на карті. Але це його не врятувало від незаконного розпродажу і забудови, про що йшлось вище.

2. Масовий дерибан заплав і прибережних захисних смуг.

1 грудня 2008 року тодішній президент України видав указ №1129/2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів», де, зокрема, зазначалось наступне: «З метою забезпечення підтримання екологічної рівноваги, збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів… постановляю: Підтримати ініціативу обласних державних адміністрацій… щодо: 1) створення:…національних природних парків «Подесіння»…, Київська область». Ця ініціатива обіцяла дуже гарні перспективи зберегти найбільшу незарегульовану річку Європи – Десну.

Національний парк (ідея якого існує з 80-х років) мав охопити всю заплаву річки Десна, і таким чином вберегти її від неконтрольованої забудови, що загрожує перетворити деснянські плавні в другу Конча-Заспу. Але… Місцеві адміністрації не поспішали давати погодження на його створення, натомість в київських околицях почали з’являтись, як гриби після дощу, елітні котеджі, з’являтись нові намиви, будівельна розмітка… Давно ходили чутки, що вся заплава Десни розпайована, а паї давно продані, через що місцеві мешканці часто виступають проти створення нацпарку. Бо земля уже давно не їхня … Поява кадастрової карти дала змогу оцінити масштаб дерибану. Він приголомшливий. Абсолютно вся деснянська заплава в межах Київської області (і великою мірою Чернігівської теж) поділена на тисячі паїв, часто, треба розуміти із інтенсивного будівництва, проданих! Хоча продаж землі сільськогосподарського призначення досі заборонений, ні для кого не секрет, що кожен при великому бажанні і при великих грошах може заволодіти будь-яким шматком землі, шляхом зміни її цільового користування, яка стає вже не сільськогосподарською і може підлягати продажу. На жаль, у нас відсутні нормативні акти, що беруть під охорону заплави річок, хоча вони є невід’ємним компонентом екосистеми, як, скажімо, ліси.

Але є Водний кодекс, що зобов'язує охороняти хоча б прибережні смуги. Стаття 88 кодексу: «З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:… для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом». Далі – «На островах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності, передбачений для прибережних захисних смуг».

І, в наступній статті кодексу: «Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: … будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів».

Отже, вздовж всієї Десни (як і інших річок) мусить існувати захисна смуга завширшки принаймні 100 м (для менших річок вона є меншою – 50 м і 25 м), що має бути в державній (комунальній) власності, на якій суворо заборонено будівництво котеджів! Сюди ж варто віднести землю навколо стариць, що є складовими річки… Але будівельна розмітка видніється над самим урізом води Десни, не кажучи вже про численні стариці! Іншими словами, розпайовано і продано ледь всю захисну смугу річки! Більш того, повністю розпайовано Любичів – найбільший річковий острів України, всупереч тому, що статус островів прирівнюється до статусу захисних смуг. На ньому теж з’являється будівельна розмітка.

Типовий вигляд заплави Десни на кадастровій карті. Квітучі луки загрожують стати суцільними дачними масивами. Власне, цей процес вже пішов.

Пікантність наведеної світлини в тому, що тут зображений острів Любичів – острів, статус якого, як і інших островів, прирівнюється до прибережних захисних смуг і, відповідно, тут не допускається приватне володіння. Але вже зафіксовано перші спроби розпочати тут будівництво

Один з розпайованих Дніпрових островів навпроти Конча-Заспи.

При масовому розпаюванні заплави за межами островів, навіть при наявності величезних площ, віддалених від води, розпаювали також і прибережну смугу. Наведена нижче фотографія свідчить про невеликі неточності на наведеній вище врізці, адже розпайовано все до урізу води.

Будівельні сваї забиті біля урізу води, що є порушенням Водного кодексу.

Сваї перетворюються на такі будиночки. Втім, це не єдиний спосіб будівництва, та мова не про те. Факт в тому, що навіть наявність видів Червоної книги України не стає на заваді будівельникам

Підсумовуючи вищесказане, ідея національного парку «Подесіння» стала нездійсненною через масові порушення Водного та Земельного кодексів України! А головне те, що ситуація з Десною є зразково-показовою і характерною для річок по всій Україні, в першу чергу в околицях великих міст. Це постійно стає на заваді збереженню заплав. Зокрема, зрозумілою стала причина відмови у створенні заказника «Тетерівський», що мав охопити значний шмат заплави річки Тетерів між Пісківкою і Кухарями. Великі площі вже розпайовані і, ймовірно, продані.

Тут міг бути заказник «Тетерівський», але заплава вся розпайована.

Які можуть бути шляхи вирішення даної проблеми? На думку автора, алгоритм вирішення проблеми схожий на описану вище проблему дерибана заповідних об’єктів, плюс необхідно прийняття нормативно-правових актів, що захищали б заплави річок – тобто дозволяли проведення різної господарської діяльності, окрім забудови. Але на перешкоді вирішенню проблеми ставатимуть мешканці паїв. Очевидно, треба шукати компромісні рішення, зокрема, надавати в замін паї на інших землях, або виплачувати якусь компенсацію за вилучення пая в прибережній смузі тощо.

3. Дерибан лісів.

У великій мірі ця проблема перетинається із приватизацією заповідного фонду, адже часто вони включають вкриті лісом землі. Проте вражає масштаб продажу і не заповідних лісів. Щоправда оцінити правдиві масштаби цієї проблеми не можна через велику кількість ймовірних неточностей в розміщенні кадастрових ділянок.

По суті, ледь не в кожному лісовому масиві (якщо вірити кадастровій карті) показана хоча б одна ділянка, яка якимсь дивом належить до приватної власності. При тому, що існує Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року, що забороняє передачу лісу в приватну власність зі зміною цільового користування, тобто під забудову: «З метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок… зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення … [ далі йде перелік винятків, як-то зміна цільового користування у разі необхідності при будівництві доріг, кладовищ, при добуванні копалин тощо] … [та] … відкликати раніше надану згоду на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення у разі,…коли за результатами перевірки встановлено, що такі рішення прийняті з порушенням вимог законодавства». Це розпорядження мало вберегти ліси від непомірних апетитів забудовників, більш того, воно давало шанс врятувати ліс, що вже опинився у приватній власності та підлягає зміні цільового користування. Та не так сталося, як гадалося.

У всіх на слуху Коцюбинське, що роздало 501 земельну ділянку в київському лісі навколо себе, незаконно привласнивши його. Масштаб цього дерибану прекрасно видний на публічній кадастровій карті. Цікавим є те, що в базі даних відсутня інформація про власника решти лісів, на проміжку між Варшавським шосе та Житомирською трасою (так званий Біличанський ліс). Ймовірно, це наслідок земельної війни між Києвом і Коцюбинським, в ході якої останнє намагалось захопити лісовий масив. Досі тривають суди в різних інстанціях. Очевидно, розробники карти вирішили просто не поспішати з інформацією про власників, до поки хтось не поставить остаточну крапку у судовій тяганині.

Взагалі, цей скандал грозить стати найбільшим земельним скандалом в незалежній Україні – чи взагалі в Україні всіх часів. Маленьке селище, по суті анклав в межах Києва, хоче розширити свою площу на 4000 га (що в десятки разів більше за нинішню його площу) за рахунок столичної території, опираючись на рішення Верховної Ради УРСР від 1941 року!! Очевидно, що дачі в лісі руками селища Коцюбинське хочуть збудувати саме київські чиновники, адже ж це різні вагові категорії – селище та столиця. Шляхів вирішення цієї ситуації є два – створення нацпарку в Біличанському лісі, про що обіцяв і Янукович, і його син, та безпосереднє приєднання «борзого» села до Києва. Звичайно – краще і те, і інше вкупі.

На мапі видно величезну кількість блакитних квадратів, нарізаних в лісі навколо Коцюбинського – це незаконно роздані земельні ділянки. Час від часу на окремих з них починають рубати дерева під будівництво.

А на цій мапі видно, що немає даних про власника всього Біличанського лісу. Дивне співпадіння.

Неподалік вже згадуваного Обухівського заказника, на кадастровій карті позначений ще один, великий, хоч і менший за масштабами дерибан.

В лівому нижньому куті лісового масиву біля Обухова запроектовано, ймовірно, котеджний комплекс.

Землевідведень ще меншого масштабу дуже багато. Варто навести приклад із рідних для автора тетерівських лісів. Кілька років тому в них, в Радомишльському районі, на березі мальовничих ставків в лісах почали виникати високі паркани, за якими розпочиналось будівництво елітних котеджів. На разі збудовано вже 2 такі комплекси, на територію яких не пускають навіть працівників державної екоінспекції! Поява кадастру показала, що ліс там вже проданий! Берегова лісова смуга, що має належати Радомишльському держлісгоспу, опинилася в чиїхось приватних руках . На жаль, типова ситуація для узбережних лісів.

Продані ділянки лісу на березі ставків в Радомишльському лісгоспі...

… Де за високими парканами розпочинається будівництво.

Для припинення лісового дерибану, очевидно, потрібно просто домогтися виконання вищезгаданого наказу уряду від 2008 року. А це залежить від політичної волі влади… І опозиції, між іншим, також, адже хто, як не вона, повинна примушувати владу щось робити?

Екологічна громадськість закликає політиків звернути увагу на безпрецедентне шматування нашої землі і вжити заходів для його припинення. Адже час феодалізму пройшов кілька століть тому! Чи ні?...

кадастр кримінал розслідування земля влада