Збір, аналіз даних і графіка: Володимир Голомб, текст: Сергій Лукʼянчук
У порівнянні з країнами ЄС наш бюджет витрачає дуже мало коштів на функціонування держави і організацію послуг від держави. Наслідок очевидний: якість всього, що пов’язане з державою катастрофічно низька.
У світовій макроекономіці існують дві полярні концепції того, яку частку від валового внутрішнього продукту країни має розподіляти влада через державний бюджет. За першою, високі бюджетні витрати означають перерозподіл ресурсів країни від приватного сектору (динамічного і високопродуктивного) до громадського — який за визначенням є громіздким і неефективним.
За другою, високі державні витрати збільшують сукупний попит, а отже, прискорюють розвиток економіки. Крім цього, подібний перерозподіл підвищує соціальні стандарти в країні — у таких сферах, як пенсії, допомога бідним, освіта, медицина тощо.
Зазначимо, що кожен з підходів може бути успішним або провальним: так, на "полюсі", де частка ВВП, яка розподіляється через бюджет, перевищує 50%, знаходяться Швеція і Данія — і водночас Лівія і Куба. А на "полюсі" з низькою часткою бюджетних витрат — менше 20% — перебувають високоефективні Сингапур і Гонконг, а поруч із ними — Судан та Центрально-Африканська Республіка.
В Україні щорічно через бюджет перерозподіляється близько 33% ВВП.
У випадку України шлях до збагачення громадян полягає не в збільшенні податків і частки ВВП, яка розподіляється через бюджет, а у зростанні економіки
Серед більшості активістів, котрі виступають за реформи, поширене уявлення про те, що бюджетні витрати в країні зависокі, і слід позбавляти економіку від цього тягаря. Втім, статистика демонструє хибність цього уявлення: через бюджет перерозподіляється лише третина українського ВВП. Це менше, ніж у сусідньої Польщі, і значно менше, ніж у квазісоціалістичних скандинавських країнах — Швеції чи Данії.
Втім, у структурі цих витрат є статті, де державне фінансування виглядає явно завищеним.
По-перше, це пенсії. 5% ВВП на покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду — це забагато, це більше, ніж у Фінляндії. І при цьому рівень пенсійного забезпечення в країні є катастрофічно низьким — прожиткового мінімуму він не забезпечує. Висновок з цього може бути один: пенсійну систему слід змінювати, і якнайшвидше. Бо в нинішньому вигляді вона занадто дорого обходиться бюджету, а пенсіонери при цьому залишаються бідними.
З 2014 року Україна почала витрачати на оборону до 5% від ВВП — це вдвічі більше, ніж загалом по Європі. Але це стандарт для країни, котра воює.
Факти свідчать про те, що, всупереч поширеним уявленням, чиновники в Україні аж ніяк не жирують за державний кошт. На держапарат ми витрачаємо вдвічі менше своїх доходів, ніж Польща, і в 4 рази менше, ніж Швеція. Однак чиновництво "забирає своє" за рахунок корупційної ренти — і збитків від цього значно більше. Звідси висновок: "менеджери, найняті суспільством" мають отримувати гідну зарплатню — але у комплекті з нею має йти абсолютно безжальне покарання за хабарництво і ліквідація значної частини «дозвільних» функцій.
А от у фінансуванні дорожнього будівництва — явний провал. Для такої великої країни, як Україна, 2,3% від ВВП на дорожнє господарство — це катастрофічно мало. Особливо якщо врахувати кричущу неефективність освоєння цих коштів.
Кожний громадянин України щороку отримує державних послуг на суму вдесятеро менше за середнього європейця. Цифри на графіках — EUR на 1 особу
Порівняти:
Співставлення бюджетних видатків України з іншими європейськими країнами у порівняних цінах свідчить: за цими показниками ми точно не Європа. Так, є лише три випадки, де наша країна витрачає більше. Це пенсійні виплати (порівняно з Болгарією та Литвою) та відсотки за борг (порівняно з Болгарією).
Загалом кожен українець у середньому отримує державних послуг на суму вдесятеро меншу, ніж середньостатистичний європеєць. Втім, навряд чи є сенс використовувати ці дані виключно як черговий доказ нашої відсталості. Вони — це орієнтир, наочна ілюстрація того, куди слід рухатися. Показовий приклад у цьому сенсі — сусідня Польща.
На початку 1990-х економічне становище цієї країни було гірше, ніж в України. Радикальні реформи — так звана «шокова терапія» — різко погіршили рівень життя населення. Це призвело до реваншу лівих сил у 1995-му, який тривав 10 років, до 2005-го. Однак попри це реформи вже зробили свою справу. І зараз Польща має змогу виділяти на головні статті бюджетних видатків у рази більше, ніж Україна. Показово, що найбільший відрив спостерігається у фінансуванні освіти. На другому місці — дороги та ЖКГ.
Є й антиприклад — Болгарія. Показники видатків цієї країни найближчі до українських — попри те, що країна з 2007 року є членом Євросоюзу. Однак європейський статус сам по собі не гарантує успішності й заможного життя. Болгарія, на відміну від Польщі, не змогла здійснити ефективний перехід від радянської моделі господарювання до ринкової економіки — і цифри наочно демонструють, до чого це призвело.
Що ж до України в цьому контексті, то на найближчі роки нам варто взяти на озброєння гасло: «Перегнати Болгарію та стати Польщею».
Ми брали цифри у відсотках до ВВП по кожному із напрямів витрат у відповідних сатистичних відомствах кожної із країн. Напрями видатків згруповані відповідно до загальноприйнятої у нас і ЄС класифікації.
Кожен рядок бюджетних витрат має свій код, і ми групували їх таким чином:
Ми здійснювали розрахунки наступним чином:
Завдяки цьому отримуємо реальну динаміку зміни видатків за кожним із напрямів без впливу інфляції та валютного курсу.
Завантажити вихідні набори даних можна за посиланням на кожному графіку.
