Ігор Юхновський: Суверенна Україна виникла внаслідок поєднання адміністративних апаратів УНР і УРСР

—?Наприкінці зими 2006 року надійшла пропозиція від Івана Васильовича Васюника, тодішнього заступника Голови Секретаріату Президента, яку я категорично відхилив, мотивуючи тим, що я не історик.

А за місяць по тому до мене звернувся Президент України. На мої заперечення він промовив сильні слова, на кшталт «Президент просить», «Україна просить» — і я погодився.

Офіційно УІНП було засновано в травні 2006 року й у перші місяці він не мав ані фінансування, ані приміщення, ані працівників. Єдиною ознакою створення інституту було моє призначення його керівником.

Я запросив до роботи Олександра Львовича Іванківа, який на той час працював ученим секретарем у заснованому колись мною Інституті фізики конденсованих систем і був дуже добрим ученим секретарем.

Всі початкові організаційні заходи проходили в невеличкій кімнатці у приміщенні Кабміну, яка була в мене, як у колишнього Першого віце-прем’єр-міністра в уряді Л. Д. Кучми.

Шість місяців ми працювали без заробітної плати, щоправда, маючи дуже сильну підтримку з боку Президента. І вже ближче до кінця року отримали приміщення, у якому працюємо й нині. Раніше воно належало радянському КДБ, а трохи згодом — Службі безпеки України й було в жахливому стані.

Ми не мали грошей на ремонт, але вже зусиллями нас усіх - і особливо Романа Круцика - вдалося знайти кошти і майстрів, щоб створити нормальні умови для роботи Інституту.

Ми запросили священиків, вони принесли образи, посвятили приміщення, і ми почали працювати. Де-факто Інститут почав роботу з 1 січня 2007 року.

...Спільно з Секретаріатом Президента почали із Закону про Голодомор. Президент подав його у Верховну Раду й нарешті, як усі ми знаємо, Закон було прийнято. Це була перша велика перемога. Але передувала їй робота з фракціями Верховної Ради.

На щастя, на той час Раїса Богатирьова була в керівництві фракції Партії регіонів. Ми з нею добрі друзі, й вона сказала, що половина фракції готова проголосувати за цей закон, а друга половина, більш за все, закону не підтримає.

Річ у тім, що південні та східні області України постраждали від Голодомору найбільше, цілі села вимерли до останньої людини. Туди було переселено інших людей, зокрема сім’ї з Росії, Білорусії.

Теперішні їхні нащадки не голосуватимуть за визнання Голодомору. Їм його знати не довелося.

Другою людиною, яку належало переконати, був О. Мороз — Голова Верховної Ради України. Хоч би що ми йому пропонували, він завжди знаходив якусь заковику: «Ось якщо виконаєте оце, то я, можливо, і прихилюся на ваш бік».

Зокрема, він був проти нашого визначення Голодомору як геноциду української нації, пропонував говорити про геноцид українського народу. Врешті-решт ми змушені були у визначенні піти на поступки Морозові. Верховна Рада проголосувала Закон.

А далі почалася робота з впровадження Закону. Було створено Національну книгу пам’ятi жертв Голодомору. Практично в усіх областях, де відбувалося вбивство голодом, почали створюватися Мартирологи. Книгу пам’яти до 75-х роковин ми фактично зробили. Це 19 томів обсягом 23 тисячі сторінок.

Інститут брав формальну участь у створенні Меморіального комплексу жертв голодоморів в Україні. Ми підготували виставки про Голодомор-геноцид 1932-1933 років, матеріали видали українською, англійською та російською мовами. Поширили їх по всіх школах і бібліотеках, передали Міністерству закордонних справ України.

...Що означають регіональні томи Національної книги пам’ятi? Їх розіслано по всіх районах 19-ти областей України. Вони передані керівникам українських церков.

Могили жертв Голодомору перестали бути безіменними. Тепер, виконуючи панахиди над ямами-могилами вбитих голодом, священики називають імена жертв. Тепер на ці могили прийдуть родичі, приїдуть їхні нащадки з міст, із інших держав. Оживе пам’ять. Стоятиме пам’ятник. Земля перестане бути безіменною.

А в Меморіалі пам’яти жертв голодоморів постійно виставлятимуться для огляду Книги пам’яти, і цілі сім’ї, які приходять сюди зараз і приходитимуть у майбутньому, зможуть знайти прізвища та імена своїх предків, поставити свічку на восковому світильнику, вдарити у дзвін пам’яти, поєднатися думкою з далеким минулим.

Вони побачать вози, плуги і борони, жорна, ступи й ночви, рублі та качалки, інші господарські речі тодішнього селянського життя. А на стінах ротонди-кінозалу переглянуть фільми, фотографії, копії документів, почують розповіді та пояснення.

Проблема Голодомору 1932-1933 років набула в Інституті нового розвитку. Ми показуємо, що геноцид 32-33-го спрямований саме на знищення української нації, на знищення національної свідомости, знищення державотворчої здатности українців.

Ось які наші докази.

Від 1917 до 1920-го існувала Українська Народна Республіка, очолювана послідовно М. Грушевським, П. Скоропадським і С. Петлюрою. Уряд її було вигнано з України більшовиками, й надалі він діяв у еміграції, мав своїх президентів.

Останній президент в еміграції, Микола Плав’юк 1992-го року передав президентові незалежної України Л. Кравчуку прапор УНР, булаву та гетьманські клейноди. Це відбулося урочисто, в Маріїнському палаці.

Замість влади УНР більшовики створюють свою владу. У 1924-му році в складі Радянського Союзу утворюється Українська Радянська Соціалістична Республіка — УРСР.

В Україні виростає друга адміністративна гілка управління, комуністична. Її останні перші секретарі ЦК стають дедалі більшими патріотами-українцями — П. Шелест, В. Щербицький, В. Івашко. Верховна Рада УРСР у серпні 1991 р. проголошує незалежність Української держави.

Дві гілки адміністративної державности злилися в уряді єдиної суверенної України.

Справедлива формула буття: нація і заселена нею територія становлять сталу екологічну систему. Проходячи роками через різні катаклізми, нація відроджується подібно до того, як відроджуються деревостани у природному лісі (якщо, проте, густина деревостанів не стає нижчою за критичну).

Відродженню української нації як нації державотворчої сприяла постійна боротьба українців за незалежність. Її апогей: всенародний референдум 1991-го, який 92-ма відсотками голосуючих підтверджує акт проголошення незалежности України від 24 серпня 1991 року.

Я підкреслюю — 92 відсотки. То якою слід вважати українську націю? Це нація державотворча! Це розуміли керівники всіх держав, які будь-коли окуповували українські землі.

Боротьба проти українського націоналізму стала головним завданням партійної та адміністративної влади СРСР. Отже, Голодомор 1932-1933 років, який закінчився геноцидом через голод, протягом весни 1933 року був зумисним убивством українців.

Ми спираємося нині на офіційні дані Інституту демографії НАН України. За чотири місяці — з кінця січня по кінець червня 1933 року — в Україні було вбито голодом 3,4 млн людей, а 1,2 млн — прямі втрати від ненародження.

Середня тривалість життя людини, що народилася взимку 1932-го року та першої половини 1933-го, становила для жінок 5,5 років, для чоловіків — 4,2.

Інститут розпочинає вивчення робіт, які стосуються впливу голоду на фізіологію людини. І тепер ми можемо показати, до якого жахливого стану, морального занепаду було зведено населення районів, що голодували.

Так, українці вбивали голодом українців, забираючи в них останні харчі. Так, мало місце людоїдство. Але злочинцями є ті, хто довів людей до такого стану. Покарати за злочин Голодомору 1932-33-го років — обов’язок Української держави.

Виконується формальна процедура судочинства. Інститут подав Службі безпеки України звернення на предмет офіційного оскарження винуватців зумисного вбивства голодом і завдання тяжкої шкоди народові України під час Голодомору 1932-33 років.

Ми розпочали нову фазу широких досліджень — всеукраїнську акцію "Людяність у нелюдяний час".

Отримали величезну кількість листів із фотографіями доброчинців, пам’ятників, поставлених їм у селах. Люди рятували людей.

Це було з нами. Це — наша пам’ять.

—?Вас знають як людину, яка дуже багато зробила для викриття тоталітаризму. Коли вперше у Вас почали з’являтися думки про те, що режим, створений Леніним-Сталіним - неправильний?

—?Ще 1964 року мені по партійній лінії поставили таке завдання: визначити, як можна зробити оптимальне автоматизоване управління підприємством, територією тощо. Тоді автоматизація була дуже модною.

Я заглибився в цю проблему і вже тоді зрозумів, що Радянський Союз є системою, заснованою від самого початку неправильно. Цю тезу я опрацював і як делегат ХVІІІ Всесоюзної партійної конференції в Москві висловив під час прес-конференції, мовляв, Радянський Союз приречений на розпад.

Радянський Союз був ненауковою системою, системою нелогічною. І як нелогічна система не міг сприйматися людською психікою.

А щоб хоч якось, позірно сприйматися людьми, система повинна постійно вдаватися до примусу. Тому терор мав бути неперервним, універсальним. Він таким і був. Але щойно терор послаблювався — система починала валитись.

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ

Фото: "За вільну Україну!"

Помилковим є твердження ленінізму-сталінізму, що можна оптимізувати державу, в якій земля і вся виробнича система націоналізовані й управління всім зосереджено в єдиному центрі.

Наприклад, у центрі планування.

Це веде до планового розподілу продукції, відсутности конкуренції та створених нею стимулів вдосконалення і підвищення якости, призводить до надмірних витрат енергії.

Для оптимізації системи з повністю націоналізованими виробництвом і розподілом необхідна безмежно велика енергія.

Крім того, в такій системі влада зосереджується в єдиному центрі управління, що веде до диктатури і волюнтаризму.

Утопічна система не вкладається в логіку і постійно відштовхується. Щоб впровадити утопічну доктрину в життя, необхідний постійний терор.

Одним із ефективних засобів терору В. Ульянов-Ленін вважав голод.

У статті «Сумеют ли большевики удержать власть», надрукованій у жовтні 1917 року, Ульянов пише, що, націоналізувавши всі склади продовольства, більшовики за допомогою хлібних карток зможуть тримати в послуху кожне окремо взяте місто й усю державу цілком.

На заваді стояли приватні сільські господарства. Вони виробляли продовольство, продавали його на ринку і зводили нанівець політику хлібних карток. Приватні сільські господарства необхідно було знищити. Іншою перешкодою владі більшовиків у СРСР була Україна, народ якої створив УНР і боровся за незалежність.

І все одно СРСР, доведений до стану цілковитого технологічного і соціального відставання, за умов потужного зростання волі радянських республік до незалежности розпався.

—?А які ще, крім Голодомору, важливі напрямки розробляє Інститут?

—?Спільно з найвидатнішими українськими істориками ми визначили низку проблем, якими займається нині та в перспективі займатиметься наша установа.

Це, по-перше, стовбур української історії. Ми маємо створити платформу національної історії, на основі якої писалися б підручники, велась би закордонна політика держави.

Кожна держава має таку платформу, й ми повинні її мати. Зараз же у нас сімдесят два підручники історії, кожна область має власну історію, більше того — кожен університет пише свою історію України. Тому така платформа — виважена і наукова — сьогодні вкрай необхідна.

Ми вже провели велику роботу з цього питання і в нульовому наближенні воно має бути вирішене вже до кінця нинішнього року. По завершенні роботи її результати будуть винесені на «концентроване» обговорення вчених і педагогів.

Далі ми взялися до проблеми Другої світової війни - проблеми, яка фактично роз’єднує українське суспільство.

Спочатку ми думали, що Україну можна вважати суб’єктом антигітлерівської коаліції. Війна пройшла Україною із заходу на схід і зі сходу на захід, ми мали величезні втрати. І заслуги також. Українцями були сім командувачів фронтів, двісті генералів, понад тридцять Двічі героїв Радянського Союзу…

Та коли ми почали опрацьовувати тему, з’ясувалося, що Україна справді воювала проти нацистів, але Україна справді воювала і проти більшовиків. І оскільки вона перебувала в стані несвободи, то хоч би в яких військах яких держав були українці — їх ніде не жаліли і часто використовували як гарматне м’ясо.

Тільки тому, що ми не мали незалежної держави — принесли такі колосальні жертви під час Другої світової війни. І ніхто не оцінив нашого внеску в перемогу над нацизмом.

Незалежна держава є тією надзвичайною цінністю, яка може зберегти націю в цілому й кожного її представника зокрема.

Третьою темою, яка частково випливає з теми Голодомору чи передує їй, — це розкуркулення та колективізація. Не забуваймо, що під час цих акцій лише наприкінці 20-х років з України було вивезено понад 285 тисяч найкращих господарств, родини розкуркулених були фактично знищені й позбавлені громадянських прав.

Далі — знищення церков, християнських цінностей українського народу. Ще далі — знищення інтелігенції. І вже народові складно було вповні усвідомити все, що робиться, бо засіб, апарат усвідомлення — інтеліґенція — була фактично відсутня.

За цим — колгоспи. Уявляєте собі, якщо вашу корову, вашого коня забирають, усуспільнюють і ви бачите, що ваша худоба пропадає через поганий догляд, — це справжній шок для селянина, руйнування світоглядних основ, психологічне і фізичне нищення.

І ось тепер усі ці злочини мають бути розслідувані, їм необхідно дати юридичну оцінку. Завдяки тому, що ми є незалежною державою — ми можемо і повинні це зробити. Злочинці, які спричинили масову загибель ні в чому не винних громадян, мають бути покарані. Навіть якщо їх уже й нема на цьому світі.

—?Інститут національної пам'яті і його діяльність підтримувалася Віктором Ющенком. Що буде після виборів? Чи не згорнуть діяльність Інституту?

—?Тут є дві відповіді: одна формальна, а друга — про тактичні дії Інституту.

Формальна: ми підготували Закон про Інститут національної пам’яти з тим, щоб його або Президент, або Кабінет Міністрів України подали на Верховну Раду. Проект такого Закону вже на розгляді в Президента (Ющенко не подав його до ВР - ZaUA.org) Міністерстві юстиції. Так що ми намагаємося зробити наш Інститут доволі сталим, зокрема стосовно можливих політичних змін у державі.

Головним нашим завданням є консолідація української нації. І це мають усвідомлювати державці та чільники всіх рівнів. Крім того, маю сказати що і в Партії регіонів є люди прагматичні, з конструктивним мисленням. Із ними можна спокійно вести будь-які дискусії.

Щодо партії БЮТ, то там ми маємо повне опертя. Я не думаю, що зі зміною влади робота інституту потрапить під якусь загрозу.

Найбільшу роботу проти нас вестиме, безумовно, партія комуністів. Інакше й бути не могло б.

—?Щодо комуністичної ідеї. Ми знаємо, є Указ Президента про демонтаж пам’ятників тоталітарного режиму. Десь Указ виконується, десь — ні. А от із наукового погляду Інституту: що робити з цими монументальними монстрами?

—?Терор в Україні за радянських часів, як я вже казав, був універсальним. Він був і психологічним, і гуманітарним, і фізичним.

Терор гуманітарний призвів до появи величезної кількости аґітаційного матеріалу. І одним із проявів того аґітаційного матеріалу були пам’ятники.

Ми маємо списки пам’ятників Ульянову-Леніну, розставлені по всій Україні. Їх ще дуже багато. І маю вам сказати, що ці монументи ще й досі викликають у людей страх.

Страх природний, успадкований, інстинктивний, підсвідомий, пов’язаний із тими жахами, які люди пережили.

Жахи скінчилися, та страх залишився. Під час збирання свідчень про Голодомор ми зіштовхнулися з тим, що старші люди ще й досі бояться про це говорити. Символи цього страху, якоюсь мірою навіть його збудники — ці монументи. І якщо людина ходить біля пам’ятника тому, хто уособлює зло — вона зомбується ним.

Це є зомбування на психічному рівні, але зомбування постійне. Це я вам як фізик кажу. І наше завдання — знайти в кожному місті, містечку, селі, селищі групу людей, яка здатна перемогти свій глибоко захований страх і почати нищити ці пам’ятники.

Я також думаю, що наукове визначення шкідливости для суспільства пам’ятників організаторам масових убивств, фізичних і моральних, мають зробити медико-психологічні установи держави.

—? Ви були кандидатом у Президенти України, ви добре знаєте всіх українських Президентів, Ви з ними працювали. Як, на Вашу думку, розвивається Україна?

—?Якщо говорити про самий кінець цих вісімнадцяти років, то я вважаю, що Україна розвивається. А тепер до витоків.

Незалежність здобувається народом ціною великих жертв, вогнем, мечем і таке інше. Ті, хто перемагає, — нищать переможених. Це відбувається швидко, і переможці встановлюють свою владу, народ починає довіряти цій групі, інші держави починають допомагати, й вона стає на ноги. Такою є ціна незалежности, це є історична ціна.

Життя людини має велику цінність, але боротьба за незалежність забирає багато життів. Ми отримали незалежність, не втративши жодної людини. Але тепер цю ціну ми мусимо заплатити довгим терпінням і великими зусиллями для формування сталої держави.

...Нова держава складалась із величезного господарства, господарства, заснованого на неправильних принципах колишнього комунізму, де працювали люди, були директори й таке інше.

Ця молода держава мала заслужених політичних діячів, які сиділи в радянських тюрмах за прагнення незалежности, але жодного уявлення не мали про господарську роботу.

Перед нами було величезне господарство, яке потребувало фахового керівництва, або хоча б уміння знайти людей, які б могли це робити...

Ви можете витрачати увесь запас вашої вільної енергії на створення віршів, поем — вони будуть чудові — але тоді ви будете слабкі як політичний діяч, або ви будете іноді слабо контрольовані у відносинах з людьми.

Так от, сильний директор доброго заводу витрачає на облаштування підприємства всю свою вільну енергію. У такій ситуації йому потрібен дах, захист політичний, соціальний. Цей дах за Радянського Союзу міг бути лише комуністичним. Для директора, якого ми розглядаємо, загалом байдуже, якого кольору дах, аби він був надійним (хоча б у свідомості самого директора).

Кожен керівник кожної установи потребує такого даху. Для цього в першу чергу він шукає контактів із керівником области, держави, шукає взаєморозуміння. А щоб керівник области, держави міг зрозуміти директора, він має вміти слухати й за короткий час прийому осягнути сутність його справи.

От уміти слухати і вчитися — головна риса керівника.

Запам’ятайте цю скромненьку фразу: «Керівник повинен уміти слухати і вчитися». З такого погляду слід оцінювати й діяльність наших керівників.

Керівником держави став Кравчук. Він був начальником ідеології. Він теж старався, теж хотів, але все занепадало.

—?Був час, коли Кравчук прийшов до національно-патріотичних сил і сказав, що хоче з ними співпрацювати. Це було певне лукавство чи щире прагнення?

—?Не було ніякого лукавства. Кравчук мав біля себе весь колишній апарат ЦК, всю господарську частину, фінансову частину. І всі ці люди визнали Кравчука, бо він був «своїм».

А друга частина політикуму, — бурхливі народні трибуни, — не захотіли йти з Кравчуком. Це була велика помилка.

Але найбільшою нашою помилкою було те, що ми свого часу вигнали Івашка з України. Він міг би стати блискучим управлінцем у незалежній державі. Тоді б нам вдалось уникнути багатьох помилок і негараздів, бо Івашко був «своїм» не лише в партійному, але і у всьому господарському середовищі, знав «кухню» виробництва і був готовий працювати на Україну.

Маю сказати, що Декларацію про Незалежність ми змогли прийняти лише тому, що вдалося легко домовитися саме з Івашком, який на той час був беззаперечним керівником комуністичної більшости в парламенті.

Якщо говорити про часи Кучми — якось після виборів я сказав йому, що голосував проти нього, оскільки боявся, що він поведе Україну до Росії. Він відповів коротко і різко: «Ти що, думаєш, я дурень?»

Кучма зумів досягти якоїсь керованості державою лише тому, що мав досвід управління величезною господарською структурою. Такий досвід дав йому можливість підпорядкувати собі керівників підприємств, спочатку перебуваючи на посаді Прем’єра, а потім — і Президента.

Це було дуже важливим, і централізація влади, здійснена за Кучми, мала певні наслідки — не лише неґативні.

—?А що ж сталося у 2004 році?

—?Переходячи до помаранчевих і постпомаранчевих подій, кілька слів маю сказати про особистість Віктора Андрійовича Ющенка.

Віктор Андрійович очолив Нацбанк, де показав себе дуже добрим фахівцем. Він ввів гривню, припинив страшну інфляцію.

Тут навколо успішного Ющенка почали виникати всілякі плітки. Але Кучма вмів бачити людину, вмів не вірити пліткам і мав здоровий глузд. Тому Ющенко був призначений Прем’єром. А Ю. Тимошенко — віце-прем’єр-міністром з енергетики.

Це був дуже сильний уряд, особливо на початку. Довіра до Ющенка зростала. Своїм спокійним авторитетом він завоював загальне визнання як беззастережний лідер. Тобто Ющенко постійно був дуже добрим керівником.

Підходячи до Помаранчевої революції і тих подій, хочу ствердити, що найбільшим ударом по Україні в той час було oтруєння Ющенка.

Отруєння залишило не тільки біологічний слід на обличчі Президента, але й глибокий, незмивний слід підозріння до оточення Ющенка, близького й далекого.

І ці два чинники — фізичне отруєння та його психологічні наслідки, поширилися на самого Ющенка, на його родину, на його оточення, лягли величезним тягарем на все політичне життя України.

Ющенко був отруєний, його здоров’я жахливо погіршилось, але він долав хворобу з великим внутрішнім героїзмом, якого ніхто не бачив. Думаю, що початок президентського урядування був для Ющенка особисто болісно тяжким. Йому не вдалося цілком реалізувати свої задуми, свій величезний потенціал.

Верховна Рада України прийняла зміни до Конституції, які розбалансували українську владу. Річ у тім, що ми могли отримати третій тур президентських виборів лише за умови прийняття Морозових поправок до Конституції.

Шкоду, якої завдав Мороз своєю безглуздою логікою, виміряти неможливо.

—?Ось зараз я зроблю якийсь песимістичний підсумок, а Ви його спростуєте. Отже, ми створили державу, й вона в міжнародному співтоваристві знана як держава непослідовна, глибоко корумпована, в якій нема незалежного суду... Тож починають лунати голоси, — поки що на рівні якихось законспірованих аґентів впливу — про те, що Україна потребує зовнішнього управління.

—?Звичайно, це перебільшення і цього ніколи не буде. Але ви поставили забагато запитань.

По-перше, корупція. Від початку 90-х відбувається процес переходу державної власности у власність приватну. Хто найкраще знав, що можна взяти і як його взяти? Звичайно, той, хто керував цією власністю ще за радянських часів. Тобто комуністи й так звані «господарники». Користуючись правом «тут купив — там продав», з’явилися люди з величезним багатством.

Але бізнес вимагав розвитку, а розвиватися міг лише за умови отримання земельних ділянок, адміністративного сприяння, зовнішніх кредитів, навіть бандитського «кришування». Гроші потекли в кишені чиновників, які мали замалу зарплату, але великі можливості, мали доступ до цього всього.

У жахливому стані опинилися вчителі, лікарі, викладачі вишів… Зник середній клас. Спочатку чиновникам просто давали подарунки, а потім почали давати гроші… Треба ж якось віддячити людям, які роблять тебе здоровим чи розумним.

І з цього почалося те, що ви називаєте корупцією. Насправді така ситуація є наслідком того, що називається розпадом Радянського Союзу. З цим слід рахуватись і доводиться дивитись на це спокійно.

Це не значить, що не треба боротись, але одним із ефективних методів боротьби з корупцією є підвищення заробітної плати, підвищення загального рівня життя.

І ще від одного я хотів би застерегти — це від гіперболізації наших проблем. Не треба лякатися самому й лякати інших. Особливо це стосується засобів масової інформації, наших громадських інституцій.

Підсумовуючи нашу розмову, хочу сказати, що Україна розвивається, долаючи проблеми. Ми їх безумовно подолаємо. Перш за все тому, що ми їх усвідомлюємо.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------

Повністю інтерв`ю з Ігорем Юхновським читайте у часописі "Сучасність" (№1 за 2009 рік).

ZaUA.org продовжує співпрацю з легендарним журналом - найбільш цікаві "паперові" матеріали з часопису можна знайти на нашому порталі за тегом "сучасність".

Придбати паперову версію "Сучасності" можна:

Київ

- книжковий ринок «Петрівка»: ряд 46 місце 7, ряд 48 місце 7 – ятки «Книгоноша»,

- книгарня на вул. Пушкінській, 8а

- книгарня «Наукова думка», вул. Грушевського, 4

- книгарня «Є», вул. Лисенка, 3

- книгарня «Академкнига № 1», вул. Б. Хмельницького, 42

- книгарня «Знання», вул. Хрещатик, 44

- книгарня «Сяйво», вул. Червоноармійська, 6

- книгарня «Смолоскип», вул. Межигірська, 21

- ятка біля Університету Шевченка, бул. Шевченка, 16

Вінниця

- книжкова гуртівня «Сто тисяч книжок», вул. Вишенька, 50 (Пирогова, 172А)

Житомир

- книгарня «Читай», вул. Київська, 77 (ТЦ «Глобал-UA»)

- книгарня «Читай», вул. М. Бердичівська, 2/7 (ТЦ «Еко-Маркет»)

Івано-Франківськ

- книгарня «Навчальна книга», вул. Новгородська, 55-А

- книгарня «Навчальна книга», вул. Галицька, 39

- книгарня «Читай», вул. Вовчинецька, 225-А (ТЦ «Велес»)

Львів

- книжкова гуртівня ПП Ільницький Руслан Романович, Кульпарківська 93а,

- книгарня «Дослідно-видавничий центр наукового товариства ім. Шевченка», проспект Шевченка, 8

Миколаїв

- книгарня «Читай», вул. Артема, 41 (ТЦ «Європорт»)

Рівне

- книгарня «Читай», вул. Гагаріна 16 (ТРЦ «Чайка»)

Тернопіль

- книгарня «Ярослав Мудрий» — вул. Руська, 19

Хмельницький

- книжкова гуртівня «Сто тисяч книжок», вул. Кам’янецька, 122.

сучасність люди урср голодомор історія унр персона