Статті

Тема мобілізації для росіян не нова. Вони всіма засобами зривають процес мобілізації, сподіваючись, що нестача людей у нашому війську дасть їм змогу прорвати фронт. Тепер до пропаганди в соцмережах додалися удари «Шахедами» по ТЦК.

Днями вирок отримала Наталія Хмарук, ще одна суддя-перебіжчиця з Криму, яка перейшла на бік окупанта після анексії півострова. У 2014 році, скориставшись хаосом і доступом до судового реєстру, вона і далі вносила в українське правове поле свої рішення, вже працюючи на окупанта. Вони і досі чинні. Наскільки далеко зайшов цей хаос, наприклад, у питанні зарплати від України до моменту звільнення у квітні 2016 року, розбираємо нижче. Діяльність судді на боці окупанта не обійшлася без курйозів, через які зʼявилася низка жартів про агентку Хмарук. Зокрема, через її рішення про викидання з житла кримських ополченців прямо на мороз.

Київ фінансує угорських опозиційних журналістів, щоб ті критикували Орбана. ГУР України взяло під контроль опозиційну партію «Тиса» і тепер разом із Брюсселем намагається замінити угорський уряд на маріонетковий, який слухняно працюватиме в інтересах і Брюсселя, і Зеленського. Ці та багато інших абсурдних повідомлень публікували угорські провладні ЗМІ під час проведення консультативного референдуму щодо членства України в ЄС.

Росіяни знову обіцяли масштабний наступ цього літа. Проте аналіз червневого просування ворожої армії показує інше: найактивніші атаки зупинялися після кількох днів, а проривів було менше, ніж у попередні роки. Texty.org.ua проаналізували темпи і напрямки ворожого наступу в червні й на початку липня: де було найнебезпечніше, де працює лише пропаганда, а де фронт справді посунувся після тривалої паузи.

7 липня уряд одностайно і під надуманим приводом відмовився призначати Олександра Цивінського, обраного на відкритому конкурсі, директором Бюро економічної безпеки. Раніше призначені урядом члени комісії з добору намагалися зірвати її кворум. Це обурило бізнес і громадські організації, а провідні ділові асоціації звернулися до президента України з вимогою призначити обраного кандидата.Проте це далеко не перший конкурс за останні роки, до якого виникає багато питань. Згадаємо лише три найрезонансніші приклади того, як система знецінює ідею відкритого добору на вищі державні посади.

«Сидять на шиї» — цей штамп досі супроводжує українських біженців у Європі. Але офіційні дані свідчать про інше: тільки в Німеччині працює вже понад 300 тисяч українців. Більшість із них — жінки, які після втечі від війни не лише вивчили німецьку, а й відкрили власний бізнес або поєднують кілька робіт. Розповідаємо історії трьох українок, які працюють, платять податки і формують інше уявлення про біженців — як про сильних і відповідальних людей.

Європа стикається із загрозами з двох боків: російського та американського. Вплив дезінформації в таких умовах тільки зростає. Що може зробити демократичне суспільство, щоб протистояти таким небезпекам? Про це розповідає відомий дослідник російської дезінформації та журналіст Пітер Померанцев у своєму виступі в Празі. Texty.org.ua пропонують переклад лекції, адаптований у текстовий формат.

Усе почалося з того, що на позиції 106-го батальйону на Лиманському напрямку прилетіла КАБ. На жаль, один із піхотинців загинув, ще одного поранило. Забрати важкого 300-го виїхало троє медиків на М113: командир Кос, мехвод Скол і Потапич.

Росія створила власну енциклопедію Рувікі (ruwiki.ru, не плутати з ru.wikipedia.org) на базі скопійованої Вікіпедії, щоб перетворити її на інструмент пропаганди. Дослідження показує: з майже двох мільйонів статей найчастіше змінюють ті, що формують уявлення про війну, окупацію та Україну загалом. Тепер замість війни «воєнні дії», Зеленський — «неонацист», а Марківка — «місто ЛНР».Оновлені статті виправдовують війну, замовчують злочини російської армії та посадовців, легалізують захоплення українських територій і змінюють уявлення росіян про Україну.

«Наші хлопці заслужили бути на центральній площі міста», — вважає пані Лариса, мама загиблого Сергія Силенка з Богуслава на Київщині. У містечку розділилися думки родичів полеглих і влади щодо місця для меморіалу. У багатьох українських громадах сьогодні точаться дискусії про те, як вшановувати пам’ять полеглих, виникають суперечки між владою і родичами героїв російсько-української війни. Потрібні чіткі правила від держави.