Секрети британської освіти. Записки українки, яка викладає в британській школі

«Я працюю на посаді data support officer, — пояснює Надія в коментарі Texty.org.ua. — До моїх обов’язків належать розрахунок різних рейтингів, показників, підготовка індивідуальних звітів по учнях і по класах для різних департаментів».

Також вона викладає фінанси учням старшої школи — 13 годин на тиждень.

«Я не отримую за це зарплати, бо поки що не маю статусу вчителя, — зазначає вона, — але прагну його отримати, хоча керівник дата-офісу не надто зацікавлений, щоб я відволікалася від основних завдань. Мені дозволяють викладати, попри відсутність офіційного статусу, бо я маю PhD з економіки (ступінь кандидата економічних наук) і досвід роботи в бізнесі».

З дозволу авторки публікуємо кілька її розповідей.

Букви та звуки

Шкільна програма англійської молодшої школи щоразу дивує мене своїм темпом, випереджаючи мої найсміливіші уявлення про те, що мої діти мають вчити в їхньому віці.

Моя донька пішла до школи в чотири роки та вже через кілька місяців почала читати, хоча особливих здібностей в неї я ніколи не помічала і не підштовхувала до цього (бо й гадки не мала, що можна й так). То була несподіванка для мене. А втім, це має логічне пояснення, яким я хочу поділитися.

Знайомство з буквами розпочинається ще в садочку, тобто в три роки, коли дитину готують до школи. Але більш системно до навчання підходять вже в школі в нульовому класі (foundation), коли діткам чотири роки.

1. По-перше, діти взагалі не вчать букви. Дивно, чи не так? Вони вчать звуки. Наприклад, вони не вчать букву С як [сі] (як вона в абетці), а вчать звук [k]. Про те, що С може звучати як [с], вони дізнаються через рік-два. Крім того, батькам радять не називати букви як букви, щоб не заплутати дитину.
2. Діти не вивчають звуки за абеткою (тобто в тому порядку, як вони є в абетці) й не бачать її ніде. І навіть не починають із голосних. Понад те, вони не починають із першої букви А. Британці виробили свій порядок звуків за легкістю вимови та написання: m, a, s, d, t і так далі.
3. Є відпрацьована методика вивчення звука, розпізнавання звука і поєднання коротких тризвучних слів. Для цього є спеціальні відеозавдання (на жаль, відео поширювалося тільки серед батьків для домашнього повторення з дітьми, а зараз посилання недоступні). Оскільки я переглянула їх уже сотні разів, можу сказати, що там продуманий алгоритм вивчення звука, що включає і звук, і жест, і міміку, і прив’язку до предмета.
4. Методика навчання не передбачає використання абетки, як я вже сказала. Натомість використовується RWI Sound Mat. Спочатку я думала, що це якесь геніальне напрацювання нашої вчительки чи школи. Але потім стало зрозуміло, що розробка використовується на національному рівні.

Пригадуєте наші абетки? А — ананас, Б — барабан... У наших абетках біля букви стоїть предмет, назва якого починається з цієї букви. Ну й відповідно кожна абетка мала свої картинки (кожен автор хотів бути оригінальним).

Натомість англійці знайшли предмет, який не тільки починається з цього звука, а ще й графічно нагадує зображення букви. Наприклад, буква M — mountain (гора) — нагадує гору, буква A — apple — нагадує яблуко, а S — snake — нагадує змію. І так вийшов цей геніальний килимок зі звуками.

Буква M — mountain (гора) — нагадує гору, буква A — apple — нагадує яблуко

Ба більше, вимова звука супроводжується рухом пальця вздовж лінії букв із прив’язкою до лінії символу (це краще вимовити, ніж пояснити). І це ще не все. Написання букви також супроводжується фразою (handwriting phrase), яка асоціативно прив’язана до образу. Наприклад, коли дитина пише букву A, то проговорює фразу (ясна річ, що спочатку вона чує цю фразу від учителя і від батьків): round the apple down the leaf — коло яблука внизу листочок. Ця фраза написана і в прописах біля завдання. Ви скажете: то наші ж батьки також придумували такі фрази, коли допомагали нам писати букви. Так, креативні українські батьки щоразу винаходять велосипед, але ж не у всіх батьки були креативні.

Ще раз скажу, що це не локальне напрацювання, а методика, яка розроблена на загальнодержавному рівні. (Було б круто, якби й наші дисертації з педагогіки були присвячені саме таким розробкам, а не класифікаціям і дефініціям.)

5. Після вимови звука, розпізнавання і спеціального проговорювання окремих звуків із жестом йде поєднання трьох звуків у слово. Британцям пощастило, тризвучних іменників в англійській дуже багато (cat, mat, dot...). Думаю, за бажанням можна і в українській знайти.

Щиро вірю, що знайдеться команда обдарованих учителів-філологів, які зможуть розробити щось подібне й для вивчення української мови. Це дуже важливо, особливо для батьків, які хочуть передати українську мову своїм діткам за кордоном.

Для тих, хто зацікавився професійно, можу порадити сайти https://www.oxfordowl.co.uk та www.ruthmiskin.com. Там, власне, і є всі ці відео та методика вивчення звуків.

Таблиця множення

Не знаю, як зараз вчать таблицю множення в Україні. Порівнюю з тим, як нас вчили в 1980-х. Якщо не помиляюся, таблицю множення ми вчили у 2-му класі, тобто у вісім років. Пам’ятаю, як на звороті зошитів і на стінах класу майоріла вся таблиця, яку треба було закарбувати раз і назавжди в голові, що було викликом і для мене, і для батьків.

Освітня програма в англійській школі, як це часто зі мною буває, вкотре дивує. Тут таблиця множення «на 2» вводиться вже в 1-му класі (другий рік навчання), коли дітям лише п’ять-шість років (нагадаю, діти йдуть до школи в чотири роки).

Цьому передує розвиток навички впевнено рахувати двійками, п’ятірками в межах 10 (у 1-му класі) й десятками в межах 30 (так званий skip counting). Наприклад, 2, 4, 6... або 5, 10, 15… У 2-му класі така лічба доповнюється десятками й продовжується в межах 100.

І вже в кінці 1-го класу починається графічне відображення множення (групи предметів), даються завдання на розпізнавання та написання математичного виразу. Це допомагає плавно підійти до розуміння суті множення і ділення.

Ясна річ, що мозок дитини у п’ять років ще не може закріпити думку про суть множення, тому дітям на допомогу дається улюблена grid — табличка від 1 до 10, зроблена квадратом.

І так крок за кроком у свої шість років дитина опановує таблицю множення від 1 до 5 і «на 10», що, як ми знаємо, становить левову частку таблиці. Цікаво, що спочатку діти вивчають множення/ділення «на 2», «на 5», «на 10», а вже потім на інші числа (зі свого дитинства пам’ятаю, що ми йшли академічно від «на 2», «на 3» і так далі).

Також діти не обмежуються 10, а вже в 2-му класі вчаться рахувати далі, наприклад, 5×12 чи 10×15. Ще раз наголошу, що про заучування таблиці в класичному розумінні, як це було в наших школах, не йдеться. Що, звісно, не заперечує наполегливої праці учня.

Ще на допомогу дається одна з програм (у нашому випадку це https://ttrockstars.com), у якій діти у форматі комп’ютерної гри вивчають таблицю множення вдома, заробляють ігрові гроші й потім витрачають їх у тому самому ігровому «магазині» на одяг та аксесуари для свого героя. Учитель відстежує особистий прогрес кожного учня.

Щоб заохотити дітей вивчити таблицю множення, до них у клас приблизно раз на тиждень навідується директор школи й повідомляє, скільки балів (грошей) вони колективно заробили завдяки індивідуальним завданням. (Директор не має ані краплини авторитарного лоску, а є щирим другом дітей, вони його безмежно люблять.) Дивуюся, наскільки це «ми» діє на мого сина (який геть не горить вчитися): він щодня біжить до Ttrockstars (гра з вивчення таблиці множення), щоб заробити чергові coins.

P.S. Якщо серед читачів знайдуться розробники програмного забезпечення на зразок IXL чи TTROCKSTARS, буду щаслива поділитися глибшими інсайтами. А взагалі їх можна купити для домашнього користування. Вони відносно недорогі.

Диктанти

У молодшій школі в кожному класі (окрім нульового) діти щотижня пишуть словниковий диктант. У 1-му класі це шість слів, у 2-му вже десять, далі кількість слів поступово збільшується. Цікаво, що всі ми, батьки класу, добре знаємо, що диктант пишеться щоп’ятниці (або в інший конкретний день). Знаємо, які саме слова дитина писатиме в яку дату, оскільки перед початком чергових канікул учителька надсилає батькам ось такий файл (див. картинку, це приклад для дитини Y2, шість рочків).

Кожен стовпчик містить обов’язкові слова (їх 10 для діток Y2, це шість рочків), а також три слова внизу — це челендж, тобто слова підвищеної складності, які не є обов’язковими. Зазвичай основні слова ілюструють граматичні правила (наприклад, поєднання звуків чи будова слова), які вивчають діти, а слова з челенджу стосуються тем, які вивчаються на інших уроках. Наприклад, діти вивчали тему правильного харчування. Отже, серед слів-викликів буде nutrition (харчування).

Який рівень опановувати — справа батьків і дитини. Але це вже перший поділ діток на сильних і слабких.

Нагадаю, у європейських школах діти до 11-го класу (до ЗНО) навчаються практично за всіма предметами в різних групах за рівнем успішності. У середній школі це може бути близько 9–12 груп на паралелі. У кожній групі 30 дітей. У початковій школі цей процес розпочинається, але він часто невидимий для батьків.

Отже, я як мама хлопчика шести років треную його щотижня на конкретні слова, які він потім здає в п’ятницю. Слова досить важкі, й іноді мій син «змагається» з татом у їх написанні. Торік написання тих шести слів займало в нас не менш як годину, тепер 15–30 хвилин.

Слід додати, що є окреме домашнє завдання, яке також дається за певним графіком: у п’ятницю дитина забирає свій зошит із написаним диктантом, а також вклеєним домашнім завданням. Виконане домашнє завдання треба принести в середу. І цей цикл не змінюється впродовж року (очевидно, що в кожній школі свій цикл, але він максимально зручний для батьків, учителів і дітей).

Так, у початковій школі немає оцінок. Але кількість правильно написаних слів і є оцінкою. Наприклад, 6/10 чи 10/10 — це хіба не оцінка?

Що ж геніального в тих табличках?

1. Батьки чітко знають, коли в дитини диктант і які слова вони писатимуть, до чого готуватися.
2. Батьки можуть планувати свій час таким чином, щоб встигнути підготувати дитину до диктанту і виконати домашнє завдання.
3. Цикл диктантів і домашніх завдань однаковий у всі роки навчання. Таким чином, уже вся сім’я разом із учнем/ученицею включається в цей процес і може розставляти пріоритети. І дитина розуміє, що це не мамина забаганка.
4. Батьки бачать, на якому рівні пише дитина, і розуміють, куди рухатися: чи робити челендж, чи підніматися на вищий рівень.
5. Вчителі знають, які слова в який період вивчаються. Це забезпечує системність і послідовність вивчення мови.

Учні

Іноді мої британські колеги-вчителі питають мене, чи відрізняються англійські школярі від українських. Насправді, щоб порівнювати учнів, потрібна велика вибірка, якої я не маю. Але є деякі соціальні риси моїх британських учнів, яких я не помічала в українських учнів.

Щоразу, коли мої учні заходять у клас, вони не тільки вітаються, а й кажуть, що раді мене бачити. Іноді навіть можуть сказати щось на кшталт: «Міс, у вас прикольна сукня». А коли йдуть з уроку, то практично кожен каже: «Дякую, міс», «Дуже ціную вашу роботу», «Дуже цікавий урок, міс», «Міс, бережіть себе», «Гарного вам дня»…

У п’ятницю вони щиро цікавляться моїми планами на вихідні: «Міс, чи плануєте кудись поїхати на вікенд?». Їм реально не байдуже, які в мене хобі, як я проводжу свій вільний час. Іноді радять мені подивитись якесь розважальне шоу чи послухати подкаст.

У понеділок вони питають, як я провела вихідні. Цікаво, що вони пам’ятають про мої п’ятничні плани й можуть поставити конкретне запитання: «Міс, як пройшов івент, який ви готували?», «Міс, як поїздка?», «Міс, як інтерв’ю на радіо?».

Якось я розповіла їм про випадок булінгу, який стався з моїм племінником в іншій школі (булінг був на національному ґрунті). Через кілька днів мої учні спитали, як мій племінник, чи добре він почувається, чи вдалося мені розібратися з тією ситуацією.

Діти як діти, вони іноді неуважно слухають, заважають проводити урок, кривляються, регочуться одне з одного. Цим вони геть не відрізняються від українських підлітків.

Буває, що я закипаю і застосовую свої учительські важелі для наведення ладу. Цікаво, що той, хто поводився погано й дістав «покарання», після уроку зазвичай сам підходить до мене й щиро просить вибачення, хоч я не вимагала і не очікувала. «Міс, мені дуже шкода, що я так себе поводив. Це правда». «Міс, я ціную ваші уроки, просто не втримався». Я ще жодного разу не бачила, щоб хтось із них образився на мене, хоча за учнівською логікою в них були на це причини.

«Міс, я ціную ваші уроки, просто не втримався»

Вони завжди поводяться абсолютно вільно й на рівних із дорослими (між іншим, те саме я спостерігаю і в сім’ях моїх британських знайомих). Діти не бояться дорослого і не відчувають, що вони «нижчі» за статусом. Тут слід сказати, що і з моїми українськими учнями в мене були унікально теплі стосунки, вони були моїми друзями, а я намагалася виправдати їхню любов до мене і до мого предмета. Однак завжди відчувалася невидима ієрархія дорослий — дитина (боюся, що мої слова можуть неправильно сприйняти, але спробую). Іноді мої англійські учні неочікувано для мене можуть запитати, яку музику я слухаю, яким спортом займаюсь, які в мене політичні погляди щодо конфлікту між Ізраїлем і ХАМАСом. Якось спитали, чи була я, дослівно, «популярна в школі, коли була підлітком» (це питання мене просто збило з пантелику, думала, може, я не зрозуміла англійську). Це короткі розмови, які не забирають час уроку, але точно вибудовують довіру.

Іноді деякі українські освітяни пишуть мені в коментарях чи в особисті, вказуючи на мої помилки в українській мові, мовляв, часто вживаю кальки з російської (так склалося, що українську я вивчила лише в університеті), неграмотно пишу, а тому й читати не варто. Відверто кажучи, моя англійська набагато гірша, ніж українська. Але мої англійські учні не дорікнули мені жодним словом, жодним натяком, хоча їм непросто.

Власне, така поведінка учнів є логічним продовженням здорового англійського суспільства. Ми часто говоримо про те, що українському вчителеві не вистачає поваги учнів. А для мене такі цінні доброта, людяність і рівність, які я відчуваю під час спілкування з моїми англійськими учнями.

«Міс, бережіть себе, ми будемо вас чекати» — ці слова мої учні сказали перед моєю поїздкою до України…».

Класний керівник

Класний керівник в українській школі — це, як кажуть, «і швець, і жнець, і на дуді гравець». Коли я думаю про класних керівників, завжди згадую анекдот: «Друже, як у тебе справи? — Як у коня на весіллі: шия у квітах, а дупа в милі».

Учень зламав дверну ручку? Отримав двійку з контрольної? Систематично не виконує домашні завдання? Запізнюється на уроки? Побився? Не бере участі в шкільних заходах? Його батьки не здали гроші? Пофарбував волосся в зелений? Хто за все це відповідає? Звісно ж, невістка! На килим до директора з журналом. Це ж так легко керувати, якщо винний завжди відомий. І немає недосяжних цілей — треба лише тиснути на одну людину.

І водночас класне керівництво — це влада, іноді необмежена. Батьки хочуть домовитися за оцінки чи прогул? Треба зібрати гроші на ремонт класу? Потрібна характеристика, рекомендаційний лист чи виписка з оцінками? Класний керівник хоче провести позакласну годину? Чи просить учня заповнити електронний журнал після уроків? Між учнями конфлікт і вони хочуть об’єктивного розслідування?

Класний керівник — перший, а часто єдиний контакт батьків зі школою. Якщо з класним керівником «не склалося», від цього страждають насамперед діти, бо вони залежать від його ласки.

Можливо, я десь згущую фарби, й у вашій школі такого немає або не все так погано. Але класне керівництво за своєю суттю — це ланка старої, радянської, авторитарної структури, де цілі досягаються не завдяки професійності та спеціалізації, а завдяки чіткій ієрархічній структурі, тиску, створенню штучних «змагань» між класами.

Розберемо, які функції виконує класний керівник в українській школі:

1. Контроль за відвідуванням школи учнями.
2. Контроль за загальним академічним прогресом учнів.
3. Виховна робота (виховні години, вистави, внутрішні конкурси).
4. Позашкільна робота (поїздки, заходи, свята).
5. Комунікації з батьками з усіх питань (часто в будь-який час).
6. Поведінка учнів, вирішення конфліктів.
7. Господарські питання.
8. Організаційні питання.
9. Різні проєкти, МАНи, олімпіади, конкурси, фізичний супровід дітей.
10. Нескінченна паперова робота: звіти, журнали, атестати, заяви батьків тощо.
11. Наради, педради, зустрічі з батьками, дні відкритих дверей.

Думаю, що це далеко не весь перелік. І це не звільняє класних керівників від викладання власного предмета. Не секрет, що такі уроки перетворюються на «класні» години. Згадую, як будь-які відчитування класних керівників директором закінчувалися словами: «Це говорить про те, що ви не вмієте працювати з батьками». Отже, «працювати» з батьками, тобто бути «в постійному контакті», — це ще одна функція класного керівника.

Чому в британській школі немає класних керівників? Тому що тут чомусь усім очевидно, що жодна людина не володіє таким спектром компетентностей (я вже не кажу про час), щоб робити це якісно, і що саме спеціалізація є умовою прогресу. У британській школі структура відображає спеціалізацію працівників за різними напрямами.

Ось як розподілені основні функції «класного керівника» в моїй школі (пишу лише основні функції):

1. Тьютор (tutor) є керівником лише ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ групи учнів (нагадаю, що учні британської школи навчаються в академічних групах за успішністю майже за всіма предметами). Це працівник школи, який бачить конкретного учня щодня. На ранкових зустрічах, на реєстраціях (30 хвилин) тьютор реєструє дітей в електронному журналі, вирішує організаційні питання, обговорює з ними соціальні теми на кшталт «класних годин», а ще перевіряє наявність домашніх завдань з усіх предметів (це правило діє в середніх класах). Тьютор — це спеціаліст швидкого реагування на проблеми учня, його завдання — скерувати учня до інших спеціалістів школи, як домашній лікар скеровує пацієнтів до лікарів другої ланки. Зазвичай тьютор є вхідним контактом для батьків, але він не приймає рішення. Практично кожен учитель-предметник обіймає посаду тьютора однієї з груп.
2. Інший працівник, посада якого називається progress leader, тобто відповідальний за прогрес, відстежує АКАДЕМІЧНУ УСПІШНІСТЬ учнів усієї паралелі (іноді навіть двох, а це близько 600 дітей). Він працює з аналітичними звітами (але не готує їх), відстежує слабкі місця в навчанні дітей, приймає рішення про переведення учня до тієї чи іншої групи академічної успішності або курсу, заохочує найуспішніших, а також приймає рішення щодо додаткових занять (interventions) для тих, хто відстає, комунікує з батьками (опосередковано) і директором школи про академічні цілі, які стоять перед школою та дитиною. Часто ці працівники суміщають посаду з вчителюванням.
3. Pastoral officer працює з поведінкою дітей, вирішує конфлікти, розглядає випадки булінгу, проводить виховну, корекційну роботу з учнями, кваліфікує всі негативні випадки за державною класифікацією, приймає рішення про додаткові заходи щодо покращення поведінки. Ці спеціалісти НЕ є вчителями.
4. Attendance leader моніторить відвідування учнями всієї школи або паралелі, аналізує її за різними причинами й комунікує з органами опіки (за потреби) щодо дітей, у яких низька (менш як 85%) відвідуваність школи. Може частково вчителювати.
5. Head of Year (голова року, якщо дослівно) — такий собі начальник паралелі. Якщо у вас три класи на паралелі, то це головна людина, яка здебільшого зосереджена на заходах та організаційних питаннях всієї паралелі, а також займається дітьми з особливими освітніми потребами, дітьми-сиротами, дітьми, які перебувають на контролі в поліції. Також це ключова особа в прийнятті рішення щодо відсторонення дитини від навчання, комплексу дій щодо проблемних дітей. Може частково вчителювати.

Слід також додати, що функції, покладені на українського класного керівника, виконують й інші спеціалісти британської школи, такі як Data officer (на цій посаді й працює Надія. — Ред.), що готує всі аналітичні звіти для кожного з названих вище працівників, Administrative team, що організує, зокрема, все листування з батьками та іншими зовнішніми учасниками освітнього процесу. А ще є директор школи, його заступники і помічники, ІТ-працівники. Годі вже й казати, що господарськими питаннями займаються окремі працівники, які з викладацьким складом не перетинаються.

Але найкращим помічником українському класному керівникові, як на мене, була б потужна електронна управлінська система (ні, це не електронний журнал).

Очевидно, що навколо учня з його проблемами ціла команда (так-так, саме команда) різних професіоналів з різною спеціалізацією і фокусом на тому чи іншому аспекті успішності, а також чітким алгоритмом, як діяти в тій чи іншій ситуації.

Отже, розподіл повноважень класного керівника дає такі переваги:

1. Перехід від реактивного до проактивного управління: фокус на цілях, а не на проблемах.
2. Спеціалізація та оптимізація робочих процесів.
3. Децентралізація і баланс у прийнятті рішень.
4. Розвиток командної роботи.
5. Мінімізація ризиків.
6. Стимулювання участі та відповідальності.

Чи залишимо так, як є?

Оцінки

У британській школі немає оцінок? Як же тоді відстежується прогрес учнів? Як батьки можуть дізнатися, чи все гаразд у дитини та чи досягає вона свого максимуму?

В українських школах навчальні досягнення учнів оцінюються за 12-бальною шкалою. І для кожного предмета й року навчання є своя інструкція, як ці 12 балів застосовувати. Чи дотримуються вчителі інструкцій МОН?

Коли я працювала вчителем в українській школі, у мене було кілька питань щодо оцінювання учнів, відповіді на які я так і не знайшла.

1. Що робити з об’єктивно слабким учнем («від природи», внаслідок життєвих та/або сімейних обставин, ментальних особливостей), але який старається? Сидів, скнів над завданням, а відповідь неправильна. Оцінка 0. Уважно слухав учителя, а відповідає невпопад. Знову оцінка 0. Низькі оцінки породжують низьку мотивацію. Батькам таких дітей також нелегко. Особливо батькам дітей з особливими потребами. Наче й сидять із дітьми ночами, а результат однаково низький. А що робити вчителю? Як, з одного боку, зберегти об’єктивність оцінювання, з другого — підбадьорити дитину, показати, що в неї є прогрес, і донести це батькам?
2. Що робити з об’єктивно сильними («від природи») учнями, які не стараються на уроках? Крутився, заважав іншим, не слухав учителя, не підтримував діалог, а завдання виконує правильно. І оцінка висока. І тут також мотивація знижується, бо учень відчуває, що можна не старатися, що за нашими мірками він кращий за всіх. Як допомогти дитині бути кращою, ніж вона є? Як показати батькам, що дитина не докладає зусиль і не досягає свого максимуму?
3. Як «не зіпсувати» атестат дитині, якщо викладаєш «другорядний» предмет, наприклад економіку, але бачиш, що дитина планує бути лікарем і спрямовує всі зусилля на хімію та біологію? Бути об’єктивним?
4. Як оцінити дітей на нестандартних, творчих уроках, де ми грали в ділову гру чи обговорювали кейс, у якому немає правильних відповідей? Як оцінити завдання, де була командна робота, проєкт, де хтось брав відповідальність за всіх, а хтось відсиджувався?
5. Як оцінити обдарованого учня, якому вчитель дав завдання додаткової складності, але він не впорався з ним (хоча міг виконати будь-яке завдання стандартного рівня)?
6. Як виставляти оцінки учням, які мають багато пропусків і не набрали достатньої кількості оцінок для тематичного та підсумкового оцінювання?

Я думаю, що кожен український учитель вирішує ці проблеми по-своєму, але в будь-якому разі закриває на щось очі, так би мовити, обираючи найменше зло.

Британська система оцінювання досягнень учнів доволі складна, і кожна школа має свободу підлаштовувати її під свої потреби. Але є спільний підхід.

1. Старанність. Замість ставити оцінки за результатами навчання, як це відбувається в Україні, у Британії оцінюють старанність учня, його ставлення до навчання (Attitude to Learning, ATL). Здебільшого це 4-бальна система, де, наприклад, 1 — зривав уроки і заважав іншим, а 4 — докладав максимальних зусиль.

Оцінка зазвичай складається з таких елементів:

• бажання вчитися (ентузіазм, уважність тощо);
• наполегливість (здатність не здаватися перед складним і новим);
• самомотивація і здатність працювати самостійно;
• сфокусованість на важливому і здатність досягати мету;
• здатність рефлексувати, працювати над власними помилками.

Такий підхід мотивує дитину, навіть якщо вона має ментальні особливості. Учень старався, слухав, допомагав учителю підтримувати робочу атмосферу в класі, брав відповідальність, не боявся завдань-викликів. Оцінка за старанність не ставиться за кожен урок (хоча ніхто не заважає вчителю вести власний журнал у зручній йому формі). В електронну систему така оцінка вноситься приблизно тричі на рік.

1. Домашні завдання також не оцінюються за правильністю їх виконання, оцінюються сам факт їх виконання і докладені зусилля. Аналогічно застосовується 4-бальна шкала, де, наприклад, 1 — ніколи не виконує д/з; 2 — виконує д/з зазвичай «для галочки», недбало; 3 — виконує д/з так, як очікує вчитель; 4 — робить більше, ніж очікує вчитель. Важливо також, що оцінка за домашнє завдання не «змішується» з оцінками за класну роботу, як це зазвичай робиться в Україні. Тому що виконання домашнього завдання, на думку британців, свідчить про здатність ПРАЦЮВАТИ САМОСТІЙНО, а це інша важлива навичка, яку варто оцінювати окремо.
2. Оцінювання академічних досягнень (правильних відповідей) відбувається на об’єктивних екзаменах/контрольних приблизно тричі на рік відповідно до періодів навчання. Такі сесії проводять не вчителі-предметники, а, як правило, зовнішні спостерігачі. Які саме завдання будуть на екзамені, учитель лише здогадується. Роботи перевіряють із шифруванням прізвищ учнів.
3. Оцінювання поведінки. Кожен учитель може не просто похвалити чи зробити зауваження учневі, а й зафіксувати це в шкільній управлінській програмі (на жаль, в Україні таких програм немає). Ці позитивні та негативні бали (behavior points) підсумовуються протягом навчального року приблизно тричі і є показником соціальної адаптованості учня. Позитивні бали (points, credits) можуть поставити, наприклад, за якусь творчу роботу, за проявлені лідерські якості, за допомогу вчителю чи «внесок у спільноту». Я часто практикую такі оцінки, коли один учень допомагає іншому. Причин для негативних балів багато, думаю, це пояснювати не треба.

Тобто в британській школі немає так званих тематичних оцінок і правил їх виставляння (хоча ніхто не заважає вчителю вести власний журнал, хоч рукописний, хоч в екселі). Учитель тут не витрачає час на заповнення паперового журналу, а потреба в електронному журналі в тому вигляді, як це є в Україні, відпадає. Оцінки виставляються в електронній системі тричі на рік відповідно до періодів навчання.

Батьки в Британії отримують індивідуальний звіт про дитину тричі на рік. Цей звіт містить комплексну картину, яка охоплює:

— старанність дитини (її зусилля досягти СВОГО максимуму);

— поведінку дитини (позитивні та негативні відгуки, адаптивність дитини в соціумі);

— академічні досягнення, які оцінюються об’єктивно;

— рівень самостійності дитини (виконані домашні завдання).

Це не повний перелік усіх видів оцінювання учня в англійській школі. Але, як на мене, навіть ці складові забезпечують більш різнобічний і комплексний підхід, що враховує особливості кожної дитини і є ефективнішим у комунікаціях із батьками.

Відвідування

Розумію, що питання відвідування учнями школи в українських реаліях надзвичайно болюче.

Але, розкриваючи тему оцінювання учнів у британських школах, не можу це оминути.

З власного досвіду знаю, що ставлення до відвідування школи учнями в Україні і до війни не було суворим. Особливо це стосується приватних шкіл, де батьки є насамперед клієнтами. Задоволення їхнього комфорту — умова виживання освітнього бізнесу. Захотіли батьки поїхати у відпустку з дитиною на кілька тижнів чи сьогодні батькам незручно везти дитину до школи — школа має прийняти це як факт і увійти «в становище». А що робити вчителю, уроки якого відвідує постійно лише третина дітей, незрозуміло. Думаю, що і в деяких державних школах, особливо в сільській місцевості, статистика не краща.

Те, що в Британії з відвідуванням, м’яко кажучи, не жартують, стало зрозуміло, коли мій син закінчив 1-й клас із відвідуваністю 94%, але в річному звіті це було оцінено як «ПОГАНО» (із 4 балів ми отримали лише 2).

Кореляція відвідуваності та успішності учнів не така очевидна, як здається на перший погляд.

Уявімо, що учень відвідував школу протягом навчального року на 90%. Ми сказали б, що це високий рівень відвідування. Але це означає, що за рік дитина не була в школі чотири тижні. Якщо вона відвідує школу з таким показником протягом усього періоду навчання, то це означає пропуск 209 днів. А це цілий навчальний рік!

Що ж роблять британці для того, щоб підвищити відвідуваність учнів?

1. Чітко сформулювали поняття «регулярне відвідування». Це відвідування «згідно з правилами школи», а не «достатньо часте відвідування» (рішення Верховного Суду від 2017 року). А отже, дитина повинна відвідувати школу щодня, коли того ВИМАГАЄ ШКОЛА, і невиконання цієї вимоги може бути прирівняне до вчинення правопорушення.

2. Про це постійно комунікують із батьками в різних форматах. На батьківських зборах показують статистику та кореляцію відвідування і результатів ЗНО (GCSE). Індивідуальні учнівські звіти, що надсилаються батькам і дітям, містять аналітику індивідуальної відвідуваності порівняно із середньою по паралелі, по школі, часто дається розгорнутий аналіз з огляду на причини. Це може бути відсоток або градація.

Дітей, які відвідують школу 100% часу, регулярно заохочують (так, у початковій школі, де навчаються мої діти, учням видають attendance award, див. картинку). Відсоток відвідування впливає на рейтинг учня і є одним із показників, який враховується під час прийняття рішень щодо дитини. Відвідуваність нижче ніж 85% зазвичай означає, що потрібне втручання. Нормальною вважається відвідуваність на рівні 98–100%.

3. Показник відвідуваності — це KPI роботи школи, ефективності директора школи, команди attendance officers, які відповідають за відвідування. Статистика відвідування є одним із показників рейтингу школи і міститься на сайті порівняння шкіл (так-так, і таке тут є) (див. малюнок).

4. У школах збираються дані про пропуски, у режимі реального часу формуються інтерактивні дашборди з графіками: пропуски, причини, демографічні ознаки. У деяких програмах, таких як Arbor, є навіть звіт, який аналізує кореляції між різними учнями школи й видає їх для подальшого дослідження.

5. Британське МОН аналізує статистику відвідувань за різними демографічними й географічними ознаками, публікує її (а не ховає на поличках управлінь освіти), розробляє політики з підвищення відвідуваності, обговорюючи їх з усіма стейкхолдерами.

6. Пропуск школи допускається лише з обмеженого переліку причин. Індивідуальні випадки ретельно відстежуються.

7. Якщо дитина пропускає школу впродовж одного-двох днів за станом здоров’я, то медичну довідку зазвичай не вимагають. Але школа має право її вимагати, якщо вважає прогул підозрілим. Медичні довідки від сімейних лікарів (GP) не приймаються. Батьки мають принести довідку від лікаря спеціалізованої ланки медицини.

8. Школи зобов’язані інформувати місцеву владу про учнів, які нерегулярно відвідують школу або пропустили 10 чи більше навчальних днів без дозволу школи. Місцева влада разом із директором закладу можуть накласти на батьків фіксований штраф у розмірі 60 фунтів (близько 3 тис. грн), який збільшується вдвічі, якщо він не сплачений вчасно. Цікаво, що штраф не може бути оскаржений. Його несплата є підставою для судового переслідування батьків.

9. Якщо дитина регулярно не відвідує школу без дозволу, законом про освіту від 1996 року (ст. 444) це кваліфікується як правопорушення суворої відповідальності, що тягне за собою штраф у розмірі до 1000 фунтів (близько 50 тис. грн) або до 2500 фунтів (150 тис. грн) і тюремне ув’язнення на строк до трьох місяців, якщо з’ясувалося, що дитина пропускає школу самовільно, а батьки знали про відсутність дитини, але не вжили жодних заходів.

Канікули

На відміну від українських шкіл, де навчальний рік триває з вересня по травень/червень і розбитий на чотири чверті або два семестри (у деяких школах), у Британії навчальний рік триває з вересня по липень включно. Тут він розбитий на шість періодів приблизно по шість тижнів кожен. Таким чином, у дітей і вчителів є шість канікулярних періодів, найменший із них триває дев’ять днів, найбільший — близько сорока днів (із кінця липня до кінця серпня).

Мабуть, хтось може заперечити, що в українському кліматі дуже важко навчатися влітку. Частково я з цим погоджуюсь. Але чи легко в українських школах навчатися в січні чи лютому? Теж геть непросто. Та й школи часто закриваються через проблеми з опаленням, а діти не можуть дістатися через снігопади та ожеледицю. Водночас настання літа не означає, що діти не сидять вдома в душних квартирах. Та й чому ми вчимо дітей, що літо не для роботи, а самі працюємо й очікуємо, що вони працюватимуть, ставши дорослими?

Шість періодів у навчанні мають ще кілька переваг:

1) учителі не виснажені довгими навчальними періодами;

2) батькам легше взяти відпустку в канікулярний період;

3) діти не забувають увесь матеріал за три місяці літніх канікул, і потім не треба витрачати всю першу чверть на те, щоб згадати, що вивчали минулого року;

4) бізнес, який продає послуги для дітей, матиме не таку глибоку сезонність, як зараз. Зокрема, майже в кожній школі під час канікул працюють табори, їх організовують приватні провайдери, а не працівники школи. Для малозабезпечених сімей їх вартість може бути компенсована на запит батьків або покрита автоматично (якщо батьки користуються матеріальною допомогою);

5) батькам легше організувати дозвілля дітей, яке не припадає все на літо.

Вибір професії

Британська система освіти спрямована на те, щоб дитина обирала свій професійний шлях поступово. Хочу трохи докладніше розглянути, як усе відбувається на прикладі англійської школи.

Але спершу нагадаю український підхід. У молодшій школі діти вивчають мінімум предметів. Потім кількість предметів поступово збільшується: математика ділиться на геометрію та алгебру, природознавство — на фізику, хімію та біологію, додаються нові предмети. Так, у другій ланці діти вчать уже близько 13, а в старшій 17–18 предметів, більшість із яких є обов’язковими. Часто заклади освіти пропонують учням профільну спеціалізацію і предмети на вибір, але вибір не такий широкий і зазвичай колективний.

Сконцентровані лише на трьох-чотирьох дисциплінах ЗНО, українські учні запитують учителів «другорядних» предметів: «А навіщо мені вчити ваш предмет?». Високий результат ЗНО не лише є путівкою в доросле життя, а й вважається досягненням школи. Тому й керівництво часто закриває очі на таке ставлення учнів до предметів, із яких не складається ЗНО.

Страждають від цього не тільки діти, які не розуміють, на чому зосереджуватися, а й учителі, які мають виконувати свою роботу якісно і водночас так, щоб не перенапружувати учнів у такий відповідальний для них момент, а це дуже важко.

Як цю проблему вирішують у Британії?

Якщо в молодшій школі тут кількість предметів, грубо кажучи, збігається з кількістю предметів в українській школі, то далі вона поступово зменшується і в 16–18 років діти вивчають лише три дисципліни (іноді чотири або одну). Якось тут змирилися з тим, що в житті можна обійтися без багатьох предметів і бути успішною особистістю.

Із 7-го по 9-й клас (так звана третя стадія навчання, KS3, середня школа, вік учнів 12–14 років) діти вивчають 14 основних предметів: англійську, математику, science (фізика, хімія, біологія), релігієзнавство, іноземну мову, історію, географію, драму (театральне мистецтво), музику, мистецтво, комп’ютинг (програмування), технології та спорт.

А вже в кінці 9-го класу роблять частковий вибір трьох предметів (правильніше сказати курсів), які вивчатимуть у 10-му класі: обирають між географією та історією, а також обирають два додаткових предмети з переліку, який пропонує конкретна школа. Кількість предметів зменшується з 14 до 9.

Отже, наступні два роки (10-й та 11-й класи) учні вивчають шість обов’язкових предметів і три обрані. А по закінченні 11-го року навчання складають GCSE (аналог ЗНО) з усіх дев’яти предметів. Тож у них не виникає питання, навіщо вчити ВСІ предмети.

Результат GCSE (ЗНО) з усіх предметів важливий, бо він впливає на вступ до старшої школи (12-й і 13-й роки навчання, так звана 6th form) або коледжу.

Якби таку систему накласти на українську систему освіти, то ЗНО проводилося б після 9-го класу з усіх предметів.

І ті, хто залишився в системі освіти й не пішов працювати, вивчають лише три (іноді чотири або один) предмети. Перелік для вибору набагато ширший, ніж «класичні» шкільні предмети. Таким чином звужується шлях дітей до професії. Учні набувають професійних знань і навичок, що робить їх більш конкурентоспроможними на ринку праці порівняно з тими, хто в останніх класах школи вивчав 18 предметів.

Зазвичай учні обирають:

— академічний курс (так званий A-LEVEL), що більше підходить для подальшого навчання в системі вищої освіти;

— більш практичний курс BTEC (нині втрачає свою актуальність).

Нововведенням є курс T-LEVEL, який передбачає вивчення впродовж двох років лише одного предмета. Є й інші типи курсів, не зупинятимуся на цьому.

Поясню на прикладі. Уявімо, що ваша дитина хоче обрати економічний напрям, закінчила 11-й клас у Британії й склала місцеві ЗНО.

Вона може обрати:

1. Академічний курс із бізнесу й інші два предмети (не пов’язані з бізнесом). Дає гнучкість у майбутньому під час вступу до університету й залишає двері відчиненими.
2. Курс BTEC із бізнесу (з іншими двома предметами). Більше підходить тим, хто хоче займатися бізнесом, а не йти в університет (хоча двері не зачиняються).
3. Курс T-LEVEL із фінансів. Передбачає вивчення лише фінансів. Підходить тим дітям, які остаточно визначилися з професією.

Вісім кроків до кар’єри

Є ще кілька моментів, які забезпечують комплексність профорієнтаційного підходу і якими варто поділитися.

1. Радник із кар’єри. У кожній середній школі є посада радника з кар’єри (Career adviser). Його/її офіс зазвичай нескладно знайти на території школи (на постерах із рекламою різних професій на вікнах і дверях). Прийти за порадою можуть і батьки, і учні в будь-який день.
2. Інформаційні постери. На стінах майже у всіх коридорах школи висять десятки стендів з інформацією про різні професії, приблизні заробітні плати, кар’єрні шляхи, ринок праці. Очевидно, що школи самі не розробляють такі аналітичні постери, хтось робить це для них централізовано.

3. Тиждень здобуття досвіду. Наприкінці 10-го року навчання (нагадаю, це рік, коли діти зробили перші кроки назустріч своїй професії, обравши три предмети) учні проходять тиждень практики в компаніях чи організаціях, які обирають самостійно. Якщо вони не можуть знайти місце для практики, їм допомагає в цьому школа. Зазвичай школа має попередні домовленості з десятками компаній, які відкриті для практикантів.

4. Відвідування компаній. Протягом 12-го і 13-го років навчання учні мають кілька тижнів, коли вони відвідують різні компанії, які відповідають їхньому профілю (їх також іноді називають студентами). Наприклад, мої учні ходили в PWC, Deloitte та JP Morgan, оскільки вивчають курс із фінансів. Цікаво, що такий похід в офіс займає майже цілий день. Діти вільно пересуваються по офісу, можуть підійти до будь-якого працівника й поцікавитися, над яким завданням він зараз працює, поставити будь-які запитання щодо роботи і кар’єри. Також їх там часто годують, що особливо цінують хлопці.

5. Ярмарки професій. Кілька разів за рік учні старших класів організовано їздять на ярмарки, де представлені різні компанії, знову ж таки для того, щоб дізнатися про можливості, налагодити контакти.

6. Відвідування університетів. Учні старших класів кілька разів на рік організовано їздять в університети, де проходять пробні заняття з обраного ними профілю (а не слухають ректора у великій залі, як це прийнято в нас).

7. Виробнича практика. Значну частину 13-го року навчання в школі (або 2-го року навчання в коледжі) учні проводять у компаніях за профілем, який обрали. Умови залежать від обраного курсу (формату й профілю).

8. Обізнаність. Якось нас, учителів середньої школи, зібрали в так званий INSET day (день, коли вчителі в школі навчаються, а учні мають вихідний) на навчання. Кілька годин нам розповідали про рейтинги університетів і заклади, де є окремі спеціалізації, цікаві історії учнів-випускників, про кар’єрні можливості в тій чи іншій галузі для наших учнів і знову й знову, про те, що ми повинні надихати дітей бути успішними, вступати до університетів не за принципом «якнайближче до дому», а ставити високу планку для їхнього професійного розвитку. Я не думаю, що хтось вийшов із тих занять ненаповненим.

Також у Британії дуже розвинені система apprenticeship (стажування після школи в комерційних компаніях), волонтерство в різних організаціях (наприклад, у поліцейській дільниці, яка біля мене, можна волонтерити вже з 14 років (про що зазначено на їхньому сайті). Про це треба писати окремо. Обмежуся лише тим, що відбувається в школі.

Напевно, у коментарях будуть зауваження, що «все це є в Україні». І справді, колись я сама зі своїми учнями старших класів відвідувала Deloitte, EY, конференції успішних бізнесменів та лідерів думок. І серед наших учителів є ті, хто може дати слушні поради щодо майбутньої кар’єри.

Але що мене дивує в Британії, то це системність, комплексність, залученість батьків і освітян, бізнесу і громадського сектору в те, щоб конкретна дитина, незважаючи на будь-які її ментальні, культурні, фізичні обмеження чи сімейні обставини, була врешті-решт включена в ринок праці як його повноцінний суб’єкт.

навчання британська освіта освіта школа