«Треба, щоб хлопці захотіли одужати». Як військових повертають до життя в шпиталі біля Івано-Франківська

Ми розмовляємо із Зіновієм у Першому добровольчому хірургічному госпіталі «Брасс» (така повна назва), розташованому неподалік Івано-Франківська. Тут, в успішній приватній клініці пластичної хірургії, у 2022 році почали безплатно оперувати військових і цивільних з осколковими та мінно-вибуховими травмами. Щоб пришвидшити одужання пацієнтів, запровадили немедичні методи реабілітації: шашлики, рибалку, їзду на конях, гончарство тощо.

Згодом тут почали надавати захисникам комплексну фізичну та психологічну допомогу.

Кіт і карпатський краєвид

Шпиталь «Брасс» розташований у селі Лисець за 10 км від Івано-Франківська. Це двоповерховий будинок, поруч в окремій будівлі кухня. На території альтанка з мангалом і сучасні вуличні реабілітаційні тренажери. Неподалік починаються сільські городи, а за ними відкривається краєвид на Карпати.

На подвір’ї стоять хлопці з милицями — переглядають на смартфоні відео, сміються.

Біля них розлігся сірий пухнастий кіт. Це Брассік. Він прибився до госпіталю на початку великої війни. У колективі його називають головним реабілітологом, а хлопці жартома кличуть шефом. Розповідають, що Брассік має зіркову хворобу, бо на всіх фотосесіях стає першим.

Зіновій Паляниця перебуває тут на лікуванні вже два місяці. У військкомат пішов 24 лютого 2022 року. Пригадує, що спершу його не хотіли брати, хоч і пройшов АТО. За два дні вже був у військовій частині.

Спочатку воював у Миколаївській області, потім брав участь у звільненні Херсона і воював під Бахмутом. Після поранення потрапив у Дніпро.

«Там до мене два дні майже ніхто не підходив, поки я лежав після поранення, — згадує він. — Там такий ажіотаж був у грудні — дуже багато трьохсотих і двохсотих».

У «Брассі», розповідає військовий, із ним працювали комплексно.

«Спочатку відновили атрофовані м’язи, бо в мене ж порване там все було. А тепер на коліні операцію зробили — там кістку переламало й трошки випирали “зайві деталі”, то їх позабирали. А зараз узагалі маю ходити, як Форрест Ґамп. Ноги потроху заживають, вже буде реабілітація. Плюс спину вилікували заразом. На фронті спина сиплеться дуже швидко».

Зіновій каже, що в шпиталі долучається до всіх поїздок і майстер-класів. Але зізнається, що автомат чистити цікавіше, ніж горщики ліпити під час групових занять.

«Буду ходити, як термінатор»

24-річний Володимир Проказа — новенький у шпиталі. Хлопець родом із Полтавщини, живе в Києві. У 2020-му уклав контракт на військову службу, після того брав участь в АТО, а як почалася велика війна, то, каже, їхав, куди посилали.

Володимир був поранений 28 листопада минулого року в селі Сеньківка на Харківщині. Внаслідок поранення втратив ногу. Пройшов лікування в Харкові та Києві, а на Івано-Франківщину його відправили на реабілітацію.

У шпиталь Володимир приїхав кілька днів тому, перед тим був на реабілітації в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, а звідти його скерували в Тлумацьку лікарню.

«У Тлумачі мені не сподобалося, як тільки туди заїхали. Не та атмосфера. Там зараз лежать переважно дідусі після інфаркту. А що нам? Ми молоді, нам дурачитися хочеться», — каже Володимир.

Вже наступного тижня хлопця привезли в Лисець, і з ним одразу почали займатися реабілітологи.

«Вчора їздили на ферму до коней. Раніше катався на конях із двома ногами, тепер спробував без однієї, то нормально. Поставлять ногу — і буду ходити, як термінатор», — сміється хлопець.

Зараз Володимир чекає на протезування ноги. Коли навчиться ходити на протезі, планує продовжити реабілітацію в Києві.

«Операції та догляду недостатньо»

На першому поверсі шпиталю палати та операційна. На другому лікарська та палата фізичної реабілітації, де пацієнти займаються під наглядом реабілітологів. Один із тренажерів подарував колишній пацієнт, завершивши лікування. Між поверхами на стіні величезна конструкція з написами та рукописними текстами. Це дошка з компліментами. Її причепив також один із пацієнтів, щоб залишити відгук про перебування в шпиталі.

Шпиталь у Лисці почав приймати поранених військових та цивільних у березні 2022 року. До того три місяці там працювала приватна клініка пластичної хірургії та хірургічної урології.

Відразу після початку повномасштабного вторгнення засновник клініки Станіслав Онищук через соцмережі оголосив про створення шпиталю і закликав медиків долучатися до команди. Лікарі з усієї України зголосилися оперувати на волонтерських засадах. Вже 4 березня шпиталь успішно прооперував першого пацієнта — військового, який дістав осколкове поранення в Харкові.

«Коли ми тільки в перші тижні війни перекваліфіковувалися з приватної клініки в госпіталь, то думали, що нашою основною роботою буде зробити операцію, правильно крапельницю поставити, гіпс чи пов’язку накласти і виписати пацієнта, — розповідає Станіслав Онищук. — Чимало хлопців, які в перші дні війни після поранень до нас потрапили, провели тут багато часу. Там були складні поранення, що потребували цілої серії з кількох операцій з інтервалом у місяці. І от коли ми за ними спостерігали, то бачили: що довше боєць перебуває на лікуванні, то більше замикається в собі — не виявляє оптимізму ні щодо свого одужання, ні щодо свого майбутнього взагалі.

Ми в якийсь момент зрозуміли, що якісно зробленої операції та якісного медичного догляду за пацієнтом явно недостатньо. Треба щось іще для того, щоб хлопці захотіли одужати».

За словами Онищука, приблизно в травні колектив госпіталю зібрався на нараду за участю лікарів та психолога і вирішив запровадити заходи немедичного характеру. Пацієнтів почали возити в театри, кінотеатри, на рибалку. На подвір’ї вечорами смажили шашлики.

«Для нас то був експеримент. Це ж не є звичною лікарняною практикою в театр ходити чи шашлики смажити. Але ми не були обмежені якимись інструкціями й вирішили спробувати. І як тільки почали отакі неформальні заходи організовувати, побачили, наскільки змінився настрій всередині лікарні. Хлопці почали між собою говорити, стали краще спати, навіть на кухню якось не поодинці почали заходити, разом сидіти навколо столу. На рецепції стали збиратися, грати в карти, шахи, — розповідає Станіслав Онищук. — Ми купили пазли, настільні ігри: «Мафію», «Монополію», «Уно». Так ми зрозуміли, що досі упускали велику роботу».

Засновник госпіталю зауважує, що пацієнти пожвавилися, перестали зациклюватися на своїх пораненнях і почали навіть швидше одужувати.

«Вони більш радісно стали зустрічати близьких, які приїздили їх провідати. І навіть роботи для психолога в такому форматі, коли він сидить і консультує бійця, поменшало. Тому що пацієнти відкривалися і виговорювалися в процесі всіх цих комунікацій між собою. Коли вони три години складають пазли або ліплять глечики, то спілкуються між собою більш відкрито, ніж коли їх психолог покличе до себе в кабінет і скаже: а давайте поговоримо про якісь ваші проблеми чи тривоги», — каже Онищук.

Неформальне спілкування пішло на користь не лише пацієнтам, а й працівникам госпіталю, які долучалися до спільних походів чи майстер-класів.

«Ми всі стали однією спільнотою, однією родиною. Зрозуміли, що створювали цей госпіталь заради ось цього відчуття, що ми всі заодно, всі люди. Нас ця людяність об’єднує. І вона якраз лікує більше, ніж правильно зроблена операція».

Під загрозою закриття

Щоб потрапити на лікування в госпіталь «Брасс», потрібно заповнити на сайті анкету. За перший рік великої війни тут безплатно провели понад дві тисячі надскладних операцій. Торік 124 пацієнти пройшли ортопедо-травматологічні операції різної складності з відповідним курсом реабілітації. За два роки в госпіталі лікувалося близько 300 захисників, загалом медичну чи психологічну допомогу отримало понад 5,5 тисячі пацієнтів.

Безоплатне лікування проводилося за підтримки волонтерів та іноземних донорів. Наприкінці 2023 року основні донори з-за кордону призупинили фінансування шпиталю. Це поставило під загрозу подальше його функціонування. Тоді керівництво клініки звернулося до Івано-Франківської міськради з проханням підтримати ініціативу із забезпечення безплатної психологічної та фізичної реабілітації захисників.

Зараз, каже Онищук, половину місячних витрат покриває міський бюджет Івано-Франківська.

Кошти на потреби госпіталю збирає також волонтер Андрій Негрич. Фінансову допомогу надає й благодійниця з Польщі, власниця невеликої молочної ферми Наталія Ткачук. Допомагають компанії «Глассмен» із Бучі та «Вагові рішення» з Дніпра, Об’єднана методистська церква Чеської Республіки, польський осередок «Ротарі клаб інтернешнел» та ін.

«Ми розуміємо, що після війни довгий час буде потреба і в такій ортопедії-травматології, і в реконструктивній хірургії, і особливо в цій домашній атмосфері для поранених військових. Тому одразу після закінчення війни точно ще тривалий час працюватимемо в такому режимі, як працюємо зараз, — припускає Станіслав Онищук. — До пластичної хірургії та урології, найімовірніше, ми не повертатимемося».

Коні та гончарство

У шпиталі одночасно може перебувати до 14 пацієнтів. Зараз лікуються та проходять реабілітацію 8 військових.

З кожним із них індивідуальні консультації проводить психологиня Анна Галущак. На Івано-Франківщину вона переїхала навесні 2022 року з Харкова. Там ще до повномасштабного вторгнення працювала з військовими.

«Ми зараз використовуємо багато сучасних програм, зокрема СЕТА. Це американська програма екстреної допомоги під час воєн, конфліктів, яку розробив Університет Джонса Гопкінса. Вона дієва, передбачає роботу з травматичними спогадами, депресіями, фобіями, тривожністю, залежностями. І тут програма підбирається під кожного пацієнта залежно від його запиту», — пояснює Анна Галущак. Також для пацієнтів проводяться тренінги.

«Наприклад, розповідаємо про стрес. Бо інколи люди навіть не розуміють, що те, що вони переживають, є симптомом стресу. Інколи саме від стресу можуть загострюватися хронічні хвороби, — каже психологиня. — Доволі поширеною проблемою в чоловіків є зниження репродуктивної функції».

Люди записуються до всіх лікарів і не знають, що сталося. Насправді це стрес і все згодом відновлюється, але про це потрібно сказати, бо інакше люди ще більше лякаються від того, що з ними відбувається». Ще один вид реабілітації — групова робота. Щотижня пацієнти безплатно відвідують заняття верхової їзди на конях, постійно їздять у гори, відвідують криївки й туристичні місця, ходять у музеї, театри й кінотеатри, інколи кінопокази влаштовують у госпіталі.

Вправи на дрібну моторику корисні для відновлення після контузії

«Спочатку це були лише екскурсії, потім додалася їзда на конях, зараз ми регулярно проводимо майстер-класи з гончарства. Виконання когнітивних вправ, вправ на дрібну моторику дуже корисне для відновлення після контузії, тому що дрібна моторика пов’язана з функціями мозку. Коли після контузії ушкоджені судини, порушуються координація, пам’ять, увага. Тому збирати пазли та конструктори й ліпити з глини дуже корисно», — наголошує Анна Галущак.

Крім того, каже психологиня, такі заходи відволікають від негативних думок, болючих спогадів і звичних розмов про війну та поранення.

Раз на тиждень Анна Галущак спілкується з кожним пацієнтом, щоб промоніторити їхній стан, а за потреби й частіше. Коли бачить ознаки психічних розладів, скеровує до лікаря-психіатра, який може поставити діагноз і призначити лікування. Втім, наголошує психологиня, такі випадки поодинокі.

«У нас є такий поширений міф, що коли людина була на фронті, то обовʼязково має ПТСР, — пояснює Анна. — Це посттравматичний стресовий розлад. Він тому й посттравматичний, що ніколи не діагностується одразу. Дуже часто немає ПТСР як такого, але є певні симптоми. Вони можуть бути як у військових, так і в цивільних. Навіть просто після перегляду новин чи на тлі переживань люди скаржаться на порушення сну. Навіть ті, хто не перебуває в зоні бойових дій. І з цими симптомами також треба працювати комплексно. Долучається психіатр і виписує певні ліки. Окремі симптоми ПТСР не потребують такої поглибленої роботи, як сам ПТСР, але з ними потрібно працювати для того, щоб покращити якість життя».

«Психіатричні жнива попереду»

Хірургічний госпіталь має угоду з Прикарпатським обласним центром психічного здоровʼя. Ці послуги оплачує держава за пакетом «Стаціонарна психіатрична допомога».

На Івано-Франківщині медичну допомогу за оплаченим державою пакетом надає Прикарпатський обласний центр психічного здоров’я. Окрім шпиталю «Брасс» центр має угоди про співпрацю і з деякими іншими закладами, де реабілітують військовослужбовців.

Директор центру Мирон Мулик підтверджує, що ПТСР діагностують у поодиноких випадках.

«ПТСР не проявляється відразу після поля бою, може проявитися через кілька місяців чи навіть через кілька років. І він не так часто трапляється, як про нього сьогодні говорять. Тому наші “жнива” — психіатричні, психологічні, психотерапевтичні — попереду. Ми ще навіть не на піку. Ми ще йдемо до того», — вважає Мулик.

За його словами, в обласному центрі психічного здоров’я частка військових на стаціонарному лікуванні — 10–12% усіх пацієнтів. Коли готувався матеріал, на стаціонарному лікуванні перебувало 30 військових. Більшість із них потрапили до медзакладу через проблеми з алкоголем. Когось розподіляють з евакуаційних поїздів, когось привозять цивільні швидкі.

«То є і залежність, і алкогольна інтоксикація, і делірій (біла гарячка). Більшість тих, хто до нас потрапляє, пішли у військо, маючи певні залежності. Вони потребують реабілітації. А реабілітацію пацієнта із залежністю можна проводити тільки тоді, коли він має мотивацію», — пояснює Мулик.

Для багатьох такою мотивацією стала війна: «Були два такі пацієнти, які сьогодні потрапили до нас, завтра відійшли, післязавтра знову потрапили до нас. Почалася війна — і ні один, ні другий до нас не потрапляє. Де? На передовій. Армія і війна їх не декомпенсували, а, навпаки, стабілізували».

Матеріал створено Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) і Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, Агентства США з міжнародного розвитку чи уряду США.

реабілітація ветерани ісар реабілітаційний центр