Чиновникам наплювати. Уряд провалив власні плани по зменшенню споживання газу

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 4239 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 15/06/2017Дата публікації

У Миколаєві на Львівщині завдяки переведенню котельні на альтернативне пальне тариф становив 1450 грн за 1 гігакалорію. Рік тому міська влада знов почала палити газ тариф на рівні 1750 грн. Чиновникам простіше працювати з газом: відкрив кран – і не маєш жодних проблем. А населення не завжди розбирається у причинах підняття тарифів для лікарень та шкіл.

Автор: Анатолій Дмитрів

Держава здатна значно скоротити використання імпортного газу і, водночас, здешевити комунальні послуги. Це не футурологічні фантазії, а офіційні прогнози. За розрахунками міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, за кілька років вартість тепла може бути зменшена на 60%. Для цього потрібна банальна річ – енергоефективність. Зокрема, має сенс використовувати замість природного газу біомасу (від соломи до гною). Але поки що частка біомаси становить лише 1,2% у загальному постачанні енергії. Національний план дій з енергоефективності фактично провалено. Хто сприяє і хто заважає енергетичній незалежності України?

Диявол у деталях

Споживання природного газу у державі скорочується з 2005 року. На противагу тодішнім рекордним 76,4 млрд куб. м у 2013-му році українці використали, за даними НАК «Нафтогаз України», тільки 50,4 млрд куб.м. А з початком війни та поступовим розірванням економічних відносин з Росією, яка до 2014 року була єдиним постачальником газу в Україну, цей процес пішов швидше. Наприкінці листопада 2015 року НАК «Нафтогаз Україна» припинив купувати блакитне пальне у російського Газпрому.

Тож, якщо не вдаватися в подробиці, тренд оптимістичний. Згідно з Національним планом дій з енергоефективності, який було прийнято у листопаді 2015-го, до 2020 року споживання 7,2 млрд куб м блакитного палива має бути заміщено за рахунок біопалива. Це означатиме, що за кілька років Україна зможе майже відмовитися від імпортного газу. Але диявол, як завжди, в деталях.

А саме: останні два роки загальне споживання практично не зменшується. У тому ж 2015-му році, коли було утверджено Національний план, українці використали 33,8 млрд куб м, а наступного року – 33,2 млрд куб м. Тобто ефект від держаної стратегії виявився незначним.

Примітка: ТКЕ - теплокомуненерго

Та й успіхи попередніх років виглядають успіхами лише на перший погляд. Так, у 2005 році близько 33 млрд куб. м використовували лише самі українські підприємства, а минулоріч вони спалили 9,9 млрд куб.м. Проте, на жаль, скорочення обсягів використання газу у промисловості тільки в одиничних випадках стало результатом запровадження тими чи іншими компаніями енергоефективних технологій.

Газ використовують менше насамперед через скорочення виробництва. Чимало енергомістких підприємств залишилися на окупованих територіях Донбасу та Криму або припинили своє існування внаслідок бойових дій.

Енергомодернізація ж виробництва коштує недешево, а урядових програм, які б спонукали українські підприємства заміщувати блакитне пальне, немає.

Щоправда, у липні та вересні 2014 року Кабмін прийняв постанови про стимулювання заміщення природного газу у сфері теплопостачання. А у бюджеті на 2015 рік навіть заклав 500 млн грн – «на компенсацію різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення на теплогенеруючих установках з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу».

Однак у грудні минулого року ці постанови було скасовано – начебто через невідповідність до Закону України «Про ринок природного газу». Відтак, амбітна мета - замістити 7,2 млрд куб м блакитного пального – виглядає недосяжною. Хоча в уряді вважають інакше.

Урядовий оптимізм

Віце-прем’єр-міністр - міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко переконаний, що переламний момент настане, коли буде створено й запрацює Фонд енергоефективності.

«Економія близько 1 млрд куб м газу на рік стане можливою завдяки запуску Фонду енергоефективності, впровадженню системи енергетичної сертифікації будівель, системи фінансування на постійній основі енергоефективних заходів та монетизації комунальних субсидій, – розказав Текстам Геннадій Зубко. – Для цього парламент має ухвалити низку законів. Чи не найважливіший з них – закон про Фонд енергоефективності».

Віце-прем’єр-міністр та міністр регіонального розвитку, будівництва й ЖКГ Геннадій Зубко. Фото прес-служби

Кроком до створення цього фонду стала доволі успішна програма «Теплих кредитів», запроваджена у 2014-му році.

В Україні близько 15 млн домогосподарств, і половина з них припадає на 120 тис багатоповерхових будинків. «Мешканці цих будинків 70% комунальних платежів віддають за тепло і гаряче водопостачання, - пояснює віце-прем’єр. - А за нашими розрахунками, ці послуги можна здешевити на 60%. Насамперед для цього треба утеплити будинки, і держава активно допомагає у цьому».

За словами Геннадія Зубка, уряд може компенсувати 20-40% від суми кредиту, отриманого на утеплення будівлі. З 2014 року програмою «Теплі кредити» скористалися понад 276 тис родин, які впровадили заходи з енергоефективності на суму понад 3,7 млрд грн. Причому 1,4 млрд грн їм згодом компенсувала держава. Геннадій Зубко також звернув увагу на те, що у 2016 році все більше об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) цікавилися утепленням і модернізацією обладнання.

Він наводить такий приклад: Харківське ОСББ «Альма-Центр» спочатку залучило 360 тис грн кредиту на утеплення свого будинку. З цих грошей держава повернула 166 тис грн. Згодом «Альма-Центр» встановило за кредитні 104 тис грн індивідуальний тепловий пункт. При цьому 44,6 тис грн відшкодував державний бюджет, а 20 тис грн – обласний. Завдяки усім цим заходам у будинку різко зменшилося використання газу, а відповідно, і вартість опалення – з 32 до 9 грн/кв.м.

Урядових напрацювань багато, позитивних прикладів – безліч. Але ж статистика залишається невтішною: у 2015-му населення, теплогенеруючі підприємства та бюджетні установи використали 18,9 млрд куб м, а минулоріч споживання газу цими категоріями несподівано зросло до 19,7 млрд куб м. Чому? Загадка природи.

Чиновникам легше палити газ

Про ймовірні причини цього зростання Текстам розповів співвласник паливно-енергетичної компанії «Галпек» Володимир Михайлишин. Його компанія спеціалізується на оренді комунальних котелень, які вона реконструює, переводить на тверде пальне і згодом постачає тепло бюджетним організаціям за нижчою ціною.

За словами пана Володимира, рік тому міська влада Миколаєва (райцентр Львівської області) розірвала контракт з ним, повернувшись до використання газу й одночасно піднявши тариф за тепло.

«Ми забезпечували місцевому бюджету 15-20% економії коштів, – розповідає він. – Замість газу спалювали гранули, тирсу, торфобрикети та дрова. Зараз 1 тис куб м газу коштує близько 10 тис грн. Цей об’єм газу може замінити, наприклад, 2,5 тонн дерев’яної гранули або 3-4 куб м дров, які коштують 5-6 тис грн».

До цього треба, щоправда, додати витрати на логістику альтернативного пального. Але вигідність газозаміщення все одно очевидна. Михайлишин наводить такі аргументи:

«У Миколаєві завдяки нашій роботі тариф становив 1450 грн за 1 гігакалорію, причому близько 400 грн ми повертали до міського бюджету у якості орендної плати і плати за транспортування тепла. Рік тому міська влада розірвала контракт із нами, встановивши тариф на рівні 1750 грн за 1 Гкал і знову перейшовши на газ».

А ще раніше це зробила районна адміністрація – орган, який мав би стимулювати економію державних грошей. Навіщо? Справа в тому, що чиновникам простіше працювати з газом: відкрив кран – і не маєш жодних проблем. А населення не завжди розбирається у причинах підняття тарифів для лікарень та шкіл.

На думку глави спостережної ради компанії Укртепло Івана Надєіна, те, що Україна взяла курс на відмову від споживання імпортного газу, є не більше, ніж міфом. А мета замістити 7,2 млрд куб м газу є недосяжною.

«У нашій країні існують цілі сектори економіки, у яких виділяються дотації для споживачів імпортного газу, – пояснює він. – Фактично, єдиний сектор, у якому створено умови для заміщення блакитного палива – це бюджетні установи (їхній річний обсяг споживання становить близько 1 млрд кубометрів) та частково населення.

Тоді як, наприклад, підприємства Теплокомуненерго споживають близько 6 млрд кубометрів газу на рік за пільговою ціною 2,9 тис грн за 1 тис куб м. Різниця між пільговою ціною і реальною компенсується за рахунок бюджету, тобто за наш з вами рахунок».

За словами Надєіна, влада і комунальники часто свідомо перешкоджають переведенню котелень з газу на біопаливо, а також заважають застосовувати енергозберігаючі технології.

«У чиновника немає такого завдання, як економія газу, – пояснює свою думку Надєін. – Його ніхто не заохотить, якщо він зробить посильний внесок в енергетичну незалежність України. І ніхто не покарає, якщо регіон, у якому він працює, продовжить спалювати газ навіть там, де є альтернатива».

Сьогодні процес впровадження енергоефективних технологій залежить, передусім, від ініціативи власників домогосподарств, підприємців та окремих місцевих громад.

Досвід бізнесу

Оскільки затрати на енергомодернізацію існуючого виробництва є доволі високими, то інвестори, котрі будують нові заводи та фабрики, відразу роблять ставку на максимальну енергоефективність.

Так, наприклад, у селі Адампіль Старосинявського району Хмельницької області зараз будується найпотужніший у Європі завод з переробки сої. Старосинявський селищний голова Віталій Здебський розповів Текстам про те, що працюватиме завод на соломі, яку інвестор акумулює в Адамполі вже близько двох років.

В Україні на родючих землях з 1 га збирають від 4 до 7 тонн соломи, однак на енергетичні потреби скеровують не більше 1%: соломою зазвичай підживлюють ґрунт чи влаштовують з неї підстилки для худоби. Між тим 3 тони соломи здатні замінити 1 тис. куб. м блакитного пального.

В агрохолдингу «Сварог Вест Груп» нещодавно почали розводити міскантус – невибагливий південноамериканський бур'ян, який дуже швидко розростається і є чудовим пальним. А «Миронівський хлібопродукту» виділив частину земель під енергетичне сорго.

У місті Глобино, що на Полтавщині, у 2013 році компанія «Астарта-Київ» збудувала біогазовий завод, який працює на жомі цукрового буряка, що його виробляє цукровий завод. Минулоріч у Глобино було вироблено 15 млн куб м біогазу, на 43% більше, ніж у 2015-му.

За добу біогазовий завод продукує 150 тис. куб. м, що еквівалентно 75 тис. куб. м природного газу. Крім бурякового жому у якості сировини використовують залишки від переробки сої, кукурудзи та інших рослин, навіть гній. Біогазом заміщують до половини потреби цукрового заводу у блакитному пальному.

У Глобино також діє перший в Україні біогазопровід, який поєднує біогазовий завод із центром переробки сої. Нещодавно керівництво Глобинського біоенергетичного комплексу заявило про плани побудови когенераційної установки потужністю 12 МВт. Така установка вироблятиме електроенергію, яку підприємство планує продавати за «зеленим тарифом», а також теплову енергію, споживачем якої стане Глобинський переробний завод.

Після того як у ході реформи по децентралізації влади, місцеві громади отримали можливість витрачати більше коштів на власний розсуд, вони також почали активніше інвестувати у енергозбереження. В Україні навіть з’явилися цілі села, які перейшли виключно на біопаливо.

Село не газифіковане

Білозірська сільська рада Черкаської області вирішила зовсім не використовувати газу. Нещодавно Білозір’я об’єдналося з трьома іншими населеними пунктами й село отримало певні кошти - тепер річний бюджет новоствореної Білозірської об’єднаної територіальної громади сягає 50 млн грн. Вільні гроші пішли на нові котли для спільних приміщень громади.

«Протягом минулого року ми замінили усі котли у комунальних котельнях на твердопаливні, витративши на це близько 400 тис грн, – розповідає голова Білозірської громади Володимир Міцук. – На кожному котлі економимо по 200 тис грн на рік. Економія буде ще більшою після того, як закінчиться утеплення лікарні та школи, яке триває зараз».

А голова Кочубеївської об’єднаної територіальної громади Херсонської області Іван Дударь замінює газ тирсою, отриманою з придорожніх чагарників.

«Дороги у нашій громаді постійно заростають чагарниками, – каже він. – Раніше їх просто вирубували і палили. Нещодавно ми придбали спеціальний подрібнювач гілок, хочемо також встановити пелетну лінію, яка пресуватиме тирсу і фасуватиме її. Завдяки цій лінії ми не лише приведемо до ладу усі дороги, але й отримаємо кілька додаткових робочих місць».

В Іваничівському районі, що на Волині, вже три роки палять енергетичною вербою, яка розрослася дуже швидко. Загалом тут посадили понад 2 тис га цієї рослини. З 1 га на рік збирають 20 тонн пального.

А у Маневицькому районі перейшли на торф, відновивши роботу двох торфобрикетних заводів, на яких зараз працює близько 700 робітників.

У Кременецькому районі Тернопільської області палять брикетами зі стебел малини, плантації якої розкинулися на десятки гектарів. Спеціальна виробнича лінія, встановлена за допомогою гранту Євросоюзу, здатна продукувати 150 кг брикетів на день.

Якщо досвід цих місцевих громад почнуть використовувати сусіди й подібні ініціативи стануть стихійними, Національний план дій по енергозбереженню буде виконано й перевиконано. Ресурсів (тобто сільськогосподарських відходів) в Україні більш, ніж достатньо.

Перспективи

За словами глави Біоенергетичної асоціації України Георгія Гелетуха, при ціні газу в 6,2 тис грн за 1000 кубометрів інвестиції у твердопаливні котли та перехід на так звану біомасу (будь-яке пальне рослинного походження) окупляться за 2-3 роки.

А голова Державного агентства з енергоефективності Сергій Савчук згадує досвід Фінляндії, у якій частка «зеленої» енергії у кінцевому енергоспоживанні складає близько 40%, з них близько 4/5 отримано з біомаси.

За розрахунками пана Савчука, загальний потенціал сільськогосподарських відходів в Україні становить близько 93,5 млн т на рік. Використовуючи на енергетичні потреби лише 37% відходів сільського господарства, потенційно можна заміщувати понад 9 млрд м куб газу щороку. Але поки що частка біомаси становить лише 1,2% у загальному постачанні первинної енергії у країні.

«У нас близько 80 млн га земель, непридатних для землеробства, але придатних для розведення енергетичних культур. Це набагато більше, ніж потрібно для насичення ринку», – вважає завідувач відділу технологій вирощування біоенергетичних культур Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків Олександр Ганженко.

Георгій Гелетуха вважає, що Україна цілком могла б лише на базі існуючих відходів забезпечувати виробництво до 3,2 млрд кубометрів біометана на рік. «Упевнений, у нас все вийде, і через 5-7 років ми зможемо взагалі відмовитися від імпорту блакитного пального», - підбиває підсумок Іван Надєін.

Головне – забрати всі перешкоди на шляху тих, хто готовий працювати на енергетичну незалежність держави.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!