Війна в Україні може затягнутися ще на п'ять років. Військовий потенціал Заходу опиниться під величезним тиском, – The Economist

Війна між Ізраїлем і ХАМАСом у Газі загрожує поширитися на весь Близький Схід, а США та Іран зіткнуться на задньому плані. Війна в Україні, найбільша в Європі з 1945 року, не має жодних ознак завершення. Китайські літаки й військові кораблі дедалі частіше загрожують Тайваню, а вибори на острові, що наближаються, можуть призвести до ще більших заворушень. Громадянський конфлікт в Малі, М'янмі та Судані також загострився за останні тижні.

Поєднання криз навряд чи є безпрецедентним. Історик Сергій Радченко наводить приклади радянського вторгнення в Угорщину і Суецької кризи, що збіглися в часі в 1956 році, кризи в Лівані та Тайванській протоці в 1958 році й буремних 1978-79 років, коли китайське вторгнення у В'єтнам, ісламська революція в Ірані та вторгнення Радянського Союзу в Афганістан розгорнулися у швидкій послідовності. У 1999 році Індія і Пакистан, щойно озброєні ядерними ракетами, розпочали війну за Кашмір, а НАТО бомбардувало сербські війська в Югославії.

Але США і їхні союзники не можуть втручатися так легко і дешево, як вони це робили колись. Такі супротивники, як Китай і Росія, стають дедалі агресивнішими й все більше працюють разом. Так само як і так звані неприєднані країни, зокрема Індія і Туреччина, які мають зростаючий вплив на формування віддалених подій і вважають, що виникає новий, більш сприятливий для них порядок. А можливість війни безпосередньо між великими державами нависла над світом, змушуючи країни дивитися в майбутнє, навіть коли вони гасять нинішні пожежі.

Масштабна багатокористувацька гра

Великі держави стають дедалі більш поляризованими в питаннях, де колись вони могли б рухатися в одному напрямку. На Близькому Сході, наприклад, Росія зблизилася з ХАМАСом, зруйнувавши багаторічну обережну дипломатію з Ізраїлем. Китай, який під час минулих воєн виступав з м'якими заявами, що закликали до деескалації, скористався кризою, щоб критикувати роль США в регіоні. За винятком таких осіб, як лідер Угорщини Віктор Орбан, мало хто із західних країн більше розмовляє з Росією. І навіть у діалозі з Китаєм дедалі частіше переважають погрози та попередження, а не зусилля, спрямовані на розв'язання спільних проблем, таких як зміна клімату. Зустріч між Джо Байденом і Сі Цзіньпіном, запланована на 15 листопада в Каліфорнії, може стати тому прикладом, хоча ширяться чутки про домовленості щодо застосування штучного інтелекту у військових цілях.

Між Росією, Китаєм, Північною Кореєю та Іраном дійсно виникає вісь, яка відкидає їхню версію міжнародного порядку на чолі з США

Ще одна зміна – наростальне зближення між супротивниками США. "Між Росією, Китаєм, Північною Кореєю та Іраном дійсно виникає вісь, яка відкидає їхню версію міжнародного порядку на чолі з Америкою", – каже Стівен Хедлі. Він працював у Раді національної безпеки США в 1970-х роках і в Пентагоні у 1980-х, а в 2005-му став радником Джорджа Буша-молодшого з питань національної безпеки. Війна в Україні зміцнила партнерство між Росією і Китаєм. Це не формальний альянс, але в червні обидві країни провели шосте спільне патрулювання бомбардувальників у західній частині Тихого океану за трохи більше ніж чотири роки. У серпні вони продовжили його спільним морським патрулюванням у регіоні протяжністю 13 000 кілометрів. Іран і Північна Корея постачають Росії зброю в обмін на військові технології. Результатом є ще більше заплутування. Криза за участю одного ворога дедалі частіше втягує в себе іншого.

Понад те, кожна криза залучає не лише більше ворогів, а й більше гравців загалом. Лідери Австралії, Японії, Нової Зеландії та Південної Кореї були присутні на двох останніх самітах НАТО в Європі. Цьогорічний контрнаступ України не міг би відбутися без вливання південнокорейських снарядів. Туреччина зарекомендувала себе як ключовий постачальник зброї в усьому регіоні, змінивши конфлікти в Лівії, Сирії та Азербайджані за допомогою своїх військових технологій та радників. Європейські країни більш інтенсивно планують, як вони можуть відреагувати на кризу навколо Тайваню.

Ідея "багатополярності" увійшла до дипломатичного мейнстриму

Це відображає ширший зсув у розподілі економічної та політичної влади. Ідея "багатополярності" – термін, який колись був притаманний лише науковцям і означав світ, в якому влада зосереджена не у двох місцях, як за часів холодної війни, і не в одному, як у 1990-х роках, де домінували американці, а в кількох – увійшла до дипломатичного мейнстриму. У вересні міністр закордонних справ Індії Субраманьям Джайшанкар зазначив, що Америка, стикаючись з "довгостроковими наслідками Іраку й Афганістану" – кивок на дві невдалі війни та відносний економічний занепад, – "пристосовується до багатополярного світу".

Цей аргумент є дискусійним. У своєму нещодавньому есе Джейк Салліван, американський радник з національної безпеки, стверджував, що Америка зараз перебуває у сильнішій позиції, ніж була під час тих воєн. "Якби Сполучені Штати все ще воювали в Афганістані, – писав він, – дуже ймовірно, що Росія зараз робила б усе можливе, щоб допомогти талібам притиснути Вашингтон, не даючи йому зосередити свою увагу на допомозі Україні". Це правдоподібно. Але імідж США, безсумнівно, постраждав.

Опитування, проведене в лютому аналітичним центром Європейська рада з міжнародних відносин, показало, що понад 61% росіян і китайців, 51% турків і 48% індійців очікують, що світ буде визначатися або багатополярністю, або домінуванням Китаю. У своїй останній промові про становище країни в січні 2016 року тодішній президент США Барак Обама наполягав на тому, що "у кожному важливому міжнародному питанні люди світу не чекають на Пекін чи Москву – вони кличуть нас". Сім років по тому ситуація стала менш зрозумілою.

Результатом всього цього є відчуття безладу. Америка і її союзники бачать зростання загроз. Росія і Китай бачать можливості. Середні держави, яких улещують великі держави, але які занепокоєні зростаючою дисфункцією таких інституцій, як СОТ і ООН, бачать і те, і інше. "Своєрідна анархія проникає в міжнародні відносини", – написав у торішньому есе Шівшанкар Менон, який працював міністром закордонних справ і радником з питань національної безпеки Індії. Він пояснив, що це "не анархія в строгому сенсі цього терміну, а радше відсутність центрального організаційного принципу або гегемона".

Кліматична криза збільшує ризик виникнення конфліктів у багатьох частинах світу і через "зелений перехід" створює нові джерела конкуренції

Ця тенденція посилюється кількома іншими трендами. Одним з них є кліматична криза, яка збільшує ризик виникнення конфліктів у багатьох частинах світу і через "зелений перехід" створює нові джерела конкуренції, наприклад, за найважливіші матеріали, потрібні для вітрових турбін і електромобілів. Інший – прискорення темпів технологічних змін, коли штучний інтелект вдосконалюється в геометричній прогресії з непередбачуваними наслідками. Третій – глобалізація, яка по-новому пов'язує кризи між собою. Війна за Тайвань, наприклад, може спричинити серйозні перебої в напівпровідниковій промисловості, а отже, і у світовій економіці.

Четверта – це зростання націоналізму та популізму, який ускладнює спроби розв'язати всі ці глобальні проблеми. У книжці, опублікованій у 2021 році, Колін Каль, який нещодавно пішов у відставку з посади глави Пентагону, і Томас Райт, високопосадовець у Раді національної безпеки Джо Байдена, зазначили, що під час пандемії Covid-19 міжнародна співпраця припинилася, оскільки країни поспішили закрити кордони та захистити себе. "Для всіх практичних цілей G7 припинила своє існування", – зазначили вони. – Політика пандемії зрештою завдала остаточного удару по старому міжнародному порядку".

Світ з одночасними кризами

Новий світовий безлад ставить під загрозу інституційну спроможність Америки та її союзників, водночас розтягуючи їхні військові можливості. Почнімо з розгляду інституційного тиску. Холодна війна, стверджує пан Хедлі, була "організованим світом". Він визнає, що існували глобальні виклики, але багато з них були частиною великої боротьби між наддержавами. "Для радників з національної безпеки після холодної війни, – каже він, – це більше схоже на приготування їжі на плиті з вісьмома конфорками, де на кожній стоїть каструля, і кожна посудина ось-ось перекипить".

Кризи мають тенденцію до централізації, коли прем'єр-міністри або президенти беруть на себе особисту відповідальність за них

Світ, в якому відбувається дедалі більше криз одночасно, ставить перед лідерами й дипломатами, покликаними управляти ними, два види викликів. Одним з них є тактична проблема боротьби з кількома пожежами водночас. За словами колишнього високопоставленого британського дипломата, кризи мають тенденцію до централізації, коли прем'єр-міністри або президенти беруть на себе особисту відповідальність за питання, які в іншому разі могли б бути розпорошені між міністерствами закордонних справ і оборони. Навіть у великих і потужних державах пропускна здатність бюрократичного апарату може бути напрочуд обмеженою.

Дипломатам, зануреним у кризи, часто здається, що їхній власний час надзвичайно хаотичний. Баронеса Кетрін Ештон, яка була фактичним міністром закордонних справ Європейського Союзу з 2009 по 2014 рік, зазначає, що вона одночасно займалася "арабською весною", ядерною програмою Ірану і суперечкою між Сербією і Косово. "Я дуже добре пам'ятаю, коли почалася криза в Україні, – каже вона, маючи на увазі революцію в Києві в 2014 році, – що я просто не знала, чи вистачить у нас пропускної здатності для всього цього".

Війна в Україні стала особливо виснажливою для дипломатії

Одна з проблем полягає в тому, що конкуренція перетворилася на конфлікт. Війна в Україні стала особливо виснажливою для дипломатії. Баронеса Ештон згадує, що у 2014 році до складу її переговорної команди на ядерних переговорах з Іраном у Відні входив заступник міністра закордонних справ Росії. Вона їздила до Києва, щоб засудити втручання Росії, а він – до Москви, щоб засудити Європейський Союз. "Потім ми поверталися назад і всі сідали за стіл переговорів щодо Ірану". Тепер такий поділ на фракції неможливий.

Американська Рада національної безпеки – це гола структура, частково через те, що Конгрес не бажає фінансувати персонал Білого дому. В есе, опублікованому в 2016 році, Джуліанна Сміт, нині посол США в НАТО, згадує свої часи, коли вона була заступницею радника з національної безпеки Байдена, коли той був віцепрезидентом. "Типовий день часто включав від чотирьох до шести годин зустрічей поспіль, присвячених будь-яким питанням – від Сирії до кібербезпеки і Північної Кореї", а також від 150 до 500 електронних листів на день. "Моя здатність планувати, мислити далі, ніж на наступний день в офісі, або значно поглиблювати свої знання з будь-якого окремого питання була практично відсутня".

Очікування, що високопосадовці представлятимуть свою країну під час кризи, часто створює величезний тиск на кількох людей. Ентоні Блінкен, державний секретар США, протягом останніх шести тижнів проводив майже кожну годину безперервного перельоту між близькосхідними столицями. Нещодавно він полетів з Близького Сходу до Токіо на зустріч міністрів закордонних справ "Великої сімки", потім до Індії і далі до Сан-Франциско. Зусилля Саллівана також розкидані по всьому світу.

Про пера і мечі

Навіть якщо дипломатам вдається успішно впоратися з кількома завданнями, збіг криз створює більшу стратегічну проблему, коли йдеться про військову силу. Нинішня криза на Близькому Сході показує, що військова сила є дефіцитним ресурсом, подібним до дипломатичного діапазону. Навіть в останні роки чиновники Пентагону могли б похвалитися тим, що вони нарешті перерозподілили військово-морську міць з Близького Сходу в Азію, після двох десятиліть боротьби з повстанцями в Афганістані та Іраку. Зараз, під тиском подій, ця тенденція змінюється на протилежну.

Коли 4 листопада авіаносець ВМС США "Дуайт Ейзенхауер" з ескортом увійшов до Червоного моря, це був перший за два роки захід американського авіаносця на Близькому Сході. Навчання, які він проводив раніше разом з есмінцем "Джеральд Р. Форд", ознаменували собою незвично велику демонстрацію сили. Якщо війна в Газі затягнеться або розшириться, американським військово-морським силам, можливо, доведеться вибирати між тим, щоб залишатися там, створюючи проломи в інших частинах світу, в тому числі в Азії, або заохочуючи Іран.

Західні чиновники все частіше вважають, що війна в Україні може затягнутися ще на п'ять років

Тим часом західні чиновники все частіше вважають, що війна в Україні може затягнутися ще на п'ять років, причому ні Росія, ні Україна не готові поступитися, але й не здатні вийти з глухого кута. З настанням 2020-х років червоне світло починає спалахувати дедалі яскравіше. Багато американських розвідників, а також деякі азійські, вважають, що ризик китайського нападу на Тайвань є найбільшим у вікні наприкінці цього десятиліття. Занадто рано – і Китай не буде готовий. Занадто пізно – і Китай зіткнеться з перспективою демографічного спаду і новим поколінням західних військових технологій.

Навіть без війни військовий потенціал Заходу опиниться під величезним тиском у найближчі роки. Війна в Україні стала нагадуванням не лише про те, скільки боєприпасів витрачається у великих війнах, а й про те, наскільки мізерними є західні арсенали і засоби їх поповнення. Америка різко збільшує виробництво 155-мм артилерійських снарядів. Але навіть тоді її виробництво в 2025 році, швидше за все, буде нижчим, ніж у Росії в 2024 році.

Війни в Україні і Газі ілюструють ці напруження. Ізраїль і Україна ведуть дві різні війни. Україні потрібні ракети дальнього радіуса дії, щоб завдати удару по Криму, бронемашини, щоб дати піхоті змогу просуватися вперед, і засоби розмінування, щоб пробиватися через величезні мінні поля. Ізраїль хоче "розумні" бомби, що скидають з повітря, в тому числі бункерні, і перехоплювачі для своєї системи ППО "Залізний купол", які випускаються з неймовірною швидкістю.

У жовтні США довелося перенаправити частину снарядів, призначених для України, до Ізраїлю

Торік США занурилася в свої запаси снарядів в Ізраїлі, щоб озброїти Україну. У жовтні їм довелося перенаправити частину снарядів, призначених для України, до Ізраїлю. Обидві країни також використовують систему протиракетної оборони "Патріот", яка знищує літаки і великі ракети. Так само роблять і інші союзники на Близькому Сході: 19 жовтня Саудівська Аравія використала батарею "Патріотів" для перехоплення ракет, запущених з Ємену в напрямку Ізраїлю. Використання Україною систем ППО, ймовірно, різко зросте взимку, оскільки Росія, яка накопичувала ракети місяцями, почне безперервні обстріли української енергосистеми.

Якщо одна з воєн – або обидві – затягнеться, то це призведе до скорочення допомоги

США, ймовірно, можуть задовольнити потреби обох своїх друзів на цей момент. За останні тижні Франція та Німеччина пообіцяли збільшити допомогу Україні. Але якщо одна з воєн – або обидві – затягнеться, то це призведе до скорочення допомоги. "З часом доведеться йти на компроміси, оскільки певні ключові системи будуть перенаправлені до Ізраїлю", – пише Марк Канчіан з Центру стратегічних і міжнародних досліджень, аналітичного центру у Вашингтоні. "Кілька систем, необхідних Україні для її контрнаступу, можуть бути недоступні в тій кількості, яку Україна хотіла б мати".

Більша проблема полягає в тому, що в реальності США не можуть озброїти себе і своїх союзників одночасно. "Якщо наші виробничі лінії вже намагаються встигати за потребами озброєння України, – зазначає Іскандер Реман з Університету Джона Гопкінса в нещодавній статті про затяжні війни, – то вони будуть повністю перевантажені в разі реального затяжного конфлікту з таким супротивником, як Китай".

Ці виклики вказують на глибшу напруженість в американській оборонній стратегії. Починаючи з 1992 року американські військові планувальники дотримувалися так званого стандарту "двох воєн". Американські збройні сили мали бути готовими до ведення двох одночасних війн середнього масштабу проти регіональних держав – наприклад, Іраку чи Ірану – а не лише до однієї великої війни. У 2018 році адміністрація Трампа змінила цей стандарт на стандарт "однієї війни": на практиці це означає зобов'язання бути здатними вести війну або в Європі, або в Азії, але не в обох одночасно. Адміністрація Байдена дотримувалася цього підходу.

Американський оборонний бюджет практично не змінився в реальному вираженні, тоді як оборонні витрати Китаю стрімко зросли

Мета полягала в тому, щоб прищепити дисципліну в Пентагоні і привести цілі у відповідність із засобами: американський оборонний бюджет практично не змінився в реальному вираженні, тоді як оборонні витрати Китаю стрімко зросли. Але ризик, стверджували критики, полягав у тому, що стандарт однієї війни спокусить ворогів відкрити другий фронт – що може змусити Америку або відступити, або вдатися до непривабливих варіантів, таких як ядерна загроза.

Забагато тарілок

На які ризики наражаються Америка та її союзники, будучи настільки розтягнутими у дипломатичній та військовій сферах? Якщо війна в Україні залишиться відкритою раною в Європі, а Близький Схід залишатиметься у вогні, Захід матиме серйозні труднощі, якщо вибухне ще одна серйозна криза. Один з ризиків полягає в тому, що супротивники просто скористаються хаосом в інших країнах для досягнення власних цілей. Наприклад, якби Америка загрузла у війні в Тихому океані, Іран, безсумнівно, почувався б більш впевненим у тому, що його ядерна зброя зійде йому з рук.

Росія може здійснити загрозливі маневри під час кризи навколо Тайваню, щоб відвернути увагу США

Ще більше занепокоєння викликає перспектива активної змови. Європейські військові планувальники надають великого значення можливості того, що Росія може здійснити загрозливі маневри під час кризи навколо Тайваню, щоб відвернути увагу США і зв'язати їхніх союзників, не даючи їм можливості простягнути руку допомоги в Азії. Як і в часи холодної війни, кожна криза, незалежно від того, наскільки вона дріб'язкова чи тривіальна, може розглядатися як випробування американської чи китайської могутності, втягуючи кожну країну.

І тут з'являються сюрпризи. Західні спецслужби не покладаючи рук стежать за Китаєм і Росією. Мало хто очікував, що ХАМАС знову занурить Близький Схід у безлад, як це сталося 7 жовтня. Громадянські війни і повстання в Демократичній Республіці Конго, Малі, М'янмі, Сомалі і Судані були проігноровані на дипломатичному рівні, навіть попри те, що російський вплив в Сахелі продовжує зростати. Тим часом 10 листопада десятки китайських кораблів оточили філіппінські судна, обстрілявши одне з них з водометів, коли останнє намагалося поповнити запаси для аванпосту на Другій мілині Томаса в Південно-Китайському морі, яку Китай вважає своєю територією. Якщо протистояння загостриться, умови оборонного договору Америки з Філіппінами можуть зобов'язати її втрутитися.

На тлі безладу стратеги говорять про важливість "гуляти і жувати жуйку". Це унікальна американська метафора, яка колись означала виконання двох тривіальних дій одночасно, а тепер пояснює важливість геополітичної багатозадачності. Існують й інші. У своїй майбутній книжці "Керувати світом" історик Радченко цитує Чжоу Еньлая, прем'єр-міністра Китаю, який визначив скрутне становище США в 1964 році: "Якби було ще кілька Конго в Африці, кілька В'єтнамів в Азії, кілька Куб у Латинській Америці, то Америці довелося б розставити десять пальців у десять інших місць... ми могли б відрубати їх один за одним".

світовий порядок росія-іран-кндр глобальна безпека захід російсько-українська війна