П

"Плавали корови, топилися, кричали". Апокаліпсис після підриву Каховської ГЕС в окупації. Росіяни українців не рятували

Росіяни рятували лише своїх. Вони облаштували блокпости й не пускали до води людей, які хотіли допомогти. Казали, що очікують на наступ українських ДРГ.
Read this article in English

Пані Наталя Скакун, ще нещодавно мешканка Олешок, зараз з чоловіком живе у своєї доньки в Миколаєві. Ми починаємо розмову, і майже одразу стає зрозуміло, що пані Наталя й досі перебуває у стані шоку. Коли вона розповідає про пережите, її голос починає тремтіти. Хоча вони разом з чоловіком втекли від повені й росіян через усю Європу, згадки про те, що довелося пережити, не полишають її досі. Але коли йдеться про її плани, голос жінки набуває твердості — вона планує повернутись у свої Олешки.

Наталя Скакун: Син подзвонив мені з самого ранку — він у Херсоні працює. Сказав, що підірвали Каховську ГЕС і щоб ми виїжджали. Але ми подумали, що вода підійметься не сильно: десь на метр, не більше. Чекали, що повінь почнеться, як завжди бувало, з річки Чайка (протікає на західних околицях Олешок — ред.). Але вода прийшла з Дніпра — зовсім з іншої сторони. Ми живемо на околиці, й у нас вона, наприклад, пішла зі сторони ставків. І багато людей, які, як і ми, не чекали, що вода прийде саме звідти, залишилися просто відрізаними — можливості виїхати машинами більше не було.

Почали рятувати всю нашу живність: собак, котів, кролів, курей — висаджували їх усіх на горище. Думали: ну підійметься ще трохи і спаде. Сиділи на горищі, а вода все прибувала — кожних 10 хв по 10 см. Десь на восьму вечора вода піднялася майже до горища — метри на три. А наступного дня, коли ми вже плавали, то й половина даху нашої хати була у воді. Сам дах у нас висотою 3,5 м.

зображення_viber_2023-06-20_13-18-08-628.jpg

Оселя Наталії Скакун до потопу

Підходила ніч, всі й далі сиділи на горищах, додзвонитися комусь було нереально, рятувальні (російські — ред.) служби викликів не приймали.

Хтось, здається, таки додзвонився на російське МЧС. Там сказали: “Ждітє, много визовов” — і все

Наступала ніч, було дуже холодно й страшно. Плавали корови, топилися, кричали. Вони ж навіть не знали, куди їм пливти. Їх несло течією, вони за нею і пливли невідомо куди. Випадково ми побачили сусіда — й він забрав нас своїм човником. У нас там магазин є, до нього ще вода не дійшла, то ми туди аж 3 год гребли, бо була дуже сильна течія. Тільки вночі догребли. Потім хотіли гребти назад, просили в людей човни. А в нас є такі люди, які на росіян працювали, то їх на човнах і катерах забирали. І ніхто з них човна так і не дав. Як вони потім людям в очі будуть дивитися — не знаю.

Вода ніби вночі не підіймалася, а зранку знову почала прибувати. І далі затоплювала Олешки. О четвертій ранку до нас додзвонилися сусіди. Сказали, що випливали на матраці разом з собакою і їх занесло течією на дах чийогось будинку. Просили врятувати. І ще там хлопець один, сусід, теж на даху сидів. Тоді ми з чоловіком взяли цього сусідського човна, прив’язали до нього ще гумового човника й погребли до них. Весел не було, гребли дошками. Попливли за ними.

І знову 3 год гребли. Припливли до одного сусіда, віддали йому гумового човна, а далі попливли за іншим сусідом. А потім забрали й мою сестру. Вона вже сиділа вся синя, замерзла, мокра — якби не забрали, то, певно, не вижила б, бо її вже судоми хапали. Розказувала, що на неї всю ніч свиня лізла — рятувалася, трохи її не втопила.

А сусідська стара жінка таки втопилася. Коли нас забирав сусід, її сестри якось витягнули на дах, вона там сиділа. А наступного дня, коли ми рятували сусідів, то з води стирчала лише її голова, і жінка ця вже ніяк не реагувала. Здається, була мертвою. Ближче не могли підпливти, наш човен був забитий вщент, якби почали її тягнути — то перевернулися б.

Скільки всього загинуло, я вам, звичайно, не скажу. Але й так бачу, що дуже багато. Ми вже як виїжджали з Олешок, я говорила з людьми, то в дуже багатьох хтось — чи родич, чи сусід — втопився. Кажуть, що й діти потонули. Також багато тих, про чию долю нічого невідомо.

зображення_viber_2023-06-20_13-23-51-919.jpg

Затоплені по самий дах будинки олешківців. Фото місцевих мешканців

А вода й далі прибувала. І ми тікали — спочатку до центру міста, де ще був шматок суші, коли навколо все вже затопило. Було затоплено й усі села навколо: Козачі Лагері, Кринка.

На другий день приїхали росіяни — рятували своїх солдатів, які де-не-де залишились і як почалася повінь, то брели по горло у воді. То ось їх вони рятували, а людей полишали. Тому наші люди самі, у кого росіяни ще не забрали човнів, тими човнами два чи три дні вивозили людей. А потім почали вивозити трупи.

Тоді росіяни облаштували блокпости й нікого не підпускали до води. Казали, що очікують на наступ українських ДРГ. Але наші хлопці знайшли якусь лазівку й з однієї вулиці таки виїжджали, збирали людей. А по всіх інших вулицях, де підходила вода, стояли російські блокпости.

З того, що я чула від знайомих, — зараз в Олешках дуже багато будинків зруйновано водою. Де якісь будинки вціліли, там російські військові з кулеметами сидять на горищах.

зображення_viber_2023-06-20_13-24-08-691.jpg

Зруйнований водою будинок Наталії Скакун

Їсти нічого. Люди ходять і шукають якісь закрутки й консерви по зруйнованих будинках. Допомагають волонтери, але людей, які залишилися без нічого, дуже багато: і старих, і з дітьми — і немає в них коштів виїхати.

А ми переночували у знайомих і наступного дня таки зуміли вирватися з Олешок через Пролетарку (селище Челбурда — ред.). Посиділи там дві доби, доки діти збирали через фейсбук кошти нам на виїзд. Виїхати можна було лише в напрямку Скадовськ — Армянськ і далі на Росію. Тут уже росіяни централізовано вивозили тих, хто вирішив переїхати жити до них. Це переважно ті, хто отримав російські паспорти, — їх відправляли чи то в Краснодарський, чи Красноярський край, де обіцяли надати якесь житло.

Ми, звичайно, їхати нікуди на проживання в Росію не хотіли, тому почали планувати, як через Росію виїхати на Захід, а звідти знову повернутися в Україну. Діти домовилися з перевізниками, перекидали їм якісь кошти на карту, і тоді ми вже поїхали. Спочатку доїхали до Армянська, там у росіян кордон, перейшли пішки митницю, після цього сіли у великий автобус. В’їхали ми у Армянськ о восьмій ранку, а виїхали звідти о другій ночі. Весь цей час нас "мурижили" на митниці, давали заповнювати анкети, досліджували багаж, а потім нас ще кожного "пофамільно" викликали в кабінет і допитували.

“Ну що ждуни, ждали-ждали, так і не дождалися. І куди ж ви тепер поїдете?”, — отак при допиті нам казали

Ми, звичайно, щось вигадували — не могли ж сказати, що хочемо повернутися в Україну. Телефони дивилися, особливо в тих, хто молодший. У мене ж у телефоні що — квіти й онуки, а в одного чоловіка знайшли якийсь допис чи то за 2020-й, чи за 2021 рік. То трохи не закрили. А вже коли через Росію їхали, то одного молодого хлопця затримали — так ми без нього й поїхали. З Каховки чи з Кринок він, здається, був.

Ми їхали Росією дві доби, через Ростов-на-Дону. Москву проїхали околицями — й аж до латвійського кордону. Спинялися переважно на заправках — там ставлення різне було. Деякі приймали, а на якихось заправках, як ми приїжджали, вивішували оголошення “Технічна перерва” й навіть у туалет не пускали.

На самому російсько-латвійському кордоні ми прочекали цілу ніч, поки нас росіяни випустили. Поряд болота, купа комарів — отак цілу ніч і просиділи на піддонах, прогодували комарів. Коли вже перетнули кордон, то нас латвійські волонтери погодували й напоїли — і ми поїхали далі на Варшаву. Тут нас уже швидко пропустили додому. Лише один польський митник постійно дивувався, не міг зрозуміти, як це ми з України через весь світ їдемо знову в Україну. Питав: “Звідки ви їдете?" — "З України". — "А куди ви їдете?" — "В Україну”. Воно як зі сторони почути, то справді дивно звучить. З України в Україну. Але нічого, доїхали.

ТЕКСТИ сподіваються, що свідчення цієї жінки з Олешок та інших свідків цієї катастрофи стануть основою для підготовки звинувачень росіян у злочинах проти людяності. Оскільки в цій ситуації їхні дії — вибірковий порятунок лише російських солдатів і колаборантів, недопуск місцевих мешканців до місця стихійного лиха, що нагадує практику часів Голодомору, блокування спроб порятунку потерпілих, фільтраційно-репресивні заходи — все це чергове свідчення спроб знищити всіх українців, тобто геноцид.

потоп окупанти каховська гес херсонщина

Знак гривні
Знак гривні